Як покращити стан судової системи в Україні? Коментує Сергій Пушкар

Андрій Куликов: Наскільки насправді керівник секретаріату Вищої Ради Правосуддя має важелі впливу на Вищу раду правосуддя?

Сергій Пушкар: На прийняття рішень членами Вищої Ради Правосуддя як одноособово, так і як органу, не має права впливати ніхто. Запобіжниками є здоровий глузд і висока кваліфікація членів Вищої Ради Правосуддя, це колегіальні рішення.

Андрій Куликов: Я думав, якщо це вища рада правосуддя, то там одноособових рішень взагалі не може бути.

Сергій Пушкар: Одноособові рішення є, вони якраз передбачені процедурою. Це певний фільтр щоб не переобтяжувати колективний розгляд питань, які цього не потребують.

Андрій Куликов: Розкажіть стисло про повноваження та обов’язки.

Сергій Пушкар: Головним обов’язковим є дотримання закону і в першу чергу Конституції.

Часом стикаюсь з уявленням про Вищу Раду Правосуддя, як з каральним органом, основна функція якого притягнення до відповідальності суддів і прокурорів.

Було б правильніше сприймати Вищу Раду Правосуддя як орган, який в першу чергу відповідає за авторитет і незалежність правосуддя. Я міг сказати. що судова влада переживає нелегкі часи та цей стан неприємний для всіх сторін реформування, як для громадськості, так і самих суддів.

Андрій Куликов: Скільки зараз суддів в Україні?

Сергій Пушкар: За штатом у судовій системі в найкращі часи було 8 тисяч суддів, на фоні 48-50 мільйонів населення.Зараз я не володію найсвіжішими цифрами, але дефіцит судової системи складає близько 30 відсотків. Це страшна криза.

Андрій Куликов: Нещодавно був на форумі, пов’язаному з реінтеграцією Донбасу, і там звісно, люди скаржилися що немає суддів у багатьох судах в містах, прилеглих до окупованої території. Складалося враження спершу, що це тільки там, а потім виявилось, що така ж ситуація у Волинській області. В чому причина?

Сергій Пушкар: Це правда, в Україні в чотирнадцяти районах відсутнє правосуддя. Суддів немає взагалі. Причин багато, в тому числі людська втома від того, що суддя мусить роками очікувати призначення, наприклад. За старою процедурою суддю на 5 років призначав Президент, а потім призначався довічно, після доведення кваліфікації перед Верховною Радою.

Андрій Куликов: Коли я чую визначення «довічно», я згадую термін «довічне ув’язнення» чи щось таке.

Сергій Пушкар: З іншого боку, це одна з гарантій незалежності суддів. Суддя знає, що він забезпечений роботою і всі свої зусилля спрямовує на постійне навчання, покращення якості справляння ним правосуддя.

Андрій Куликов: Дуже цікава ситуація складається. Якщо взяти опитування громадської думки відносно нашої системи, то рівень довіри катастрофічно низький, як і до багатьох установ. Але якщо взяти опитування тих, хто мав справу з розглядом своїх позовів, то понад 70 % задоволені тим, як розглядалася справа, хоча можуть бути незадоволені рішенням. Парадокс, правда? Звідки він береться?

Сергій Пушкар: Насправді жодне демократичне суспільство не може жити без справедливого правосуддя. Уявлення нашої громади про справедливість української судової системи зазнавало трансформацій постійно. Жити у суспільстві та бути вільним від суспільства не можна. Уявлення про те, наскільки справедливим є правосуддя, наскільки воно задовільняє потребу на суд, на справедливі рішення воно є витоком будь-якої держави. Задоволення є найвищим в тих державах, в яких об’єктивно люди відчувають, що у випадку, коли їм потрібно буде захистити свої право, вони отримують справедливе рішення.

Про пільги та високі зарплати суддів

Я розумію стурбованість високими зарплатами суддів, зокрема Конституційного суду, але треба наголосити. Конституційний суд — це взагалі унікальна інституція, яка не входить в систему правосуддя. Це суд, який судить закони, а не людей.

Що стосується зарплат суддів взагалі. Є гарне українське прислів’я «Дешева риба — погана юшка». Ми уявляємо собі ідеального суддю, що живе в скромній найманій квартирі, не знає, де дітям влітку відпочити, а потім прийде до свого місця робочого, надягне мантію і почне вершити правосуддя. Наскільки можна буде довіряти такому рішенню судді? Не можна одним підходом підняти суспільну та соціальну вагу кожної професії.

Андрій Куликов: Серед повноважень Вищої Ради Правосуддя я бачу, скажімо, відсторонення судді від виконання обов’язків, дозвіл на взяття судді під варту і т.д. Наскільки важко даються такі рішення на тлі дефіциту суддів ?

Сергій Пушкар: Коли йдеться про дослідження якоїсь дії судді, Вища рада правосуддя намагається найретельнішим чином дотриматись і презумпції невинуватості судді, і зберегти авторитет правосуддя.

Андрій Куликов: Який випадок зі своєї адвокатської практики ви досі згадуєте з радістю, а який з жалем?

Сергій Пушкар: Я пригадую свій найяскравіший процес, коли я захищав людину, яку обвинувачували в тому, що вона нібито побила трьох працівників правоохоронного органу. В апеляції вдалось отримати рішення, яке мене досі надихає.

Очевидно, можна жалкувати про те, що я не дуже гарно вів адвокатські архіви.

Андрій Куликов: Чи будуть у нас колись Мирові судді?

Сергій Пушкар: Це дуже гарна інституція, вона працює у всіх демократичних країнах. Думаю, це буде років за 15. Вже ніби на виході закон про медіацію, я думаю що це виклик, з яким має впоратись Україна.

Повну розмову слухайте в аудіофайлі