Порохівниця
А 24 квітня 1918-го року українські війська визволили Сімферополь.
Про це поговоримо з Максимом Майоровим з Інституту Національної пам’яті.
Тетяна Трощинська: Що це був за період і що тоді було?
Максим Майоров: Почати, мабуть, варто з того, чому відбувалося визволення. А воно відбувалося тому, що перед тим територія Української Народної Республіки була окупована більшовицькими військами. Це трапилося взимку 1917-1918-го років. Також був захоплений більшовиками і Кримський півострів, захоплений Дон, і встановилася радянська влада.
Але українська армія не припинила боротьбу, і, навіть втративши Київ, відійшовши на Волинь, українська армія продовжувала боротьбу з більшовиками.
Іншим важливим фактором було укладення Брест-Литовського миру УНР з державами Четверного блоку – Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Османською імперією, які на той час воювали в Першій світовій війні. Це був перший мирний договір Першої світової між Україною і ворожою коаліцією. Цей договір був вигідний для України, він встановлював вигідний північно-західний кордон України. І після цього договору, оскільки держави Четверного блоку визнали УНР, вона могла звертатися до них по військову допомогу, що і було зроблено. Відповідно, в лютому 1918-го року німецькі та австро-угорські війська перейшли в наступ і допомагали українським військам звільняти Україну від більшовиків.
Отже, 2 березня вже було звільнено Київ, і на цій хвилі зросла кількість добровольців, які приєднувалися до українських збройних формувань. Після чого дивізія Запорізького загону була направлена на лівобережний фронт, вже на Полтавщину, і там продовжила боротьбу за визволення України від більшовиків.
Тетяна Трощинська: І як їх там зустрічали люди? Які були настрої?
Максим Майоров: До цієї Запорізької дивізії постійно був великий наплив добровольців, місцевих вояків, селян та містян. Тобто люди, побувши під владою більшовиків, відчули на собі більшовицький терор, і з радістю зустрічали ті війська, навіть німецькі війська, які певний час асоціювалися з ворожими. Під цим впливом в Полтаві командувач Запорізькою дивізією прийняв рішення більше укрупнити це формування.
Тетяна Трощинська: Чи вдалося встановити тоді якусь українську адміністрацію?
Максим Майоров: Тут треба розділяти контекст двох військових кампаній. Перший контекст – кримська група під командуванням Болбочана хоч і увійшла в Крим, визволила в Сімферополь, але під тиском німців болбочанівці були змушені відступити. Тобто до кінця завдання не виконали, не втримали Крим, і про те, що там встановлювалася якась українська адміністрація в Криму, не йшлося. Але під впливом успіхів українських військ в Криму піднялося кримськотатарське повстання, і вже після відходу українських військ кримські татари почали налагоджувати життя та свою власну адміністрацію. Пізніше на її основі був сформований кримський уряд.
Тетяна Трощинська: Чому зараз важливо згадувати про ці події? В чому тут є уроки і як ми маємо осмислювати це зараз?
Максим Майоров: Велике символічне значення цих подій – це те, що Україна тоді боролася за визволення двох регіонів – Донбасу і Криму. Те саме ми бачимо і зараз. Тут пряма аналогія із сьогоденням, коли ми так само бачимо окупованими райони Донецької та Луганської області та Крим. І хоча ми поки що не маємо змоги, як Запорізька дивізія, прямо рушити війська, тим не менш, для нас дії цієї дивізії можуть слугувати прикладом, джерелом для натхнення і джерелом для віри в те, що історія може повторитися. І так само, як і 100 років тому українські війська повернуться до цих регіонів – до Криму і Донбасу, принесуть український прапор, буде відновлена українська адміністрація, мирне життя і міжнародне право.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.