Нейровідмінність чи нейрорізноманіття — не діагноз, а парасольковий термін. Він відсутній у Довіднику діагностичних критеріїв (DSM) та позначає різні шляхи сприйняття світу та взаємодії з ним, фактично — роботи мозку. Ці шляхи відрізняються від умовної «норми», через що людині може бути складніше підлаштовуватися під соціум та його усталені моделі.
Нейрорізноманіття часто поєднується із приналежністю до ЛГБТІК+, хоча прямої кореляції між ними немає. Скажімо, наявність у людини РДУГ (розладу дефіциту уваги та гіперактивності) жодним чином не означає, що вона обов’язково є квірною, чи навпаки. При цьому як нейровідмінні, так і ЛГБТІК+ люди вимушені стикатися із неприйняттям частини суспільства та шукати способів комфортно жити й реалізуватися в наявних умовах.
«Найчастіше квірні люди є і нейровідмінними, тому що подумати про себе в якихось інших вимірах, які не вписуються в сучасність, — це теж доволі нейровідмінна штука», — говорить Катря. Вона працює психологинею, а також сама є нейровідмінною.
Професор Нік Вокер також використовує дієслово neuroqueer (нейроквірувати). Передусім, це усвідомлення квірного та нейровідмінного складників власної ідентичності та дослідження того, як вони перетинаються і взаємодіють. Також ідеться про прояв нейровідмінності через квірність: гендер, сексуальну орієнтацію та інші складники особистості.
Читайте також: «Я будую платонічні стосунки»: якою буває асексуальність
Нейрорізноманіття як спектр передбачає різний характер та інтенсивність проявів тих чи інших особливостей у людини. Через це вона може відчувати різний рівень дисфункційності всередині системи, яка не враховує цієї різності.
«Чим більше я досліджую нейровідмінність, тим більше розумію, що це спектр, і я не можу сказати, яка людина не нейровідмінна від іншої, і хто взагалі такі нейротипові люди, чи вони існують», — зауважує Катря.
Вона розповідає, що усталені соціальні та інші рамки й моделі неодноразово розходилися з її потребами і комфортом. У школі вона часто прогулювала заняття, оскільки стандартний навчальних процес не цілком їй підходив. Пізніше дівчина намагалася підлаштуватися під моделі поведінки свого колишнього чоловіка та його родини. Вона двічі влаштовувалася на роботу в офіс, але стикалася з вигоранням, депресією.
Вікторія — квір-активістка, викладачка англійської, дослідниця нейрорізноманіття та поетка. Вона має діагностований РДУГ та підозру на аутизм. Вікторія розповідає, що у дитинстві погано розуміла соціальні натяки, жарти, хоча й не сприймала це як щось образливене. Вона не відчувала себе «не такою» або не помічала специфічного ставлення оточення, оскільки не звертала на це уваги:
«У цьому випадку це теж симптоматика нейровідмінності, адже, мені здається, я просто не помічала, що хтось може сприймати мене не так або якісь діти можуть не соціалізуватися зі мною. У мене були свої інтереси, іграшки, свій фокус».
Вікторія розповідає, що у два-три роки вже вчилася читати й писати, а тому весь час у дитсадку провела зі старшою групою, оскільки «переросла» своїх однолітків за навичками.
«Мамі це, звісно, подобалося, що у неї особлива дуже розумна дитина, але це теж не окей. Технічно у дитини одні частини мозку формуються значно швидше, ніж інші, але організм завжди працює в балансі. І в моєму випадку деякі частини формуються повільніше. Той факт, що дитина зловила гіперфокус і навчилася писати якісь закарлючки в один рік, буде мінусом у балансі».
Часом у культурі й громадській думці формують ставлення до нейровідмінності чи аутизму як до суперздібності, якщо гіперфіксація людини відбулася на чомусь корисному в уявленні суспільства. Люди із РДУГ можуть бути дуже активними, глибоко занурюватися в питання, що їх зацікавило, але й відволікатися на щось інше, якщо втратили інтерес. У людей з аутистичним розладом це занурення може бути тривалішим. Часом вони не зважають на свої базові потреби, поки не завершать роботу над проєктом. Тим не менш, сприйняття цього як суперсили не допомагає прийняти різність, а лише підвищує тиск на людей.
Вікторія пояснює, що нейровідмінність — робота нервової системи й мозку, що відходить від збалансованого стану. Один з основних симптомів нейровідмінних станів — це неврегульована у різних аспектах нервова система та неспроможність контролювати й опрацьовувати певні повсякденні ситуації.
«Звісно, коли при РДУГу відбувається сильне фокусування на чомусь, або людина з аутистичним розладом має глобальних фокус, це може бути корисно, якщо вона ловить гіперфокус на чомусь, пов’язаному з її роботою, стає геніальною у своїй професії. Але все ще треба пам’ятати, що нейровідмінні стани — дисфункційні, так само, як і стани, що можуть допомагати у певних аспектах. Це все одно про те, що у тебе щось дисбалансовано», — пояснює Вікторія.
Розлади аутистичного спектру частіше призводять до проблем із розпізнаванням соціальних елементів взаємодії, опрацюванням емоцій, сенсорними відчуттями. РДУГ зумовлює труднощі із мотивацією, виконанням рутинної роботи. Вікторія вважає, що люди, які сприймають це як суперздібності, зосереджуються на окремих позитивних елементах розладів аутистичного спектру чи РДУГ, але знецінюють складнощі, з якими стикаються люди на постійній основі.
Читайте також: Дреґ як простір свободи
Нейрорізноманітні люди шукають різні способи й інструменти, які допомагають їм почуватися комфортніше та забезпечувати свої потреби: від формату роботи до організації побуту.
При цьому Вікторія наголошує, що способи адаптації однієї людини з нейровідмінністю навряд працюватимуть для інших, адже зазвичай це дуже особисті інструменти. Так чи інакше, важливо усвідомлювати свої переваги та недоліки і приймати їх, говорить дослідниця.
«Перше, що б я рекомендувала, це визнати свої сторони, які є дисфункцією: запізнення, забудькуватість. Наприклад, у мене дуже рандомно погана пам’ять, і це теж симптоматика РДУГу, тому я знаю, що мені потрібно записувати інформацію у свій календар, навіть якщо це проста але важлива дія. Визначити, які дисфункційні аспекти нейровідмінності є, а потім дуже персонально розбиратися, як ти можеш із ними впоратися», — говорить Вікторія.
За її словами, варто спілкуватися з іншими нейрорізноманітними людьми, читати дописи у соціальних мережах на цю тему, щоб дізнаватися про різні інструменти адаптації та випробовувати їх у власному побуті. Інший дуже важливий елемент, говорить дослідниця, — це підтримка близьких: членів родини, партнерів, друзів. Вони можуть надавати й цілком практичну допомогу, наприклад, щодо розрахунку часу.
«У всіх ця підтримка може бути різною, адже нейровідмінні стани різняться рівнем самостійності, дисфункції та ін. Але важлива система підтримки близьких людей, які ставляться до тебе з розумінням, без осуду, слухають тебе. Вона не будується за п’ять днів. Це люди, які проходять із тобою шлях, яким комфортно з тобою», — каже Вікторія.
Читайте також: Батько казав, що якщо він дізнається, що я лесбійка, він мене вб’є — історія пансексуалки з родини священика
Катря говорить, що загалом, з її досвіду роботи як психологині, покоління молодих людей відносно відкриті до сприйняття квірності та нейровідмінності. Крім того, ЛГБТІК+ та нейрорізноманітні спільноти об’єднуються, стають більш помітними. За словами Катрі, багато її молодих клієнток маскують свою сексуальність перед батьками, але не вже не роблять цього у суспільстві.
Повністю випуск дивіться на нашому новому YouTube-каналі
Команда проєкту:
Ана Море — авторка ідеї, ведуча
Аліна Шевченко — операторка, монтажерка
Влад Бундаш — продюсер
Крістіна Інієу — YouTube-редакторка
Анастасія Рибакова — авторка візуального оформлення
Олександр Мусевич — автор музичного оформлення
Ліна Мачульська — digital-просування
Сніжана Бовкун — SMM
Михайло Тюнькін — текстова версія
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете: