Армія стала медійним знаряддям внутрішньої політики, - журналіст

Гість ефіру — головний редактор сайту «Новинарня», офіцер резерву ЗСУ Дмитро Лиховій.

Наталя Соколенко: Британський полковник Ґлен Ґрант, який зараз є інструктором і консультантом в Україні, опублікував свою записку в газеті KyivPost. Одразу ж з’явилося кілька перекладів цієї статті. Там багато важливих акцентів, але сьогодні ми поговоримо про те, як висвітлюється те, що відбувається на фронті. На його думку, говорять про жертви і втрати, а висвітлення має бути іншим. Наскільки ви погоджуєтесь з цією тезою?

Дмитро Лиховій: Це досить важливе питання, але мені здається, що в записці Ґлен Ґрант важливо не це (хоча це теж суттєвий момент), а пропозиції реформ оперативного управління і реформ бойових спроможностей збройних сил загалом. Те, як ми сприймаємо нинішню гібридну війну, це дуже суттєвий момент, тому що українські збройні сили зав’язли в цих окопах. Сприйняття суспільством їхньої ролі і їхніх здобутків пропускається через призму того залучення їх до окопної війни, яку нав’язала Росія. Стаття Ґлен Ґрант не так про ту війну, яка відбувається зараз, як про ту війну, яка буде згодом.

Всі люди, які мислять тверезо, всі українські патріоти очікували, що війна і агресія Росії проти Україні рано чи пізно почнеться. Вона почалася значно пізніше, ніж проти Грузії, на яку Росія напала в 2008 році. Якщо згадати обкладинки деяких наших журналів, то вже тоді Україну називали наступною. Агресія сталася після Майдану.

Пропозиції Ґранта стосуються того, як модернізувати українську армію для мобільної війни, яка прийде за цієї війною, за цим АТО, яке ми бачимо зараз.

Пропозиції Ґранта стосуються того, як модернізувати українську армію для мобільної війни, яка прийде за цієї війною, за цим АТО, яке ми бачимо зараз.

Наталя Соколенко: Але висвітлення того, що відбувається на фронті, від підкреслив окремо.

Дмитро Лиховій: У нас в цьому плані такий цікавий розподіл обов’язків між прес-центром АТО і речником Міноборони. Дані про втрати акцептує Адміністрація президента, імена загиблих називати не можна. Інколи там з’являються повідомлення про те, що ЗСУ тричі відкрили вогонь у відповідь із озброєння, не забороненого Мінськими угодами. Якщо Бог дасть, якщо Адміністрація президента дасть дозвіл, то речник Міноборони назве місця, в яких зазнали поранень або загинули українські воїни. З одного боку, потрібна певна верифікація. З іншого боку, це багатоступеневе повідомлення про ситуацію на фронті, особливо на третьому році, коли воно стало таким однотипним, воно вже «вибішує» і військових журналістів, і самих військових, бо все це знеособлено, повідомлення перетворюються суто на статистику обстрілів з боку бойовиків і статистику втрат навіть безіменних українських воїнів. Це при тому, що ми знаємо, що збройні сили упевнено тримають свої рубежі, протягом останніх місяців зайняли кілька сіл в «сірій зоні». Це не можна подавати як великі тактичні здобутки чи великі перемоги, тому що ідеться просто про зближення двох армій, а не про зайняття з боєм територій чи населених пунктів, які контролювали бойовики. Про це повідомляють тоді, коли про це повідомлять волонтери, яким іноді «прилітає каміння в город» через те, що вони оприлюднили цю інформацію. Або це журналісти деяких каналів, які мають свої певні трохи дивні ексклюзиви в бригадах і штабах. Натомість самі речники і штаби про ці навіть мінімальні успіхи ЗСУ не повідомляють.

Наталя Соколенко: Чому?

Дмитро Лиховій: Це напряму пов’язано з політикою вищого керівництва держави на дотримання Мінських угод.

Наталя Соколенко: Британський полковник Ґлен Ґрант критикує занадто велику відданість українських ЗСУ Мінським домовленостям, тому що ЗСУ мали би знищувати ту заборонену Мінськими домовленостями зброю, яку вони бачать. Чому її не знищують?

Дмитро Лиховій: Це дотримання Мінських угод, але воно виходить гібридне. Мминулого тижня або днів 10 тому ЗСУ зайняли села Новоолександрівка та Катеринівка, які були в «сірій зоні», а ця «сіра зона» передбачена Мінськими угодами. Тактично вигідно було штабу АТО зайняти ці села, але ці села і так належали Україні за Мінськом — 1, який був підписаний ще у вересні 2014 року. Якщо ми говоримо, що дотримуємося Мінська −1, тих усталених ліній розмежування з бойовиками, які були ще в 2014 році, то питання в тому, що нам справді заважає вдарити по бойовиках, які порушують розташування і прийняті на себе обов’язки. На це питання немає відповіді, але все це лягає в цю канву мирної доктрини ведення війни Україною (насправді це окопне протистояння, яке всіх виснажує, Путін прагнув виснажити цим Україну, проти цього виступає в цій статті  Ґлен Ґрант).

Наталя Соколенко: Тобто змінити манеру висвітлення того, що відбувається зараз на лінії фронту, неможливо без зміни військової тактики і стратегії?

Дмитро Лиховій: Я вважаю, що так.

Наталя Соколенко: Мені ще впала в око його пропозиція дуже сильно почистити командний склад і прибрати звідти корупціонерів. Досі не прибрали?

Дмитро Лиховій: Чесно кажучи, я не побачив там такого меседжу. Або ж він там не акцентований.  Ґлен Ґрант дуже радить нам створити боєздатну мобільну армію. Коли я служив у 2014 році, я бачив жахливі обсяги розкрадання паливно-мастильних матеріалів. Зараз проблема залишається, але не вона є основоположною. Я це сприймаю трохи інакше. Армія стала медійним знаряддям внутрішньої політики. Передусім негласне право записувати її в здобутки отримав президент Петро Порошенко. В кожній його промові він згадує, як наші героїчні воїни на фронті стримують напад російського агресора, як реформують ЗСУ, наскільки сильнішою стала українська армія. Звичайно, вона стала сильнішою і більш оснащеною, краще екіпірованою, ніж в 2014 році.

Я тут маю для себе таке порівняння: є хвора людина, вона несе в собі хронічну болячку ще з радянських часів (болячку радянської армії з усіма нехорошими штуками), ми її красиво вдягнули, заселяємо в нові красиві казарми, ми її інколи навіть краще озброюємо, але болячку не вилікували (ідеться про радянські статути, радянське управління армією). Це відбиває навіть в мотивованих бійців бажання активно розвиватися, служити. Відбиває у контрактників бажання іти в ЗСУ, бути активними військовослужбовцями, які будуть виконувати всі розпорядження командирів. Стаття Ґранта стосується того, щоб зробити зміни навіть без зайвих витрат.

Я дещо скептично налаштований щодо наслідків цієї публікації Ґлена Ґранта, хоча в цьому сегменті Фейсбуку, який стосується обговорення військової тематики, вона стала дуже гучною подією.

Я вважаю, що ця публікація має дати поштовх і винести на поверхню обговорення, яке давно згадували, яке є, яке має бути однією з основних тем в навколоармійських дискусіях. Ідеться про те, щоб розділити функції Генерального штабу на три різні ділянки. 

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.