Били по нирках, пускали струм до статевих органів: дружина «диверсанта» Лимешка розповіла про тортури ФСБ

24 липня підконтрольний Кремлю Верховний суд Криму залишив без змін вирок «українському диверсанту» Геннадію Лимешку

Били по нирках, пускали струм до статевих органів: дружина «диверсанта» Лимешка розповіла про тортури ФСБ
https://static.hromadske.radio/2018/07/hr-kyivdonbass-2018-07-28_lemeshko.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/07/hr-kyivdonbass-2018-07-28_lemeshko.mp3
Били по нирках, пускали струм до статевих органів: дружина «диверсанта» Лимешка розповіла про тортури ФСБ
0:00
/
0:00

Судакський міський суд 10 травня визнав українця Геннадія Лимешка винним і призначив покарання у вигляді 8 років позбавлення волі за «незаконне придбання, зберігання і носіння вибухових речовин». 12 серпня минулого року ФСБ Росії заявила про затримання в анексованому Криму чоловіка, якого вони називають «агентом СБУ» і звинувачують у підготовці диверсій на півострові.

 

«Із чоловіком ми познайомилися в 2015 році. Я поїхала у 8-й окремий батальйон «Арата». Була там парамедиком, чоловік – звичайним бійцем».

Із дружиною Геннадія Лимешка Іриною поспілкувалася кореспондентка Громадського радіо Ірина Саєвич.

 

Який він був, чому пішов воювати?

Він фактично все життя хотів бути військовослужбовцем, але в нього з дитинства була астма. В Академію сухопутних військ, куди він хотів поступити, його не взяли. Спочатку він вчився в Харкові в університеті, але коли почався Майдан, війна, він зрозумів, що це його – це шанс показати себе, захистити свою країну. Тоді він поїхав у Правий сектор.

Скільки часу він там пробув і чи змінював підрозділ?

Ні, з 2015 року був у Правому секторі. Ми були там півтора року. Я періодично їздила туди з навчання на батальйон. Потім ми захотіли створити сім’ю, він вирішив піти з війни в мирне життя. Ми певний час жили у Львові, одружилися, у нас народилася донечка, але з часом він зрозумів, що військова справа – це його, не зміг стояти осторонь. Він повернувся на службу, але вже на контракт. Він служив у 54-му розвідбатальйоні ЗСУ півроку за контрактом.

Більше не хотів підписувати контракт?

В нього були неполадки з начальством. У ЗСУ не все гладко. Там накази не обговорюються, а були певні накази, які він не хотів виконувати. В нього були стички з начальством і він пішов. Після закінчення контракту написали, що його звільнили за статтею, типу, він не підходить ЗСУ, не є відповідальний. На тому його контракт закінчився.

Він говорив про те, чого стосувалися накази, які він не хотів виконувати?

Бували абсурдні накази, дурні наряди. Людина хотіла захищати країну, а їх відправляли на полігон стерегти шлагбаум. А він хотів реально захищати країну, а не бути підсобним військовослужбовцем.

Як сталося, що він опинився в Криму?

Коли закінчився контракт, у нас була хвора донечка – в неї з ніжками проблеми. Він поїхав на заробітки, спочатку в Маріуполі хотів знайти якусь роботу на будівництві, поїхав туди. Я в цей час була на західній Україні в своїх батьків. 11 серпня я ще спілкувалася з ним по телефону, в нього все було гаразд. 12-го він не відповідав на телефонні дзвінки, 13-14 числа – те саме. Я вже почала панікувати. 15 серпня у вівторок мені дзвонить його мама з Харкова, плаче, говорить про те, що по телевізору показують, нібито він хотів підірвати лінію електропередач у Судаку, нібито пиляв якийсь стовп, як ФСБ його затримують, біля нього знайшли гранату, тротилові шашки. Не можна описати той шок, у якому я була.

Після цього мені почали писати погрози в соцмережах. Писали люди з Росії, з Криму, почали писати, що мій чоловік диверсант, а я – бандерівка, фашистка. Я в шкільні роки була членом ГО Молодіжний Націоналістичний Конгрес. Як ми знаємо, Росія не сприймає такі організації. Почали говорити, що в нас дитина росте фашистом. І з часом я видалилася з соцмереж.

Зв’язку з чоловіком не було, я почала писати в усі інстанції – Уповноваженому з прав людини, в СБУ, в ГПУ, президенту України, але конкретної відповіді не приходило. Лише про те, що він затриманий, йде розслідування, вони розбираються.

Минув десь тиждень – вночі мені приходить смс-ка: «Я в Симферополе, жив, говорят – от 3 до 5. Жди». Я не знала, що й думати. Я була рада, що він живий. «Говорят – от 3 до 5» – йому давали якусь статтю за зберігання вибухонебезпечних речовин. «Жди». А чого –  саме не знаю.

Потім я зв’язалася з ГО Крим SOS. Вони надали мені адвоката, в нього була зустріч із моїм чоловіком. Адвокат сказав, що чоловік не потребує його послуг і відмовляється від адвоката, говорить, що буде брати всю вину на себе. І коли я сказала, що він був побитий, адвокат відповів, що чоловік сказав, що до нього не застосовували фізичних тортур і він відповідатиме за законом. Адвокат не зміг увійти в справу.

Чому він відмовився від адвоката?

Вже потім, коли він відмовився, час від часу виходив на зв’язок. Він уже говорив про те, що поїхав на роботу в Крим, хотів підзаробити, можливо, знайти роботу на будівництві. Він просто йшов по вулиці, до нього під’їхала машина без знаків. Відкрився бус, вибігли молоді хлопці в масках і в спортивному одязі. Його схопили, заштовхали в бус, почали просто возити по місту – я так розумію, бити його, душити. Він говорив, що надягали мішок на  голову, почали говорити: «Ти диверсант, хотів підірвати нас, ми знаємо про тебе все, ти нам розкажеш». Після цього повезли в суд Судака, я так розумію, де його взяли під слідство, дали адвоката за призначенням, ФСБ-шного адвоката. Коли він попросив адвоката дати йому можливість написати хоча би смс-ку сім’ї, він сказав: «Ти бандерівець, я не збираюся цього робити».

Після того, як суд дав два місяці тримання під вартою, він розповів, що йому надягли мішок на голову й повезли кудись – він так розуміє, в їхню будівлю ФСБ, думаю, колишню будівлю СБУ, в підвалі до нього вже застосовували фізичні тортури.

Які тортури, він говорив?

Так, але багато чого не говорив, бо я одразу починала плакати. Сказав, що зараз він живий і здоровий, але його били по нирках, ногах. Обличчя фактично не зачіпали, бо розуміли, що їм потрібна гарна картинка, щоб він говорив те, що вони хочуть. Його садили на якийсь стілець, підключали струм до нижніх кінцівок, до статевих органів, до пальців рук і ніг. Його топили, приставляли зброю до голови, говорили, щоб він прощався з життям і погрожували. Він казав, що співробітник ФСБ посадив його в куток, виключив світло, приставив ствол до голови і сказав: «Прощайся з життям».

Він казав, що вже коли був на межі зриву, то молив бога, щоб його дійсно застрелили

Коли він відключався і не мав сил терпіти, його виводили, давали подихати свіжим повітрям, давали води – і далі все продовжувалося.

Йому просто дали завчити текст: я такий-то, мене змусили підірвати лінію електропередач, нанести шкоду і так далі.

Тобто змусили сказати, що він співпрацює з СБУ?

Так, але це неправда. Чоловік говорить,що він цього не робив і в нього в думках такого не було. Він ніколи не мав дотичності до СБУ.

Він не боявся їхати в Крим, враховуючи, що був у Правому секторі?

Скажу чесно, я йому про це говорила: що дорога до Криму, до Росії закрита. Ми знаємо, як Росія ставиться до військовослужбовців і що з ними робить, вже є приклад інших політв’язнів. Але повторюсь, що в нас дуже хвора дитина, він після закінчення контракту просто поїхав на заробітки, які для нього закінчилися полоном.

Як усе відбувалося на суді, можливо, приходили представники ЗМІ?

Він пішов на співпрацю зі слідством, взяв провину на себе, тому що його неодноразово били, знущалися, сказали, що якщо він не візьме провину на себе щодо статті, яку йому дають, йому просто перекваліфікують справу на тероризм і дадуть не три-п’ять років, а 20. Йому давали одну статтю – зберігання боєприпасів, а коли він пішов на співпрацю зі слідством, додали співпрацю  з СБУ, зберігання боєприпасів та використання. В сумі це вийшло майже 13 років, але, оскільки він взяв провину на себе, то вийшло вісім років.

А як приймалося рішення?

Рішення по факту прийняли за 20 хвилин. Прийшли, йому зачитали, що така-то стаття, прокурор запросив вісім із половиною. Оскільки адвокат був за призначенням і не мав можливості підготуватися, він просто сказав, що підсудний не винен, він просить звернути суд увагу на те, що є малолітня дитина, дружина сама з дитиною, просили скоротити термін або взагалі визнати невинним. Але суд на це не погодився. Потягом 15-20 хвилин виніс вирок. У них уже були готові документи – заздалегідь прошиті, з печаткою.

Він, звичайно, подав на апеляцію, йому знову змінили адвоката; просив суд, щоб він був лояльним до нього та розумів ситуацію. Але суд лишив вісім років без змін.

Де він зараз?

Наскільки я знаю, у Сімферополі в слідчому ізоляторі. Але оскільки відбувся суд, апеляція, його повинні перевести кудись в колонію, де він відбуватиме термін.

Як ви зараз збираєтеся витягати чоловіка та чи є з цього якісь результати?

Я далі намагаюся зв’язатися з представниками влади. Неодноразово зверталася до Геращенко, тому що вона жодного разу не відписала мені з цього питання, Денісова – теж. Лутковська колись відписувала, що «ми писали до представників РФ, сказали, що ваш чоловік затриманий, але фізичних тортур до нього не застосовували, він іде з ними на співпрацю». Пані Денісова мені нічого не відписувала з цього питання.

Зверталася до АП, до Порошенка. Його представники сказали, що цю справу передали в СБУ, в прокуратуру. З прокуратури мені прийшла відповідь, що справа розслідується, але фактично минув уже рік. Його ніде немає в списках полонених, немає в резолюції, яку приймала Верховна Рада. Там є 52 людини, наскільки мені відомо, але його немає.

Коли я по своїх джерелах питала, чому немає, казали, що з якихось причин його туди не внесли. А чому? Чим він гірший від інших? Тим, що його справу не роздули на весь світ, як інших політв’язнів?

Ви думаєте, тільки через те, що не роздули?

Можливо тому, що не роздули, про нього не так знають, як про інших. Не знаю, чим керується наша країна. Можливо, через те, що він взяв вину на себе. Але не він один брав вину на себе – думаю, якби будь-яка людина була в його ситуації, вона б теж так вчинила. Він мені говорив: «Якби в мене був адвокат, я хоч зараз готовий сказати всю правду». Але він не може цього зробити.

Його побратими намагаються вам допомогти?

Так, вони намагалися зв’язатися там зі ЗМІ, але вони не можуть туди поїхати, бо є військовослужбовцями – сядуть разом із ним. Я намагалася добитися якоїсь зустрічі, зверталася, але, на жаль, нічого не вийшло.

Я хочу, щоб наша влада щось робила. Всі хлопці, яка зараз перебувають там, політв’язні, – це люди, які багато чого зробили для нашої країни. Країна не повинна просто взяти й кинути їх. Я не знаю, яких умов хоче Росія щодо обміну, але президент України, в першу чергу, повинен їх звідти витягнути.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.