Не можна зараз вести мову про якийсь масштабний відвід військ — генерал-лейтенант Михайло Забродський

І в нашій студії народний депутат України від фракції «Європейська солідарність», Герой України, генерал-лейтенант Михайло Забродський, для якого робота в парламенті – це перший політичний досвід.

Тетяна Трощинська: Як зараз ви відчуваєте «Європейську солідарність»? Це однозначно опозиція чи опозиція лише в певних ситуаціях?

Михайло Забродський: Так, ми опозиція, але ми не опозиція до України. Ми ні в якому разі не діємо за принципом – «чим гірше, тим краще». Ми — опозиція, але трохи не того ґатунку. Ми – державники, і все, що стосується країни, все, що корисне для її розвитку – ми все готові підтримати. Ми готові до конструктивного діалогу, для прийняття відповідних рішень, головне, щоб ці рішення були направлені однозначно на користь держави.

• Ми — опозиція, але трохи не того ґатунку

Тетяна Трощинська: На що ви впливаєте в парламенті при такій монобільшості?

Михайло Забродський: По-перше, завжди є можливість спілкуватися з тією ж монобільшістю, обговорювати якісь питання і навіть переконувати в чомусь. Крім того, наша фракція – одна з небагатьох, в якої значна частка людей зі значним парламентським досвідом. Інколи виникає чимало процедурних питань, які можуть поставити під загрозу прийняття навіть найкорисніших і найдоцільніших парламентських рішень. В цьому дуже суттєва допомога надається тими людьми, які краще розбираються в цих тонкощах парламентської кухні.

Тетяна Трощинська: У фракції «Слуга народу» є люди, які готові вас слухати?

Михайло Забродський: Безперечно, і такий діалог ведеться постійно, починаючи від просто взаємних консультацій, закінчуючи відвертими застереженнями, що можна робити, а чого робити не варто. Адже ціль в нас у всіх одна – це сильна держава Україна з нормальним державним устроєм, з нормальним визначеним курсом, і ніякого повороту назад до того, що було. Інша справа, що кожен до цієї цілі йде своїм маршрутом.

Тетяна Трощинська: Провалений законопроект про імперативний мандат – це ваша робота в кулуарах?

Михайло Забродський: Я б не приписував, що це саме наша робота, це результат і плід колективної парламентської думки, колективних обговорень.

Тетяна Трощинська: Багато з тих, хто повертається з війни, каже про те, що там чіткіше зрозуміло, хто є ворогом. Тут це відчуття розпливається, і не настільки чітко розумієш, хто – ворог, хто – друг. У вас є цей момент?

Михайло Забродський: Я і до цього часу не плекав особливих ілюзій стосовно того, що політика – це одна відвертість. Останні декілька місяців роботи у новій якості мене укріпили в цій точці зору, адже тут дійсно говорить одне, а робиться – трохи інше.

Тетяна Трощинська: Поруч з вами працюють депутати, наприклад, в тій самій Опозиційній платформі – «За життя», в яких, напевно, не тільки інший ціннісний вибір, а, навіть екзестенційне бачення існування України. Як вам з цим?

Михайло Забродський: Якщо говорити про якісь особисті стосунки чи контакти, то з цим, відверто кажучи, непросто. Тому що дійсно є принципова різниця в поглядах на одні і ті ж самі події, причому ця різниця не в деталях. Але так чи інакше, вже було декілька прикладів таких конструктивних мостів, які кидалися між фракціями, які не входять до монобільшості, в тому числі в питаннях, які є загальними для всіх і мають  вплив на захист інтересів всіх категорій громадян.

Тетяна Трощинська: Чим відрізняється війна зразка 2014-15-го років від того, що відбувається зараз, і яка роль саме військових у закінченні війни?

Михайло Забродський: Війна стала іншою, починаючи з середини 2015-го року. Після відомих подій під Дебальцево, після того, як лінія зіткнення стабілізувалася, характер бойових дій повністю змінився, він став більш нагадувати ту саму опозиційну війну, про яку багато хто говорить і про яку ми, на жаль, не згадували, мабуть, з часів Першої світової. Зараз це стала лінія зіткнення, це більш статики, це більш уваги розвідці, вогневому ураженню, це вихід на сцену снайперської зброї і снайперської боротьби.

В плані ролі збройних сил, навіть залишаючи зараз осторонь те, що будь-який вплив на противника має бути комплексним, як нас вчили – і військовим, і економічним, і політичним, а відповідати за суто військову складову, її роль в цьому процесі, то, безперечно, головне завдання лишилося тим самим – це збройне протистояння спробам подальшого проникнення в глибину нашої території і переносу всіх тих проблем, які зараз існують на сході, в інші регіони.

Тетяна Трощинська: Розведення військ в цьому контексті чи не є якоюсь загрозою?

Михайло Забродський: Добре зрозуміло, що розведення військ, зокрема в Станиці Луганській, мало б нести якийсь інформаційний окрас і знаковість як початок якихось мирних процесів. Але, на жаль, якщо давати оцінку результатам, то з’являється дуже багато неоднозначної інформації стосовно того, що це дало. Найголовніше – не до кінця зрозуміло питання дзеркальності цих дій. А чи виконали відповідні маневри відходу підрозділи противника, які протистояли нам в районі Станиці Луганській? Інформація дуже різна.

• Бойове зіткнення на певному рубежі просто так не зупиняється

Якщо говорити про розведення як взагалі захід, то це завжди певний ризик, адже бойове зіткнення на певному рубежі просто так не зупиняється. На цій лінії зіткнення є відповідний ступінь інженерного обладнання, влаштовані відповідні загородження. А відхід на якісь позиції, які не так добре підготовлені або не так вигідні тактично – це завжди певний ризик з військової точки зору. Але будь-який захід, який зберігає життя хоч одного нашого військового, завжди може бути виправданий. Інша справа, що, можливо, не можна зараз на даному етапі вести мову про якісь масштабний відвід. Потрібно розглядати кожну ділянку окремо, і по кожній ділянці окремо приймати відповідні і тактичні, і політичні рішення.

• Потрібно розглядати кожну ділянку окремо, і по кожній ділянці окремо приймати відповідні і тактичні, і політичні рішення

Тетяна Трощинська: Чим армія зразка 2014-го року відрізняється від армії зразка 2019-го року?

Михайло Забродський: Якщо коротко, то всім. Якщо не коротко, то сучасні бронесили до 2014-го року жодного разу в повному обсязі не виконували свої завдання за призначенням. Був також зовсім інший підхід і до виконання службових обов’язків, і до ступеню готовності, і взагалі до ступеню ймовірності, наскільки може бути реальним те, що Збройні сили і окремі підрозділи будуть застосовуватися в умовах конфлікту, тим більше на території України, і тим більше з Росією. На мій погляд, в цьому полягає головна відмінність, тому в особового складу відбувся оцей психологічний перелом. Все решта – відлуння цього самого перелому, який відбувся. Важко сказати, хто міг би вести мову про якесь значне надходження у війська, наприклад, нових зразків бронеавтомобілів до 2014-го року. Поштовх цьому дали саме події на сході.

Тетяна Трощинська: Чи не думаєте ви, що результати цьогорічних виборів показали, що суспільство хоче вийти з війни ніби як?

Михайло Забродський: Я б не ставив питання так категорично, тому що прямих закликів вийти з війни ми не бачили ні у виборчих бюлетенях, ні у виборчих програмах. Навіть у тих, хто йшов з прапорами «давайте покінчимо з війною», практично ні в кого не було написано, як само вони збираються з цим покінчити. Тому я вибір нашого народу повністю поважаю, але я не думаю, що було б правильно розцінювати саме так, що ті, хто за певну політсилу голосував, були проти війни, а ті, хто за  — за її продовження.

Повну версію розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі.