Чого чекати в новому сезоні від столичного театру імені Івана Франка?

Художній керівник театру ім. Франка Станіслав Мойсеєв розповідає про новий театральний сезон, вечір пам’яті Ступки та нові вистави.

Ірина Сампан: На що чекати глядачам?

Станіслав Мойсеєв: Сезон відкрився «Перехресними стежками» — виставою, поставленою за твором Івана Франка. Ми плануємо встигнути до кінця року для камерної сцени зробити ще один франківський спектакль під назвою «Таїна буття». Написала цю п’єсу Тетяна Іващенко. Це епістолярний текст, побудований на листах Івана Яковича до своєї дружини.

16-18 грудня відбудеться прем’єра «Трьох товаришей» Ремарка. Режисер — Юрій Одинокий. Сподіваємося, у спектаклі зіграє міністр культури Євген Нищук з нашими новими акторами, що прибули з Донбасу. Це, зокрема, Андрій Романій, що був зіркою Донецького театру.

Ірина Сампан: Знаючи роботи Юрія Одинокого, можна розрахувати на те, що це буде щось нове. Можливо, щось адаптоване до українських подій.

Станіслав Мойсеєв: На рівні задуму ми не говорили про такі прямі асоціації, але вони, вочевидь, можливі, адже тлом роману є війна.

Далі йдуть репетиції «Алісиної мандрівки до Швейцарії». Це текст відомого швейцарського автора Лукаса Барфуса. Ми сподіваємось, що цей проект стане соціально значущим, адже його провідною темою є тема евтаназії. Це спектакль для камерної сцени. Навряд чи ця історія буде дуже популярною у глядача. Ми збираємося поставити спектакль за участі громадської організації, яку очолює Василь Кзязевич і яка займається проблемами паліативної допомоги. Якщо вистава вдасться, можливо, ми поїдемо в тур Україною, який буде супроводжуватися дискусіями.

Ірина Сампан: На сайті театру вказано, що цей рік буде присвячено двом постатям — Іванові Франку і Богдану Ступці.

Станіслав Мойсеєв: 5 жовтня відбудеться меморіальний вечір під назвою «Крила», присвячений 75-річчю Богдана Ступки. Ця ідея спіткала мене після сперті Богдана Ступки. Це буде вечір спогадів на основі його записок. На сцені гратимуть Остап і Дмитро Ступка. Це буде такою собі мандрівкою Богдана Сильвестровича від Львову до Києва.

Ірина Сампан: Чи є випадки співпраці театру «Франка» з митцями з Донбасу?

Станіслав Мойсеєв: Актор Андрій Романій працює у нас так само, як акторка Донецького театру Олена Хохлаткіна і ще одна учасниця хору.

Ірина Сампан: А як щодо теми війни на Донбасі?

Станіслав Мойсеєв: В планах є дискусійний текст, який написав Маріус Івашкевичус. Це п’єса «Массара», що присвячена подіям на Донбасі. Це дуже жорсткий, складний і антиглянцевий текст. Ми зробили читання цього тексту на камерній сцені, на яке запросили представників громадськості і переселенців.

Ірина Сампан: Якою була їх реакція?

Станіслав Мойсеєв: Дуже зацікавленою. Ми зараз думаємо над тим, як реалізувати цю виставу на альтернативному майданчику.

Ірина Сампан: Ви очолили театр у 2012 році. Коли відбувся злам інтересу глядача у зв’язку з подіями в Україні?

Станіслав Мойсеєв: Вистава — це живий організм, що завжди живе з тим глядачем, який сьогодні приходить в зал. Після подій на Майдані в мене виникло багато питань стосовно того, якою мовою розмовляти з глядачем. Я став думати про те, що ми намагаємось відсторонити глядача замість того, що запропонувати йому розмову про сутність.

Театр потребує того, щоб змінюватися і починати активно спілкуватися з аудиторією. Не всі сприймають це. Дехто думає, що можна творити мистецтво в башті зі слонової кістки. Я вважаю, що український театр є частиною європейського театру. Європейський театр неможливий без соціального звучання. Над цим слід думати усім.

Під час подій Майдану ми ставили виставу «Така її доля» за твором Шевченка. Мені здавалось, що через металічний відзвук ця вистава передавала події, що відбувалися в кількохстах метрах від театру. Ми жили у такій атмосфері. Закінчуючи гру, хлопці актори йшли на Майдан. З Майдану вони приносили дух, що не міг не відбитися у виставі.

Ірина Сампан: Чи потрібно насичувати людей цією проблематикою, якщо вони хочуть розслабитися, йдучи в театр?

Станіслав Мойсеєв: Мені здається, що у нас сплутані поняття. Глядач має відпочити, розслабитись… Це якась дивна річ. Тоді ми не маємо брати в руки хорошу літературу і не маємо дивитися хороше кіно. Можна не відходити від телевізора і перебувати у щасливому стані забуття. Театр — серйозний і глибокий інструмент. Театр не може пропонувати лише розваги.