150 випускників безкоштовних курсів української мови отримали сертифікати, — Сударенко
З координатором безкоштовних курсів української мови Христиною Сударенко говоримо про третій випуск курсів і непідтримку державою культурних проектів
Юрій Макаров: Курси стартували ще до того, як почався майдан. За цей час повністю змінилися обставини, а що з курсами?
Христина Сударенко: Проект розширюється. До нас приєдналися Краматорськ, Слов’янськ, Дружківка і Маріуполь.
Курси були також в Луганську, Донецьку і Севастополі, але після окупації вони там зникли.
Я пишаюсь викладачами і людьми, що ходять на курси у звільнених міста, адже ситуація може змінитися щодня.
Сергій Стуканов: Скільки вчителів там працюють на волонтерських засадах?
Христина Сударенко: Зазвичай 1-2 вчителя. Викладач бере якусь групу і веде її 6-7 місяців.
Сергій Стуканов: Хто ходить на курси?
Христина Сударенко: Здебільшого ті, хто хоче вдосконалити свою мову чи покращити граматику, також на курси ходять переселенці. В багатьох існує психологічний бар’єр. Люди можуть писати, можуть читати, але не можуть говорити.
Сергій Стуканов: В яких містах є курси для переселенців?
Христина Сударенко: У Львові, а в Києві переселенці вже інтегрувалися в інші групи.
Юрій Макаров: Це повністю безкоштовний проект?
Христина Сударенко: Курси повністю безкоштовні. Кожен викладач готує індивідуальну програму для своєї групи.
Цього року до нас записалось 700 слухачів, але сертифікати отримали тільки 150 людей. Це ті люди, які відвідували понад 70% занять і успішно склали підсумковий тест.
Були випадки, коли з нашими сертифікатами людей приймали на роботу.
Юрій Макаров: Ви розповсюджуєте цей досвід в масштабах держави саме як державний проект?
Христина Сударенко: Так, але від держави ми не просимо жодних фінансових вливань. У КМДА ми попросили тільки приміщення для занять 20 груп, але Адміністрації запропонувала приміщення тільки за окрему плату. Проте ми дуже вдячні нашим партнерам, що нам допомагають.
Сергій Стуканов: Кілька років тому вам відмовила у приміщенні Спілка письменників.
Христина Сударенко: Вони забажали плату за комунальні послуги. У Спілці письменників вважали, що те, що ми використовуємо їхнє приміщення 2 рази на тиждень означає, що ми маємо заплатити повну вартість за приміщення.
Сергій Стуканов: Як вирішується проблема з приміщеннями в регіонах?
Христина Сударенко: Активісти шукають якісь організації, бібліотеки чи університети, які можуть нас підтримати.
Здається, що для держави є важливішими питання ОПЕК чи аграріїв, а питання освіти, медицини, культури завжди на останньому місці.
Сергій Стуканов: Як відбувається відкриття курсів у новому місті? Спочатку з’являється попит, чи спершу з’являються координатори?
Христина Сударенко: По різному. Часом до нас дзвонять люди і кажуть, що не мають викладацького досвіду, але хотіли б координувати курси. Тоді координатори роблять замір того, чи дійсно в місті набереться група.
На курси в Маріуполі до нас записалось 30 людей, а коли ми приїхали, в залі було понад 100 слухачів. До кінця курсу зазвичай доходять 30% слухачів.
Сергій Стуканов: Нещодавно у вас був третій випуск курсів. Як відсвяткували?
Христина Сударенко: Відбувся випуск саме київських груп. Це був дуже теплий і сімейний вечір. Хтось сказав, що ми мафія і якщо до нас потрапляєш — вже не можеш піти. Під час випуску ми презентували фільм «Мова» для тих, хто не встиг його переглянути в рамках фестивалю «Docudays UA».
Коли почалась війна ми стали багатопрофільним проектом, який зокрема возив каски і бронежилети на схід. Також в рамках нашого проекту є інший освітній проект — «Книжковий форум на колесах», в межах якого ми привезли на Донбас сучасну українську літературу. З книжками нам дуже допомагає «Видавництво старого лева».