Моїй дитині сказали: «Ми тебе кинемо на підвал. Тебе і твою матусю. І зробимо з вами все, що заманеться» — переселенка з Криму про початок окупації

Ольга Павленко — кримчанка, переселенка. На момент 2013-го року працювала психологом, мала власний кабінет. Коли почалася окупація півострова, родина Ольги допомагала військовим частинам, які опинилися в оточенні. Згадує, на мітинги Євромайдану майже не ходила. Зокрема, через проросійську позицію батька, яка зрештою вилилась у відкрите протистояння між ними.

«Я, чесно кажучи, не розуміла, чим це може закінчитися. На той час я вже бачила, що зникають люди, коли в Криму з’явилася «самооборона», коли сусіди почали писати скарги на сусідів. Чесно, було страшно», — згадує Ольга.

Родина Ольги не стала винятком. Її доньку, яка на той момент вчилася у восьмому класі, затримали за те, що вона на центральній вулиці Сімферополя грала на флейті українські пісні:

«Вона грала «Києве мій», Запорізький марш, Гімн України. Їй просто сказали, що «ми тебе кинемо на підвал. Тебе і твою матусю і зробимо з вами все, що нам заманеться». Сусіди писали, що ми — бандерівці, що ми — проукраїнські, що ми створюємо організації, які загрожують самому Путіну величному і цілісності Росії, бо вони вже вважали Крим Росією».

Але найважче, коли здавали окупантам рідні люди.

«Мій рідний батько писав, що у нас потрібно вилучити дитину, щоб вона не виросла такою «бандерівкою», як ми. Він, на жаль, помер у 2016 році, але він помер із тим, що у нього немає ані доньки, ані онуки, бо вони — «бандерівці». Це, як на мене, найстрашніше, що відбувається в Криму. І досі відбувається. Просто руйнуються родинні стосунки».

У 2017-му Ольга Павленко була змушена залишити півострів через переслідування. Але спроби зробити це були і раніше — на початку окупації. Каже, що питання не стояло — їхати чи залишатися, справа була у тому, на яких умовах вони покинуть Крим. Родина Ольги тримала коней, її донька займалася кінним спортом. Коні були усім її життям, пояснює жінка. 

«У 2015 році ми вивозили їх з Криму. ми розуміли: щойно ми їх вивозимо, одразу виїжджаємо самі. Ми вивозили двох, але Україна, на жаль, нас не прийняла. Ми три доби прожили у «сірій зоні» разом із конями. Нам кричали, що «ми вас зараз тут розстріляємо, прибирайте своїх коней». Ми зверталися у всі відповідні органи, до юристів, до нотаріусів, до адвокатів. Нам ніхто нічим не зміг зарадити. Ми були змушені повернутися назад разом із конями. Із нас окупанти посміялися і сказали: «Ну, як вас прийняла ваша Україна».

На той момент Ольга припинила психологічну практику. Каже, до неї на прийом почали приходити люди, які відкрито підтримували окупацію Криму:

«Психолог не має так казати, психолог має до всіх людей ставитися нейтрально. А я не могла ставитися нейтрально до окупантів. Це вже були клієнти, які поприїжджали, у них виникали якісь ситуації, їм радили до мене звертатися. Але я не могла з ними працювати, тому що, розумієте, головне — не нашкодити, а у мене було бажання саме так зробити».

Попри невдачу під час вивезення коней, Ольга не полишила думок виїхати. Зверталася по допомогу і до голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова. Зрештою, три роки тому вони отримали дозвіл на вивезення тварин. Та виникла інша проблема — на той момент до Криму перестав їздити вантажний транспорт, зокрема той, яким перевозять тварин. Але і цю задачу Ольга вирішила і одного коня вивезти вони змогли:

«Окрім того, що ми вирішували свої питання, ми постійно виїжджали на материкову Україну, ми допомагали армії, тобто, це були і гроші, і певні ліки. Усе, чого потребували хлопці, передавали через волонтерів. І кожного разу, коли ми виїжджали, привозили від небайдужих кримчан».

У 2016 році Ольга долучилася до діяльності Українського культурного центру. Його створили для збереження української мови та культури на півострові. Каже, потрапила у центр абсолютно випадково.

«Я побачила об’яву про курси української. Я із 2014-го року почала спілкуватися українською, але вона була недолуга і мені іноді було соромно. У мене не було мовного середовища, я розмовляла сама з собою і з донькою, яка навчалася в українській гімназії. Мені стало цікаво. Я прийшла, записалася на курси. І якраз на свій день народження я прийшла на ці курси. Зробила собі такий подарунок. Я виявилася єдиною охочою вивчати українську мову. Так я познайомилася із цими людьми і запропонувала свою допомогу».

Ольга запропонувала провести майстер-клас із виготовлення ляльки-мотанки. Вона багато років займається цим професійно. До Дня пам’яті та примирення провела майстер-клас із виготовлення маків:

«Багато роботи проводилося культурного напрямку, але для мене цього було недостатньо. Нас почали придушувати. Так, не трошки. Викликати до прокуратури, ФСБ, застережні листи надсилати, що не можна проводити якісь акції. Було сформовано певне коло однодумців, яке після такого тиску почало розсмоктуватися, тому що людям, вибачте, лячно за своє життя, за своїх дітей. Вони вже на той час розуміли, що кожна людина, яка має проукраїнську позицію, вона стоїть у черзі на відвідування ФСБ».

Попри тиск у повсякденному житті Ольга носила вишиванку. Вона для неї стала символом боротьби. Згадує: у громадському транспорті люди підходили до неї та дякували:

«Після того я вже замислилася про те, що мені потрібно займатися чимось більш дієвим. Я почала моніторити судові засідання наших політв’язнів. Ці матеріали лягли в основу звіту, який представили на міжнародній арені. Тут я вже точно відчувала, що справа, яку я роблю, не просто залишиться в Криму і в душах людей, із якими я спілкуюся, а вона допоможе у боротьбі і визволенні Криму».

Другого вересня 2017 року Ольга покинула окупований півострів. Цьому передувала низка подій. Напередодні у неї вдома представники ФСБ окупованого Криму провели обшуки. До того ж уже тривалий час співробітники цієї спецслужби прискіпливо цікавилися життям Оліної доньки, яка служить у Збройних силах України.

«Якраз перед моїм виїздом почали з’являтися цікаві публікації, в яких розповідалося про мою доньку, про мої «зв’язки» з «Правим сектором». Я так думаю, були люди (вони і зараз є), які стукали. І були люди, які здобували цю інформацію. Ми ж розуміємо, як працюють ці спецслужби, скажімо так».

Коли представники ФСБ окупованого Криму прийшли до Ольги з обшуком, її речі були спаковані — вони з дня на день планувала виїхати. Серед іншого у Ольги знайшли зошити з її віршами, а саму жінку звинуватили в екстремізмі та зв’язку із «Правим сектором».

«Коли після обшуку нас викликали на допит до Слідчого комітету, то слідчий сказав, що «ви щось тут затрималися». Тобто, їм було відомо, що у нас зібрані речі. Сказав щось типу «вам тут не подобається? Чого ви тут живете?» Я кажу: «Бо то моя земля». А він: «Вам же тут не подобається? Це вже не ваша земля. То збирайтеся і їдьте. Тому що у понеділок ми передаємо цю справу в ФСБ, а вони вже зволікати не будуть. Тому, якщо до понеділка ви не залишите територію Криму, то у понеділок ви сідаєте поряд зі своїм Балухом. Ми з адвокатом порадилися і він сказав: «Тобі дають шанс».

Уже на адмінмежі з окупованим Кримом у Ольги відбувалася пам’ятна розмова з окупантом:

«Я зайшла. Той, хто взяв мій паспорт, побіг до іншого з квадратними очима. Близько пів години я просто стояла. Потім підійшов чоловік з моїм паспортом, віддав мені його і сказав, що «мы так понимаем, вы умная женщина, поэтому приняли правильное решение — уехать из Крыма».

Ключів від дому у Ольги не залишилося, бо їх у неї відібрали.

«Я змушена була підписати всі документи, для того, щоб мій чоловік міг виїхати з Криму, бо після мене вже до нього прийшли з обшуком».

Деталей Ольга розповідати не хоче, бо ці спогади дуже болісні. Натомість вона наголошує: її кримське життя не закінчилося і дім також повернеться.

Зараз вона не працює, але планує провадити психологічну реабілітацію українських бійців:

«Я не полишаю надії, що я повернуся у свій Крим, я поверну своє майно, все, що мені належить. Зараз живемо у Херсонській області, у чарівному селі, виховуємо коня, чекаємо дитину, її повернення із фронту. Все обов’язково вдасться, бо ми цього дуже прагнемо і у це віримо».

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS