Тато двічі був на допиті у ФСБ, де йому розповідали, що мене погано виховали, що я — зрадниця Криму — журналістка з Криму

У новому випуску програми «Ключ, який завжди зі мною…» історія переселенки із Криму Анни Андрієвської

Ведучі

Валентина Троян

Гостi

Анна Андрієвська

Тато двічі був на допиті у ФСБ, де йому розповідали, що мене погано виховали, що я — зрадниця Криму — журналістка з Криму
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/11/Im-ia.m4a
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/11/Im-ia.m4a
Тато двічі був на допиті у ФСБ, де йому розповідали, що мене погано виховали, що я — зрадниця Криму — журналістка з Криму
0:00
/
0:00

Анна Андрієвська — кримчанка, переселенка. Народилася у Красногвардійському районі — це степовий центр Криму.

На час Євромайдану та початок окупації Криму працювала журналісткою інтернет-видання «Аргументы недели. Крым». Його заснував росіянин, виходець із Керчі. Представництва були у Сімферополі та Керчі. Коли Анні запропонували там роботу, їй були важливі гарантії, що ніхто не втручатиметься у редакційну політику. До певного часу так і було.

Журналісти писали матеріали про порушення прав людини, проводили антикорупційні розслідування. Вони ставили чиновникам незручні запитання і ті були змушені відповідати.

Анна дуже емоційно і з теплотою розповідає про роботу свого медіа аж до початку окупації півострова. Бо саме тоді почалися і втручання у редакційну політику і вимога відверто брехати читачам.

«Ми поділилися на чергування. Спочатку одна людина чергує, потім — інша. Тобто, у нас на сайті був цілодобовий інтерактив подій у Криму. Ми оновлювали стрічку щосекундно, щохвилинно. Як тільки з’являлося щось нове, ми обов’язково це публікували. Ми хотіли працювати, показувати, що відбувається насправді.

У нас було багато переглядів, люди активно цікавились. Ми розуміли, що наш сайт допомагає людям розібратися, що це: анексія — не анексія, захоплення — не захоплення. Ми чесно розповідали про людей без розпізнавальних знаків. Потім ми розповідали, що вже є докази, що ці люди мають стосунок до Росії, що це російський спецназ. Розповідали про їхні дії — захоплення адмінбудівель, захоплення і штурм українських частин.

І дуже скоро нашому менеджеру, який керував редакцією, почали казати з Росії, що ми не можемо писати про те, що Крим захопили російські військові. Тобто, коли вже були залізобетонні докази у ЗМІ, вже не можна було приховати, що ці люди пов’язані з Росією, з нас вимагали не казати, що це російські військові.

«Ви маєте писати, що це люди без розпізнавальних знаків», — казали. Ми кажемо: «Як без розпізнавальних знаків? У них немає шевронів, але є безліч доказів, що вони пов’язані із російським спецназом». А нам з РФ говорять, що ми не маємо писати, що це російські військові».

Кілька співробітників видання, серед яких була і Анна Андрієвська, висловилися проти таких вимог. Але наступного дня редакція отримала новий темник. Тепер вже заборонялося писати про те, що російські військові штурмують українські військові частини.

«За тією пропагандистською версією, яку нам скидали, ми мали писати про те, що російські військові охороняють українські військові частини, а українські військові не розуміють свого щастя і опираються. Почувши це, я сказала, що не буду так писати. Я не працюватиму так.

Мені сказали, що якщо я не хочу писати так, як нам говорять з Москви, я маю відмовитися від зарплатні і робити, що хочу. Я не могла сприйняти це ні як журналістка, ні як громадянка України. Я виросла у родині українців.

У мене тато і мама ідентифікують себе як українці, але, наприклад, тато у мене говорить російською, а мама — українською. З дитинства я була двомовною. Я вважала рідними як російську, так і українську. Але під час Майдану моя українська частина посилилася в мені. І вважаю, що під впливом тих подій я остаточно сформувалася, як громадянка України».

Тоді з видання звільнилися двоє людей. Анна та головний редактор, решта продовжила працювати. Але то вже було не те видання, яким воно було до окупації, зазначає журналістка. У травні Анна Андрієвська була змушена покинути півострів. На той момент вона співпрацювала з українськими та міжнародними виданнями, розповідала про життя окупованого півострова, про порушення прав людини у Криму. І водночас співробітники ФСБ почали активно вишукувати людей, які є джерелами інформації для цих ЗМІ. Так Анна виявила, що її телефон прослуховують. Якось журналісти з Польщі призначили їй зустріч у кафе. Хотіли записати з нею інтерв’ю.

«Я приїхала за півгодини. Ми сіли за столик. Вони мене запитували, я їм розповідала, як складалося життя до окупації, яким був політичний ландшафт, економічний. Хвилин за 5 за сусідній столик прийшов невідомий кремезний чоловік. Він сів поряд, замовив собі каву. Але, коли йому принесли каву, він її поставив біля себе, підпер рукою підборіддя і слухав, що ми говоримо. Тобто, він демонстративно показував, що він не кави прийшов попити, а прийшов поговорити, послухати, точніше», — згадує Анна.

Зокрема, польські колеги, розпитували Анну, хто такий Сергій Аксьонов, який він мав вплив. А потім спитали, що вона знає про кримську самооборону. І тут незнайомець зі слухача перетворився на оратора.

«Я встигла їм тільки сказати, що знаю, що вони засвітилися у багатьох випадках порушення прав людини. І після цих слів, цей чоловік, який сидів поряд, він встав і почав кричати: «Как ты смеешь? Как ты смеешь говорить такие вещи? Ты — провокатор из Львова!». А я сиджу і думаю: «Чого я провокатор зі Львова?». «Слухайте, — кажу, — я взагалі то не зі Львова, я взагалі то кримчанка». «Кому ты рассказываешь, ты приехала из Львова провокации тут устраивать!».

Це був проросійський наратив, що у Криму чинили спротив росіянам тільки провокатори зі Львова. Тобто, кримчани не могли чинити спротив. І він почав мені казати: «Ты думай, что ты говоришь! Тебе еще ходить по этой земле. Мы знаем, где ты живешь, мы знаем тебя».

Незнайомець сказав, що він — самооборона Криму, покричав та пішов. Анна ще поспілкувалася з журналістами. Вони пішли, а вона залишилася у кафе. Щоб не наражатися на небезпеку, написала знайомим про цю ситуацію, вони забрали її з кафе та провели додому.

«Це було дуже страшно. Коли ти розумієш, що ти навіть слова не можеш сказати вдома в Криму. Якісь люди незнайомі починають тобі погрожувати, розповідати, що ти «провокатор зі Львова». Це для мене було першим дзвіночком, що дійсно стежать, дійсно прослуховують, дійсно намагаються контролювати твої кроки, твої вислови».

Збирати інформацію про непокірних журналістів співробітникам ФСБ допомагали і колеги Анни, які підтримали окупацію. Якось її розбудив дзвінок від журналістки, з якою у неї були товариські стосунки до окупації. Потім вони кілька місяців не спілкувалися. Аж раптом…

«Привет! Как дела? А ты работаешь в таком-то издании?». Тобто, називає українське видання, для якого працювала у Криму. Я кажу: «Ні, не працюю». Збрехала, звичайно. Спитала у неї, чому цікавиться. Вона каже: «Та мы решили, что хотим брать новости из вашей ленты себе в эфир». Кажу: «Беріть, я тут до чого». А вона: «Ми просто хочемо знати, хто робить такі класні новини». І тут у мене в голові: «Ми у цих новинах пишемо про те, що це окупаційна влада, а вона працює на телеканалі, який підконтрольний цій владі. І вони хочуть брати новини з нашої стрічки. Це просто якийсь нонсенс і треш». Я кажу: «Я там не працюю, тому нічого не знаю». А вона: «А ти не знаєш, хто там працює?». Я кажу: «Ні, не знаю». На цьому наша розмова закінчилася.

Я зрозуміла, що вона не могла дзвонити просто тому, що вони цікавляться якоюсь стрічкою новин. Було зрозуміло, що це було завданням спецслужб. Коли вже колишні колеги почали збирати інформацію про те, де я працюю, аби використати її проти мене, я зрозуміла, що небезпека наростає, що вже йдеться навіть не про професію, а про життя».

У 2015 році кримське управління ФСБ відкрило проти Анни Андрієвської кримінальну справу. Причиною стала стаття, у якій вона розповідала про умовний «батальйон Крим» — українських військових, вихідців з півострова, які після окупації пішли воювати на боці України за Донбас. У матеріалі йшлося про те, що ці військові воюють на сході України, наближаючи тим самим і звільнення Криму. На думку слідчих, у ній є ознаки заклику до порушення територіальної цілісності Росії. Ця стаття з’явилася у кримінальному кодексі Росії після окупації Криму, щоб ув’язнювати тих, хто заперечує російськість Криму. Вдома у батьків журналістки пройшли обшуки.

«І дуже брутальні співробітники ФСБ (їх, здається, було семеро) увірвалися до квартири, вимагали віддати всі речі, пов’язані зі мною. Хоча, там вже немає речей. Є тільки фотографії мої, старі записники, блокноти. Тобто, вони залякували моїх батьків, розповідали, що вони мене погано виховали, що я «предатель Крыма», що моя діяльність є деструктивною, що я порушую чинне російське законодавство, що я зрадниця. Їхня думка не впливає на моє життя, але це була психологічна атака на моїх рідних, саме цей факт є тиском на мене. Мій тато двічі був на допиті у ФСБ через мене. Це йому розповідали, що вони погано мене виховали і що я — зрадниця Криму», — говорить журналістка.

На одному із заходів ОБСЄ у Відні Анна познайомилася з росіянином, який активно просував тезу, що кримчани щасливі бути частиною Росії. Вона підійшла до нього і розпитала, звідки така впевненість щодо задоволеності кримчан. Розповіла, зокрема, і свою історію — про переслідування, про порушену проти неї кримінальну справу. Спочатку чоловік все заперечував, говорив, що ніхто її не затримає, якщо вона приїде додому, а зрештою, попросив надіслати йому посилання на статтю.

«Я надіслала йому матеріал. Приїхала до Києва. Думала, він нічого не прочитає, не буде дивитися, воно йому не треба. І тут мені приходить смска на телефон: «Здравствуйте, Анна! Я такой-то. Я прочитал ваш материал. Там не все так однозначно». Це буде довічний спір: чи так однозначно, чи не так однозначно.

Але, знову ж таки, я чітко побачила, що більшість російської спільноти заточена на те, що не було анексії, що немає політичних переслідувань, а є справжні переслідування, тому що людина є злочинцем. В Росії теж є люди, які думають, знають, бачать. Я радію, що там таких людей стає дедалі більше, що є люди, які можуть говорити. Не тільки усвідомлювати, але й озвучувати, що Крим захопили.

Я вважаю, що ми можемо опиратися на ту прогресивну спільноту, ліберальну, але теж треба бути обережними з ними. Ми можемо, спираючись на них, просувати цю думку у російській спільноті. Я вважаю, що українська влада сильне недопрацьовує з російськомовною аудиторією».

Анна їхала з Криму з чітким усвідомленням, що назад не повернеться. Ключів від батьківського дому у неї не залишилося.

«Мені було настільки боляче від того, що там відбувалося, від того, що я не знаходила розуміння поміж навіть рідних людей. Я бачила, що вся моя діяльність, яку я відбудовувала по цеглинках, просто розвалюється. Бачила, що моя професія привела мене до того, що мені небезпечно жити у своїй родині, на землі, де я народилася. Я їхала і думала, що повернуся. І я тоді віддала ключі мамі. Сказала їй, що якщо я повернуся, то, сподіваюсь, що вони всі будуть вдома і відкриють мені двері. І вони сказали: «Ми тебе чекатимемо і відкриємо тобі двері».

Нині Анна Андрієвська живе у Києві, співпрацює з різними виданнями, які висвітлюють кримське питання.

«Я згадую свій від’їзд без важких відчуттів. Я розуміла, що все роблю правильно. Тоді близькі люди створили мені свято наостанок. Звичайно, що з багатьма ми вже не спілкуємося, тому що вони прийняли проросійську позицію, звикли жити у тій реальності. Навіть розумні люди, які були у моєму оточенні, потім писали мені: «Да будьте вы прокляты!».

Я розумію, що ці люди живуть у російській парадигмі, у російському інформаційному полі. Я не знаю, чи можна з цим щось зробити, але я вважаю, що кожен робить свій вибір і потім несе відповідальність за нього. Я зробила свій вибір і несу за нього відповідальність повною мірою».

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису