Ана Море
«У нас люди звикли до ракет, але в шоці, коли дівчата йдуть за руки»: історія двох блогерок
Інтерв'ю
У цьому епізоді подкасту Ани Море «Хтось когось любить» на Громадському радіо розповідаємо історії Вікторії Обламської та Яни Халамандри. Блогерки з ЛГБТК+ спільноти діляться своїм досвідом стосунків та викликами, які їм доводиться долати.
Ведучі1
Українці та українки, які належать до ЛГБТК+ спільноти, досі не можуть легально оформити свої стосунки. Люди можуть жити разом роками, навіть виховувати спільно дітей. Але в очах держави вони залишаються абсолютно чужими. Сьогодні свою історію кохання та викликів розкажуть блогерки Вікторія Обламська та Яна Халамандра.
Знайомство через інтернет
Перші кроки до стосунків Вікторія та Яна зробили через інтернет. Вікторія звернулась до Яни з ідеєю створити спільний проєкт.
«Познайомились ми стандартно в інтернеті. Я шукала оператора для того, щоб зробити YouTube-проект і побачила у двох хлопців відео, дуже гарно знято. Я прям така, вау, для Кам’янця це було взагалі супер. Я їй написала, я кажу, от у мене є ідея зробити такий проект, давай щось сколобруємо, щось зробимо цікаво. Вона каже, так, класно, давай», — розповідає Вікторія.
Через обмін ідеями та планування вони вирішили разом працювати над організацією політичних дебатів у Кам’янці. Це і стало першим кроком до знайомства в реальному житті.
«Це була наша перша зустріч, ми пам’ятаємо свою першу зустріч наживо. Це було у нас таке кохання з першого погляду», — говорить Вікторія.
Загалом, у Вікторії та Яни різниця у віці — 8 років. Проте це не стало перешкодою для початку стосунків.
«І коли ми познайомились, то Яна ще була таким необтесаним дорослим дітиськом, але дуже дорослим. Я хочу на цьому наголосити, шановні глядачі, слухачі. А я вже на той момент була сформованою особистістю, вже працювала, закінчила вже університет, здається».
Ставлення церкви до ЛГБТК+
Яна виростала у дуже релігійної родині. Це стало важливим аспектом у її розумінні та прийнятті своїх почуттів. Вона ділиться, як її релігійне оточення блокувало будь-яке обговорення та розвиток її почуттів до дівчини, адже навіть думки про це сприймались як «гріховні».
«Я десь дуже далеко в підсвідомості, як і кожна людина, мені здається, у цьому житті запитувала себе, чи змогла би я бути в стосунках з дівчиною? Чи було би мені це цікаво? Але, виходячи з того, що я з дуже релігійної сім’ї і в принципі в мене було дуже релігійне оточення, мій мозок блокував абсолютно всі витоки інформації і розвиток подій. Тобто я не могла якось це обдумувати, аналізувати і розвивати ці думки в собі, тому що навіть думки про це були гріховними», — говорить Яна.
Одним із можливих життєвих шляхів для Яни була перспектива стати монахинею.
«Наскільки релігійно це було. Це було 2-3 рази в тиждень до церкви. Спільнота молодих людей, де ми просто обговорювали Біблію, співали пісні, танцювали», — розповідає Яна.
Вікторія згадує, як Яна мала тверде переконання, що священник був бездоганною людиною. Коли Яна та Віка почали свої стосунки, Яна вирішила звернутися до священника на сповіді, щоб отримати духовну підтримку в цьому питанні.
«А вона не могла збрехати, бо вона в це щиро вірила», — розповідає Вікторія.
Яна згадує, що коли розповіла священику про свої почуття до дівчини, той порадив їй покінчити з цими стосунками, молитися та шукати прощення.
«І от я розказала це все батюшці на сповіді. Він сказав мені, звісно, покінчити з цим всім гріходіянням терміново, помолитися, якісь молитви, ніби це мене мало допомогти».
Однак, попри настанови від релігійної спільноти, дівчата розуміли, що щиро кохають одна одну.
«Ми поплакали і нічого не закінчили», — говорить Вікторія.
Пропозиція
Перший рік стосунків був настільки інтенсивним і емоційним, що дівчата навіть не помітили, як їхні почуття змінили все в їхньому житті. Віка пояснює, що їхнє кохання було настільки всепоглинаючим, що вони забували про все навколо.
«Ця любов, яка була між нами, вона була просто настільки всепоглинаючою. Вона заповнювала будь-які питання, вирішувала будь-які проблеми. Нам було настільки все одно взагалі на все, що відбувається», — розповідає Яна.
З часом, Яна вирішила публічно заявити про свої стосунки, чого раніше не робила Віка.
«До того, як ми з Вікою зустрілися, ніхто не знав про Вікіні стосунки. Мається на увазі, Віка публічно не оголошувала ні про які свої стосунки».
Яна взяла на себе роль активної захисниці стосунків і вирішила, що світ має знати про їхні почуття. Дівчина наполягала на тому, що вони повинні зробити свої відносини публічними.
«Прийшла я в її життя і сказала, що ми виставляємо всі фотографії в Інстаграм, про це має знати весь світ. І от я, нарешті, рада. Про наші відносини знає майже весь світ».
Це рішення стало важливим кроком для обох, адже воно дало можливість відкрити свої стосунки перед широкою аудиторією, що викликало обговорення і привернуло увагу до їхнього вибору.
Слухайте також: Гомофобія — це частина національної ідеї Росії, ми ж не хочемо бути такими — Інна Совсун
Важливість публічності та юридичні перепони
Вікторія наголошує на важливості відкритості, адже чим більше люди чують про такі стосунки, тим більше це стає нормою в суспільстві.
«Наше весілля це в першу чергу, звісно, для нас. Але ми також хочемо зробити це якомога публічнішим кейсом, для того, щоб люди звертали увагу, що такі пари є. Нещодавно одружилися хлопці в Одесі, ви про це знали? А про це ніхто не знає. Чому про це ніхто не знає? У мене тільки одне питання. Ну, чому? Чому? Про це мають говорити. Мені здається, чим більше люди будуть про щось чути, тим більше вони будуть до цього звикати, тим більше вони будуть це толерувати.
Ми звикли до ракет, ми звикли до повітряних тривог, але ми в шоці, як дві дівчини йдуть за руки. Треба якомога більше про це говорити».
Таким чином, дівчата спробували підняти питання, яке часто ігнорується в Україні — про права одностатевих пар.
Водночас одностатеві пари в Україні досі не мають належного юридичного представлення. Вікторія та Яна хочуть, щоб держава забезпечила їм легальну підтримку, адже в разі будь-яких проблем, наприклад, з майном чи здоров’ям, одностатеві пари не мають тих самих прав, що і гетеросексуальні.
«З приводу закону (про легалізацію одностатевих шлюбів – ред.), ми чекаємо вже 6 років, поки щось зміниться. Скільки ми ще готові чекати, ми не знаємо. Але ми готові ще чекати.
Якщо наша держава не зможе нам цього надати, тоді ми будемо змушені не через власну волю покидати цю країну для того, щоб влаштувати своє життя на юридичному рівні і бути юридично захищеними. У нашій країні є велика кількість пар, які проживають разом. Я особисто знаю пар, у яких є дитина, вони виховують дівчинку, але не дай Бог що. Не дай Бог що, якщо ця дитина на одній мамі», — говорить Віка.
Вікторія зазначає, що одностатеві пари в Україні — це не рідкість. Вони є, але багато хто живе в тіні, не готовий відкрито заявити про свої стосунки через страх бути неприязно сприйнятим.
«ЛГБТ-представників значно більше, ніж ми можемо уявити. Не всі говорять про це публічно. Дуже велика кількість людей, які приховуються максимально, приховуються роками. На мою думку, це можна зійти з розуму, коли ти покидаєш двері власного будинку і ти вдягаєш маску іншої людини. Це жахливо».
Ставлення до ЛГБТК+ у суспільстві
Як розповідають дівчата, вони отримують значно більше підтримки, аніж закидів щодо своєї сексуальної орієнтації. Під відео, де вони поділилися своєю історією, можна знайти багато коментарів на підтримку, хоча й трапляються і негативні висловлювання.
«Люди прямо пишуть, мені 52 роки, але я вважаю, що має любити людина те, що вона хоче, а не те, що ви тут в коментарях пишете. Коли ми аналізуємо, то, звісно, переважна більшість насправді це підтримка», — розповідає Вікторія.
Вікторія переконана, що українське суспільство набагато більш готове до прийняття одностатевих шлюбів ніж здається.
«І оця історія про те, що наше суспільство до чогось не готове, на мою думку, це історія витягнута з пальця, яка побудована на оцих бабушках, які сидять під під’їздом і вважають всіх повіями та наркоманами», — стверджує вона.
Дівчина впевнена, що значна частина негативу в соцмережах приходить саме від тих, хто не має сміливості висловити свої думки в обличчя.
«В дійсності всі оці мужні коментатори, вони в житті не варті виїденого яйця. Якби ми з цими людьми зустрілись фейс-ту-фейс, то вони б напевно проковтнули язик і просто мовчки пройшли. Тому що в переважній більшості, якщо є там хто у нас за спиною щось говорить, то вони нам в очі: ой, добрий день, добрий день, така рада вас бачити».
Вікторія зауважує, що деякі люди мають абсолютно хибне уявлення про природу гомосексуальних стосунків.
«Є мужики, «альфа-самці», значить, вони вважають, що ми лесбійки, бо х** нормально не пробували, отак. Вони вважають, що якби ти мені дала, ти б, дівчинка, звісно, б виправилася. Це прямо реально, це є порода альфа-самців. Вони реально в цьому впевнені. Переконувати їх це абсолютно безглуздя, але вони реально залишаються при своїй думці, що ми, лесбійки, тільки тому, що йому не дали».
Водночас вона підкреслює, що більшість людей просто проявляють щирий інтерес. Зокрема до розподілу обов’язків у парі.
«Те, що людей просто цікавить, без якоїсь долі негативу. А як у вас там в сім’ї, бо прийнято ж як вважати, що є чоловік, жінка, жінка зранку до вечора на кухні, він на роботі, вони ввечері зустрілись. Хто яку роль грає. Але я знаю безліч пар, де чоловіки готують своїм дівчатам, де жінки дуб дерева ніколи на кухню не заходять. Але заробляють гроші
Більшість людей допитливі, для них це щось цікаве. От вони доторкнулися і в них є можливість. А ми до них відкрито і ми їм щиро відповідаємо на всі запитання, які вони нам ставлять».
Важливість розуміння ЛГБТК+
Вікторія та Яна підкреслюють важливість відкритого спілкування і просвітницької роботи серед людей, які проявляють цікавість і хочуть більше дізнатися про одностатеві стосунки. Вікторія наголошує на тому, що сексуальна орієнтація не є чимось, що можна «передати» через пропаганду. Люди не змінюють свою орієнтацію через зовнішній вплив.
«Якщо біля гетерочоловіка сяде гей і буде йому розповідати, як класно бути геєм, цей чоловік все одно геєм не стане. Тому історія про якусь там ЛГБТ-пропаганду — це, взагалі, міф. Реально видуманий міф. Це люди придумали для того, щоб їм було чим заперечити».
Таким чином, більша видимість ЛГБТ+ спільноти не створює нових людей, а дає можливість тим, хто вже є, вільно ідентифікувати себе.
«Якщо люди вважають, що от після цих всіх прайдів ЛГБТ стає більше, це тільки тому, що люди нарешті можуть зняти з себе весь цей образ, розкритись, відкритись світу і почати жити своє життя так, як вони того хочуть», — наголошує Яна.
Вікторія підкреслює важливість любові та прийняття, навіть якщо це не відповідає традиційним уявленням.
«Я вважаю, що жити треба кожен день. Живемо один раз, ніхто не знає, що буде завтра. І просто треба більше любові в цьому світі. Ось і все».
Додатково про позицію Всеукраїнської ради Церков
Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій звернулася до голови Верховної Ради, виступивши проти чергової спроби легалізації в Україні реєстрованих партнерств.
«Можемо прогнозувати, що у випадку ухвалення законопроєкту наступним кроком лобістів одностатевих відносин стане ініціювання можливості усиновлення дітей одностатевими парами, з усіма вкрай негативними наслідками для формування особистості таких дітей та з позбавленням їх природного права на виховання у повноцінній сім’ї — маючи і батька, і матір», — йдеться у зверненні.
ВРЦіРО також вважає неприпустимими будь-які законодавчі ініціативи, які «несуть загрози як для інституту сім’ї, так і для ціннісних підвалин українського суспільства в цілому, його моральних і духовних засад». Крім того, на переконання Ради Церков, легалізація одностатевих реєстрованих партнерств жодним чином не сприятиме подоланню демографічної кризи, зокрема через нібито природну неспроможність одностатевих пар до народження дітей.
Слухайте також: «Суспільство повинно бачити, що ЛГБТК+ спільнота також воює»: історії двох військових
Соціологія
Нагадаємо, Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів опитування про сприйняття ЛГБТ людей та їх прав в Україні. Дослідники зазначають, що ставлення суспільства до ЛГБТК+ повільно, але послідовно, покращується. Показники 2024 року порівняно з попередніми 2023 і 2022 роками змінилися несуттєво. Загалом, сумарна кількість тих, хто ставиться байдуже, позитивно або невизначено — 68 %. Але переважає саме байдуже ставлення — 47 %. При цьому вже 70,4% населення вважає що ЛГБТК+ люди повинні мати ті самі права, що й решта громадян України. Це на 3,1% більше, ніж у 2023 році, та на 6,7% більше, ніж у 2022.
«Хтось когось любить» – авторський проєкт виконавчої продюсерки та ведучої Громадського радіо Ани Море. У кожному випуску ми розвінчуємо міфи про ЛГБТКІ+ людей в Україні, говоримо про виклики та знайомимо з особистими досвідами. Дивіться проєкт на YouTube та слухайте на подкаст-платформах.
