facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

У Вашингтоні волонтери збирають речі для українців

Наша колега у Вашингтоні Євгенія Дальфон подає перший з матеріалів своєї серії про вихідців з України, які допомагають нашій країні у США

1x
Прослухати
--:--
--:--

волонтери вірджинія
Наша колега у Вашингтоні Євгенія Дальфон подає перший з матеріалів своєї серії про вихідців з України, які допомагають нашій країні у США.

Сперте повітря напівпідвалу, просякнуте запахами від ношеного одягу та взуття. Рвучкий звук скотчу, яким обмотують картонні коробки для подальшого транспортування вже посортованих речей в гараж у цьому ж будинку. Чи не щохвилини хтось із п’ятнадцяти волонтерів питається, де і яка саме купа з посортованим одягом, взуттям – дитячим чи армійським. А хтось уточнює ім’я адресата, щоб не помилитися підписуючи коробку. Українська, російська та англійська лунає впереміж. Розмови йдуть про якість зібраних речей, наступний збір грошей (або, як тут кажуть, – “фандрейзер”) і, певна річ, про політику. Поміж ногами дорослих метушаться дітлахи у костюмах супергероїв, для них улюблене свято Геловін триває і день по його календарному закінченню.

У подібній атмосфері минає далеко не перший вихідний для вашингтонського осередку волонтерів новоствореної організації «United Help Ukraine» (або “Об’єднані у поміч Україні”), яка утворилася на хвилі революції Майдану. До збору речей та систематичних “сортувальних вечірок” цих ентузіастів зорганізувала Юлія з міста Бурке, штат Вірджинія. Ця жінка ось уже третій місяць витрачає усі свої вихідні на агітацію та збір одягу та іграшок для біженців, військових та їхніх сімей, а перед відправленням вантажу до адресатів – і увесь свій позаробочий вільний час. В результаті її організаторських зусиль та безкоштовної допомоги від десятків волонтерів та благодійників із кількох штатів уже зібрано 30 коробок із іграшками для дітей загиблих та для поранених військових і понад 110 коробок із теплими зимовими речами для біженців із окупованих територій, для військових та сиротинців. Кожна із коробок важить 20-30 кг, загальний обсяг пересланого вантажу складає майже 3 тонни. Більша частина допомоги вже надійшла до волонтерів у Маріуполі, Києві та Одесі, які потім розподіляють і транспортують її відповідно до адресатів. Частина речей, включно з тими що зібрали волонтери першого листопада, прямує морем до одеського сиротинця в рамках ініціативи іншої діаспорянки – Ніни Борисової, про яку ми розповімо згодом: “Donbass: A Change for Childhood” (або “Донбас: Зміни для Майбутнього”). Рухають ініціативу попит та пропозиція по обидві сторони океану, розповідає Юлія:

«Зазвичай ті люди, які зі мною виходять на зв’язок, когось знають з моїх знайомих, хто розповів про те, що ми збираємо допомогу. Ось буквально кілька діб тому до мене звернулася дівчинка, мовляв, у мене є родичі біля Луганська – і чи не могли би ми зібрати речі для дітей. Тому що у неї немає знайомих з дітьми, а купувати речі – і ніде, і дорого. Ми збираємо коробку і надсилаємо адресно. А вже тут згодом виходить ланцюгова реакція, таке собі сарафанне радіо. Усі дізнаються, починають зносити речі, питають кому віддати, куди покласти. Як наслідок, маємо цілий будинок, завалений речами».

Донедавна Юлію ніхто в громаді не знав. Хоча жінка і покинула Київ на хвилі єврейської еміграції 14 років тому, однак широкої мережі контактів серед української діаспори до недавнього часу не мала. 33-річна спеціалістка інформаційних технологій відверто розповідає, що ніколи не ставила перед собою цілі брататися за певною національною чи, скажімо, мовною ознакою. Політика її теж зовсім не цікавила, тому, приміром, під час Помаранчевої революції жінка не шукала можливостей знайти однодумців серед української громади.

Переломним стало побиття студентів на Майдані, яке ввело Юлію, за її словами, у стан “сильного емоційного шоку”. Ця та інші події на Майдані змусили жінку врешті вийти на акції протесту, організовані активістами діаспори, щоби висловити своє ставлення проти несправедливості, яка відбувається на історичній батьківщині, де у неї, до слова, досі проживають батько і близькі родичі. Згодом, на фоні вторгнення Росії в Україну, Юлія вирішила, що сидіти без діла більше не може, бо ситуація навряд чи швидко зміниться на краще:

«Не було конкретного дня, з’явився стан, коли я усвідомила, що мені набагато гірше від того, що я нічого не роблю. Можливо, це дещо егоїстично, але мені легше жити від того, що я допомагаю, аніж навпаки. Я знаю, що зайнята і хоча б який-небудь внесок роблю. Мені так легше».

Наприкінці серпня Юлія самотужки зібрала перші сім коробок особистих речей та речей друзів, перевезла їх за 180 кілометрів у Делавер і відіслала до Києва морською поштою. З того часу як доєдналася до волонтерів United Help Ukraine, жінка вже і втратила лік усіх благодійників, які віддають не лише речі, але й жертвують гроші на організацію перевезення вантажу на інший континент:

«Насправді, це зворушливий досвід, коли люди намагаються хоча би якось допомогти. Часто буває настільки приємно: деякі люди купують речі, щоби щось передати. Тобто, скажімо, у людини немає дітей або діти вже виросли, – вони можуть придбати кілька курточок або речі для новонароджених абощо».

У планах Юлії – розширити географію та групи бенефіціарів в Україні. До свят планує разом із іншими волонтерами назбирати і відіслати ще один вантаж із теплими речами, охопивши додаткові міста: Херсон та Дніпропетровськ. Крім того, жінка планує надіслати подарунки дітям військовополонених, у її списку – 15 дітей. Вона обрала список іграшок онлайн і за допомогою соціальних мереж та персональної розсилки шукає благодійників, які б оплатили їхню вартість.

На запитання, що очікує Юлія собі у подарунок як сумлінний новоявлений волонтер, жінка відповідає, що, як і більшість українців, насправді мріє повернутися до нормального життя, додаючи, що навряд чи це можливо через глибину скоєного лиха.

Поділитися

Може бути цікаво

Як одразу два українських культурних феномени здобули визнання від ЮНЕСКО

Як одразу два українських культурних феномени здобули визнання від ЮНЕСКО

Використовувати юнацький максималізм в мобілізації 18-літніх — неправильно — ветеран

Використовувати юнацький максималізм в мобілізації 18-літніх — неправильно — ветеран