155 днів протесту шахтарів у Луганську 20 років тому закінчилися перемогою шахтарів. Якою ціною? Спогади очевидиці

155 днів тривав шахтарський протест у Луганську, була спроба «Беркута» розігнати цю акції протесту на День Незалежності України, а в грудні Олександр Михалевич здійснив акт самоспалення і невдовзі помер. Одразу після того уряд почав виконувати матеріальні вимоги протестувальників.

У студії – організатор меморіальних заходів Лариса Заливна.

Наталя Соколенко: Ви брали участь у тому великому пікеті. Розкажіть про це.

Лариса Заливна: Я працювала цеховим лікарем на двох шахтах – «Панфілоській» та «Октябрьській» в Донецьку, тому ця публіка для мене дуже знайома. Коли я переїхала по роботі до Луганська, там не виявилося шахт, але шахтарі з об’єднання «Краснодон вугілля» вийшли на нас, коли їх дуже утискали. Вже був розгорнутий шахтарський рух, у 1989-му році пройшли перші шахтарські страйки проти того, що творилося тоді у вугільній промисловості. Ми підтримували ці страйки, ми знали, що шахтарі – це люди працьовиті і що вони заслуговували на нормальну зарплату та нормальне ставлення до себе.

Перед 1998-м роком вже був невеликий пікет на 1,5 місяці, і вийшло так, що я стала учасницею того ще пікету якось несподівано для себе, адже шахтарям, які шли по спеці від Краснодону до Луганська, потрібна була медична допомога. Я почала їх лікувати, так і стала учасником того пікету.

А у 1998-му році шахтарі були налаштовані більш рішуче, прийшли до Облдержадміністрації і сказали, що вимагають зустрічі з тодішнім губернатором Олександром Єфремовим. Але за 155 днів протесту до них він не вийшов жодного разу і ніхто з шахтарями діалогу не вів. Проте після того, як з пікетом все було покінчено, Єфремов з ними знався, він реагував. І була навіть ситуація, коли я йому телефонувала особисто, через те, що одна наша жіночка теж обіцяла себе спалити тому, що зарплату так і не отримала.

Наталя Соколенко: Нагадаємо, що було саме 24 серпня на День Незалежності.

Лариса Заливна: Я як радянська людина завжди ставилася до міліції з повагою, але після того, що я побачила на пікеті, як міліція поводить себе з людьми, я перестала їх поважати. Вони, мабуть, звикли працювати із криміналом, і вони точно так поводили себе з шахтарями. І провокації, і розпускали чутки, і підсилали до них різних людей. А 24 серпня сталося те, що найбільш обурило весь Луганськ – шахтарів побили, і побили дуже жорстоко палицями по голові. Тоді сильно постраждало 50 шахтарів.

Бійка вщухла вночі, зокрема, через те, що вдалося дотелефонуватися до В’ячеслава Чорновола, який одразу ж всіх підняв на ноги. Крім того, наші місцеві журналісти все це знімали. В решті пікет простояв до грудня і завершився перемогою.

І ми кожного року після того збиралися у Луганську 24 серпня на день пам’яті стійкості шахтарів, і кожного разу збиралися 14 грудня на день самоспалення Олександра Михалевича. І я хочу підтримати цю традицію тепер у Києві. Крім того, я хочу провести конференцію десь у вересні, адже цей пікет показав, за яку лінію не можна заходити, і ця лінія була перетнута у Євромайдані. Ми хочемо, щоб люди замислилися, що нам цей пікет дає, чого він нас навчає, чому в нас зараз задавлені профспілки, чи правильно це для держави, і взагалі, куди йде наша держава, коли вона все робить для олігархів і нічого не робить для простої людини. Зі мною можна зв’язатися за телефоном 066-766-99-31, або знайти на сторінці у Фейсбуці.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.