«Суспільство повинно бачити, що ЛГБТК+ спільнота також воює»: історії двох військових

Представники та представниці ЛГБТК+ спільноти захищають Україну у війську так само, як і гетеросексуальні військовослужбовці та військовослужбовиці. Сьогодні свої історії розкажуть двоє з них.

Андрій Челях: «Поки не доходить до вищого керівництва, де сидить якийсь гомофоб — все нормально»

У червні 2021 року Андрій Челях на позивний Лель перейшов на українську, хоч і виріс в російськомовному середовищі у Кривому Розі, але зробив для себе цей вибір. Андрій — доброволець. 28 лютого 2022 року вже був у військовій частині. На початку у стрілецькому взводі займався діловодством. А далі була Херсонщина.

«Спочатку йде ейфорія — я пішов на захист, я знаю, чому я пішов. Захищати своє. Коли ти стикаєшся з дійсністю, не з якоюсь, що ти собі намалював, а з дійсністю, що з’являються поранені, з’являються загиблі. Якщо в цей час ти витримав і не зламався, то, я гадаю, так і далі буде», — розповідає Андрій Челях.

Після Херсонського напрямку був запорізький, потім — донецький напрямок.

«На донецькому напрямку, вже так сталося, що хлопці мене вибрали, я був виконуючим обов’язки замкомандира роти з морально-психологічного забезпечення. Але вже звідтіля, за рахунок того, що в мене була велика вага і постійне перевантаження, в мене полетіли обидва коліна. На одному коліні в мене стерся хрящ, а на іншому в мене некроз третього ступеня. Тому мені дали висновок, що я обмежено придатний. І поки я лікувався, мені робили операції на колінах», — додав військовий.

Потім у Андрія загинув старший брат на Донецькому напрямку. У зв’язку з цим, він зараз списаний в запас.

Камінаут Андрія

Андрій Лель — відкритий гей, що у 25 розповів мамі про те, що кохає чоловіків. І після того більше це не приховував:

«Мій перший камінг-хаут стався саме тоді, коли я сказав про це мамі. Найголовніше було, що, по-перше, я прийняв сам себе, я відчував тягу до свого полу, до своєї статі ще з дитинства. Що це було навіяно, це побрехеньки, як-то кажуть, навіяти це неможливо».

«Такий чоловік і не наш» — писали жінки в коментарях до допису про Леля на сторінці ЛГБТ-мілітарі.

«Дуже важко пояснити людям з радянським менталітетом, що якщо людина гей, лезбійка — це не означає, що вона буде чіплятися до ваших хлопців. Немає такого, що я побачив чоловіка, і все: „Він буде моїм“», — запевняє ветеран.

У війську, каже Андрій Челях, йому пощастило. Обійшлося без гомофобії. Хоча щастить насправді не всім.

«Є такі досвіди, є гомофобні командири, які відправляють у психлікарні, щоб довести, що „людина хвора, що вона неадекватна“, тощо. Якщо адекватне командування і командуванню головне, аби робилася робота, то йому буде без різниці, хто її виконує. У мене є така інформація, завдяки громадському об’єднанню військових. Доволі багато і дівчат, і хлопців, і геїв, лезбійок, небінарних людей, трансексуалів, які зараз перебувають у війську. І виконують свою роботу. Багато хто про них знає. Поки не доходить до вищого керівництва, де сидить якийсь гомофоб — все нормально, всіх все влаштовує», — впевнений він.

«Я його вважаю не партнером, я його вважаю чоловіком»

Зараз в Андрія є коханий, і він називає його своїм чоловіком.

«Вже більше, ніж пів року ми разом. Такого спокою, захищеності, тепла, ніжності… Як я казав, це дійсно моє перше справжнє кохання. Те, що я знайшов, я дуже щасливий, що в мене є моє кошеня. Я його вважаю не партнером, я його вважаю чоловіком», — поділився він.

Але насправді в Україні Андрій з партнером досі не мають можливості одружитися. Комітети ВР розглядають законопроєкт 9103 про реєстровані цивільні партнерства. Саме він дасть можливість Андрію та його коханому стати видимими для держави як пара. Та найбільше ветеран переймається навіть не за себе, а за тих, хто досі у війську.

«Якщо два партнери військові, то там взагалі це вже давно треба було зробити. Хтось загинув, ніхто нічого не отримує, ніхто нічого… Люди прожили. Люди, може, пішли відразу з цивільного життя разом туди. Тут щось в них було нажите разом, з’являються звідкілясь родичі, які вимагають віддати їм. Плюс, якщо дивиться… Хтось із партнерів отримав поранення, попав в лікарню. А як туди попасти? Ти ніхто», — ділиться Андрій Челях.

За його словами, ще якщо ти побратим, разом служите — лікарі, можливо, зможуть пропустити. А якщо цивільний — така ймовірність нульова.

Читайте також: Солдат-гей розповів про свою орієнтацію лише після демобілізації з АТО

Олег Жебінець: «Є випадки, коли побратими били відкритого гея за те, що він гей»

Олег Жебінець — також ветеран цієї війни. І він теж мріє одружитися в Україні з тим, кого кохатиме.

«24 лютого я прикинувся після клубу, підняв свій мобільний телефон та побачив 60 пропущених зі всіх своїх друзів. Я їм перетелефонував годині о 7-й ранку, як розбудили все-таки. І вони мені сказали про те, що почалась війна. Для мене це було досить очікувано, що вона все ж таки розпочнеться, але це було просто питання часу. До війни буквально за тиждень я спілкувався з родиною на цю тему. І в планах у мене було поїхати в село до бабусі в погреб, їсти консервацію до кінця війни. Але в той ранок я вирішив, що потрібно йти служити», — розповідає Олег Жебінець про перший день вторгнення.

Чому пішов служити

Він пояснює свою мотивацію служити двома причинами.

«Перше, у мене мама дуже засмутилась, вона прям заплакала, коли почула, що почалась війна. І по-друге, я зрозумів, що якщо Росія все-таки захопить Україну, то буде пиз*ць не просто на всім, а особливо ЛГБТ-спільноті. Там диктатура, там немає свободи слова. А це не круто і не прикольно. Мені подобається моя свобода слова. Я люблю багато говорити. Мені подобається бути геєм і не приховувати це. Сильно довго під окупацією я б не прожив, і мене б завалили просто. Або вже під окупацією, коли Україна була б окупованою. Або я міг би спробувати зробити якийсь свій вклад і „двинути коні“ принаймні під час бойових дій. Знаючи, що я щось для цього зробив. Долучитися до війська в мене вийшло тільки 28 лютого. Перші чотири дні мене просто тупо не хотіли брати. Я стріляти не вмів, автомат розібрати, зібрати не вмів. Я взагалі нічого не вмів. Єдине, що в мене було, це військова кафедра, куди я ходив. Просто для того, щоб мене не забрали у звичайну армію, мені не довелось красити траву і підлизувати всім навколо», — додає він.

Врешті Олег потрапив у київську бригаду територіальної оборони.

«Воєнне навчання продовжувалося приблизно хвилинки 2-5, напевно. Мені показали, як розібрати, зібрати автомат і все. І сказали: „Ну ти можеш заступати на пост“. Перші дні 4 я охороняв наш штаб, там якусь базу. Потім, коли в Гостомелі висадився десант, то мене відправили туди. Це було на четвертий чи на третій день мого долучення до війська. Там були мої перші бої, мої перші прильоти, перші гострі емоції. Після того, як Київщина була звільнена, у вересні мені стало просто тупо нудно служити в Києві, тому що мене запихнули в штаб, і почалася УПА — українська паперова армія. У мене дуже сильно почало від цього крити, і я прийняв рішення, що я хочу перевестися кудись, де дійсно відбуваються бойові дії», — розповідає Олег Жебінець.

Він написав рапорт і після навчання потрапив в Харківську бригаду територіальної оборони.

«У складі цієї бригади я брав участь у звільненні Харківщини, потім весною 23-го нас відправили на Бахмут. В Бахмуті ми мали дуже великі втрати, ми там були буквально три місяці. Після Бахмута — Сумщина, після Сумщини — Запоріжжя. Після Запоріжжя я був демобілізований за станом здоров’я, мене списали по ВЛК. Посади я займав дуже різні у війську, від штабних, закінчуючи командиром рот. Звільнився я у званні старшого лейтенанта. До капітана мені не вистачило буквально, може, з місяць. Чому я дуже засмутився? Тому що капітан Олег, це ж би прикольно звучало», — ділиться військовий.

Слухайте також: Відчуваю провину, що у 2014-му році не пішов воювати — військовий лікар

Камінаут Олега Жебінця

Батьки та друзі ще з 18 років Олега знали, що він хоче будувати стосунки з чоловіками. Але вперше публічно він про це розповів у своєму інстаграмі в березні 22-го, коли брав участь в боях з росіянами у Гостомелі на Київщині.

«Тоді відбувся там мій перший прильот, досить-досить близько, метрів 50, може. Я вирішив, що потрібно зробити якийсь свій вклад в те, щоб зробити українське суспільство більш толерантним, більш інклюзивним щодо геїв. Та потрібно написати про те, що я гей, я долучився до війська, ось я воюю на рівні з гетеросексуальною частиною суспільства. Було сподівання, що це якось, ну, зробить людей більш толерантними взагалі до ЛГБТ-спільноти. І не буде цих стереотипів, що, типу, гей — це обов’язково на каблах, нафарбовані», — розповідає чоловік.

Він зробив свій публічний камінг-аут в Instagram.

«Написав пост, що, типу, ось я гей, пішов воювати, і якщо якась паскуда мені скаже, що гей — це не мужик, чи щось таке, то плюну в ліве око. Ось цей пост дуже розлетівся, мене тоді запросили в ЛГБТ-мілітарі. І потім я почав поступово розповідати про це своїм побратимам», — додає Олег Жебінець.

Про гомофобів у армії

«Є дуже погані випадки. У нас є випадок, коли командир прострелив чуваку ногу з нашої спільноти. Є випадки, коли побратими, командири били відкритого гея за те, що він гей. Тобто дуже багато випадків гомофобії у війську. І мені, напевно, мій кейс — це просто про везіння. Мені всі кажуть, що просто тупо пощастило, що ніколи в житті з цим не стикався. Раніше у війську були тільки, грубо кажучи, професійні військові до повномасштабки. А зараз це ж колишні баристи, колишні вчителі, певні сомельє. Тому, так як армія зараз — це зріз суспільства», — розповідає Олег Жебінець.

На його думку, армія поступово стає більш толерантною.

«Я на своєму особистому прикладі навіть старих полковників, підполковників, які все життя провели у війську, я сказав їм, що я гей, вони зрозуміли, що в цьому нічого ужасного немає, що ніхто їх гвалтувати не буде, і ніхто не буде сіяти цю „гомопропаганду“ всюди, намагатися перетворити увесь світ на геїв… Це працює, вони стають більш толерантними. Тому, я сподіваюся, що все-таки таких кейсів, як побиття, простріляне коліно, буде менше», — каже він.

Він не вимагає особливих прав для ЛГБТК+ спільноти, а лиш адвокатує за те, щоб вони були однаковими з гетеросексуальною частиною українців.

«Суспільство повинно бачити, що ЛГБТ-спільнота також воює, ми також помираємо, також отримуємо поранення. Абсолютно нічим не відрізняємося від гетеросексуальної частини чоловіків, жінок, яка служить у війську. Несправедливо те, що ми не маємо рівних прав. Ми з моїми побратимами сидимо в одному бліндажі, їмо одну жахливу кашу. Але чомусь він може одружитися на своїй жінці, а я зі своїм чоловіком — ні. Тому, як мінімум, це образливо, а як максимум — це нерівні права просто. Це не круто», — впевнений ветеран.

Слухайте також: «Забудьмо про гендер в армії й відбираймо людей за профпридатністю» — Лейла «Сарацин»

Додатково:

Раніше Комітет Верховної Ради з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування підтримав законопроєкт №9103 про цивільні партнерства. Члени комітету з питань здоров’я нації рекомендували законопроєкт до ухвалення у першому читанні. 

Нагадаємо, у березні 2023 року депутатка Інна Совсун подала у Верховну Раду законопроєкт про цивільні (реєстровані) партнерства. Він передбачає офіційну реєстрацію партнерств, яка має бути доступною для різностатевих і одностатевих пар.

Згідно із законопроєктом, цивільні партнери прирівнюються до близьких родичів. Вони мають майнові та спадкові права, соціальний захист, однак не можуть усиновлювати дітей і брати над ними опіку.

У червні 2023 року петиція на підтримку законопроєкту про реєстровані партнерства набрала 25 тисяч голосів. 

Водночас Православна церква України виступила проти його ухвалення, тому що він нібито «суперечить природному, Богом встановленому закону, порушує норми Конституції України щодо визначення шлюбу як союзу одного чоловіка та однієї жінки».

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі