Сергій Жадан: Персонажі моїх творів стояли на Євромайдані

Сергій Жадан на Книжковому Арсеналі дав Юрію Макарову публічне інтерв’ю. Віповідаючи на запитання, Сергій Жадан розповів про свою участь у подіях в Харкові, про нову книжку “Месопотамія” та про громадянську активість нашого суспільства. Найбільш цікаві фрагменти розмови слухайте та читайте на сайті Громадського радіо.

Юрій Макаров: Ось ці люди, «анти-майданні», звідки вони взялися? Чи є вони персонажами твоїх творів?

Сергій Жадан: Я думаю, що все таки персонажі моїх творів стояли на Євромайдані. Але серед тих, хто там був, там були мої знайомі деякі. Там були дуже різні люди. Там, скажімо, частина людей була громадянами Російської Федерації. Їх було щонайменше 20 автобусів, це всього-навсього тисяча людей. Але більшість там була, безпечно, харків’ян.

Юрій Макаров: У тебе з ними були спроби комунікації – зрозуміти, якого (…хрєна) вони тут роблять?

Сергій Жадан: У нас була така дуже душевна розмова. Вона тривала секунд 15.

Насправді, я переконаний, що це був якийсь такий виплеск ненависті, якась така кульмінація ненависті. Просто після того більшість із них на мітинги в принципі не приходили, бо побачили, чим це закінчилося. І великою мірою вони самі цього злякалися. Тому що, йдучи на штурм ОДА, більшість були упевнені, що вони йдуть вибивати «бандерівців», західників, йдучи до приміщення. А там вони побачили харківських студентів, там вони побачили харківську молодь, там вони побачили журналістів, якихось працівників прес-центру. Себто, зовсім неозброєних людей. Це був такий момент, коли людина починає істерики, впадає у стан афекту, а потім раптом вона дивиться у дзеркало і їй стає страшно. І після того вона якось заспокоюється. 

А от упродовж трьох останніх днів, це, безперечно, підготовлена акція, у якій беруть участь набагато менше людей, але серед них значно більше людей підготовлених. Себто, це люди, які готувалися до збройного опору, які готувалися до провокацій. І знову ж так, частина з них не є ні мешканцями Харкова, ні громадянами України.

Там дуже різні люди. Там багато людей ідейних,  з вищою освітою, я знаю, що там були викладачі харківських вузів. Під час мітингу 1 березня, скажімо, було близько 15 тисяч людей. Це їхній найбільший мітинг був.

Там є якийсь люмпен, а є ідейні проросійські чи про радянські активісти. Назвати їх люмпеном – у мене язик не повертається.

До того часу, доки він не зриває національні прапори твоєї Батьківщини, він, безперечно, заслуговує на те, щоб його вислухати і з ним спробувати порозумітися. Доти, доки він не заходить за певну межу, і  не зникають підстави для розмови.

Про нову книжку «Месопотамія».

Сергій Жадан: Це книга про Харків. Це дуже «харківська» книга. Вона, власне, і створювалася як моя персональна типологія міста, в якому я живу останні 23 роки і в якому я хочу жити далі. 

У мене попередня книга «Ворошиловград» – вона була зовсім не харківська, скоріше, навіть анти-харківська, анти-урбаністична. І мені дуже хотілося написати про той ландшафт, в якому я живу, в якому я перебуваю більший час свого життя. І це не роман, це не повість, очевидно, це збірка.

Книга складається з 2-х частин. 1-а частина – це 9 оповідань, які  складають такий, можливо, романо-новелу, хоча це теж  не зовсім коректне буде значення. Мені хотілося створити таку доволі неформатну книгу, щоб її важко було означити, що це таке. А 2-а частина – це є вірші, які  є таким поетичним коментарем до цих прозових історій. Там присутні ті самі персонажі, ті самі ситуації і ті самі ландшафти – ті самі вулички. Якщо говорити конкретно, то ця книга про кілька харківських кварталів, які знаходяться в центрі, на такому півострові. Тому що Харків, як фортеця, він будувався на півострові між двох рік. Це таке «Межиріччя».

Юрій Макаров: Національна наша ідея, яка реалізувалася, вона виникла не на Західній Україні, а в колі Харківського університету.

Де той Харків, який я люблю? Де його голос?

Сергій Жадан: Можна згадати багато імен. І професора Ушкалова, і Євгена Захарова, і наших багато музикантів, і художників.

Інша проблема – в інформаційному полі.  Інформаційне поле у нас влаштоване таким чином, що ми звертаємо увагу на вияви якісь, можливо, не надто привабливі, але такі, що привертають увагу. Ясна річ, що яка-небудь заява нашого губернатора, привертала увагу значно більшу, ніж монографії професора Ушкалова.

Нарікати треба на себе. Якщо ти хочеш щось почути – завжди є можливість.

Про громадянську активність.

Сергій Жадан: Після подій 10-тирічної давності, після 2004 року, відбувся певний суспільний злам, розбивання суспільної активності. Останній великий мітинг був у Харкові в листопаді 2004 року. На вулиці вийшло близько 10 тисяч людей. Після того люди виходили або за гроші, або з примусу адмінресурсу. І велася велика клопітка щоденна робота для того, щоб вбити цю громадянську активність мешканців міста Харкова.

І, власне, коли я це писав, я це фіксував. Для багатьох людей було такою певною бравадою засвідчувати власну аполітичність, було певним таким добрим тоном повторювати, що «ми так втомились від політики».  

Ця ситуація була присутня ще в листопаді минулого року. Але, разом з тим, я бачив, що цю ситуацію реально дуже заламати, реально дуже змінити.

Була така історія, десь за тиждень до імовірного підписання угоди з ЄС. У нас  була зустріч на одному з телеканалів міста Харкова,  і там ведучий казав (зрозуміло вже було, що нічого не буде підписано), що не буде жодних виступів, не буде ніяких протестів, це ж очевидно. Є така динаміка, можна прослідкувати активність опозиції, активність суспільну, і це буде черговий «злив». А я тоді говорив, що нічого не очевидно, і цілком можна передбачити, що вже в грудні на вулиці вийдуть, я не говорив про мільйони, я говорив про 100 тисяч. Що очевидно, можливий новий виток протистояння. Ведучий з мене посміявся.

Для мене було очевидно, що існує ця революційна ситуація. І навіть цей декларативний аполітизм великою мірою є наносним, і він дуже легко зникне, щойно з’явиться перша серйозна нагода. Зрештою, так воно й сталося. 

Юрій Макаров: Принципово якісь речі ти для себе усвідомив впродовж цих подій (на Майдані)?

Сергій Жадан: Чесно кажучи, ні. Можливо це якось так прозвучить…

При тому, що за ці 4 місяці довелось побачити якусь шалену кількість цікавих людей, з несподіваними думками, з несподіваними ідеями і вчинкам. Довелося бачити якусь шалену кількість різних подій, брати в них участь.

Але сказати, що щось принципово нове – чесно кажучи, ні. Тому що все-таки мені не 20 років, і я розумію, що є люди на яких можна покладатися, є люди, на яких покладатися в жодному разі не можна. Навіть попри те, що в якийсь момент вони намагаються себе показувати з героїчного боку, намагаються показувати свою безстрашність і свої лідерські якості, завжди видно, що людина може в якийсь момент зрадити або що вона зрадити не може. Якщо ти вмієш це відрізняти, то що може бути принципово нового?

Так само ти розумієш, що часто ми недооцінюємо людей в якісь їхній вірі, їхній впевненості, їхніх переконаннях, їхній стійкості, тому що в мирний час якось  такі речі звучать занадто пафосно, вони звучать занадто помпезно, але, так чи інакше,  в багатьох із нас є такий запас речей, які ми намагаємось тримати при собі, які ми намагаємось не демонструвати.