Чому президент затягує антикорупційний суд, а депутати — виборчий закон?

Денис Рибачок, аналітик Комітету виборців України, та Анастасія Красносільська, юристка Центру протидії корупції, про дві вимоги Великої політичної реформи: нову виборчу систему і антикорупційний суд

Ведучі

Сергій Стуканов

Гостi

Денис Рибачок,

Анастасія Красносільська

Чому президент затягує антикорупційний суд, а депутати — виборчий закон?
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/10/hr_kyivdonbass-2017-10-19_ribachok_krasnosilska.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/10/hr_kyivdonbass-2017-10-19_ribachok_krasnosilska.mp3
Чому президент затягує антикорупційний суд, а депутати — виборчий закон?
0:00
/
0:00

Три дні тому під Верховною Радою почалися мітинги з  трьома вимогами: запровадження пропорційної системи з відкритими списками на виборах до ВРУ, скасування депутатської недоторканності і створення незалежного антикорупційного суду. Обговорюємо дві вимоги: нова виборча система і створення антикорупційного суду. Наскільки якісними можуть бути закони, якщо депутати збираються приймати їх у короткий термін?

 

Сергій Стуканов: Від депутатів давно вимагають, а вони ж самі обіцяли, що прийматимуть новий виборчий закон і запроваджуватиметься пропорційна система з відкритими списками. Які наразі законопроекти є на розгляді ВРУ, які зареєстровані і чи пройшли вони Комітет?

Денис Рибачок: Справді, виборча реформа є однією з обіцянок одразу кількох політичних сил, які наразі представлені в парламенті. Вона також була представлена в передвиборчих програмах на виборах 2014 року. Пізніше була закріплена в коаліційній угоді, де дуже чітко вказано, що має відбутися перехід від паралельної виборчої системи до пропорційної виборчої системи з відкритими списками.

Є три законопроекти, один із них зареєстрований в листопаді 2014 року після виборів, а інші два — в грудні 2014 року. Майже три роки так чи інакше вони знаходяться в парламенті, за цей час встигли пройти певні законодавчі процедури. За кожним із них є висновки Комітету, також є висновки Головного науково-експертного управління.

Законопроект Чумака, де відкриті списки, пропонують прийняти за основу. Стосовно інших законопроектів (депутата Опозиційного блоку Юрія Мірошниченка та депутатів Батьківщини) Комітет не дає чітких рекомендацій, натомість пропонує народним депутатам самим визначитися шляхом голосування, що з ними робити.

Сергій Стуканов: Ви як фахівець з виборчого законодавства як можете оцінити схвалений Комітетом законопроект?

Денис Рибачок: Коли ми говоримо, що виборча реформа і зміна виборчої системи є однією з трьох вимог, то це, безумовно, плюс. Це певним чином показує зрілість суспільства, яке поступового переходить від питань, які безпосередньо стосуються їхнього соціально-економічного добробуту до більш політичних питань.

Сергій Стуканов: Вибори до парламенту очікуються восени 2019 року, логічно було би завчасно прийняти цей закон.

Денис Рибачок: Загалом це класична проблема для України, коли буквально під кожні вибори в нас змінюється законодавство. Останній приклад — чергові місцеві вибори, які відбувались в жовтні 2015 року, а в червні було прийнято новий закон про місцеві вибори, який запровадив нову виборчу систему і дуже суттєво змінив правила гри. Щоб цього разу такого не сталося, очевидно, краще було би приймати закон завчасно. Але тут дуже важливо і певним чином не поспішати. Є певні вимоги, суспільство політизоване навколо цих питань, але якщо зараз прийняти неякісний законопроект, який повністю не вирішує нагальні питання, ми можемо отримати нові проблеми. Зараз є потреба не поспішати, а якісно і фахово зайнятись цими законопроектами.

Сергій Стуканов: Які там є вади, що потребують усунення?

Денис Рибачок: Ключовий недолік українських виборів — це не погана виборча система. Не буває поганих виборчих систем. Кожна з них має свої плюси і мінуси. В Україні так склалося, що мажоритарний компонент виборчої системи призводить до проблем на виборах. Ключова проблема — прямий і непрямий підкуп виборців.

Але сама по собі мажоритарна система не є проблемою, нормально працює у Франції, у Великобританії, але в Україні вона не працює. Тому ідея в тому, щоб замінити мажоритарний компонент. Але навіть якщо ми переходимо на пропорційну виборчу систему, відкриті, закриті списки, це не означає, що ми автоматично знімаємо ключові питання.

Питання підкупу навіть у тих законопроектах, які зареєстровані, так чи інакше не буде повністю вирішено. Є низка питань, які не врегульовані. Наприклад, коли в нас відбувається непрямий підкуп від імені ГО, які афілійовані з кандидатами в депутати; коли кандидати займаються непрямим підкупом ще до того, як виборчий процес стартує; політична реклама — вибори в Україні одні з найдорожчих в Європі.

Сергій Стуканов: Якщо «мажоритарну» скасують і запровадять пропорційну систему, якою мірою відкриті списки дозволять суспільству контролювати списки і людей, які проходять до парламенту?

Денис Рибачок: Основна ідея відкритих списків і полягає в тому, що не партія формує список кандидатів, а самі виборці. Цей список є рухливим і динамічним, формується відповідно до результатів голосувань виборців.

Сергій Стуканов: Виборці голосують не тільки за партію, але й за конкретного депутата?

Денис Рибачок: Саме це передбачено законопроектом Чумака. Виборці голосують за партію і можуть рангувати кандидатів. Вся територія України — це один багатомандатний округ, але він поділяється на 28 інших округів, регіональні списки, відповідно, по кожному з регіонів формується певний список партії. Ті кандидати, які набрали більший відсоток голосів, стають вище в списку і потрапляють до ВРУ.

Якщо говорити відверто, не можна гарантувати, що якщо ми оберемо саме таку модель, а не пропорційну модель із закритими списками, то виборці будуть задоволені своїм вибором. Саме цей фактор може зіграти негативну роль. Тому що так чи інакше є ризик, що виборці голосуватимуть за тих же мажоритарників, які фактично не будуть мажоритарниками, але будуть займатися тим, чим вони займались: добрі справи, неформальний підкуп. Відповідно, відкриті виборчі списки цю проблему не вирішують. Ми не можемо говорити: якщо ми зараз запроваджуємо виборчу систему з відкритими списками, завтра отримаємо нову Україну і нову якість української політики.

Сергій Стуканов: Хотілося би перейти до запровадження антикорупційного суду. Нещодавно Венеційська комісія порадила створити антикорупційний суд. Починається робота, президент навіть оголосив, що створює міжфракційну групу депутатів для підготовки відповідного законопроекту. Але пані Анастасія стверджує, що там є певні підводні камені і навіть спроба загнати цю ситуацію в глухий кут. В чому зараз проблема?

Анастасія Красносільська: Проблема в тому, що ініціатива про створення робочої групи — це аж ніяк не рух до швидкої появи і ухвалення закону про антикорупційний суд. Для того, щоб законопроект швидко з’явився, президент має зробити один простий крок: зараз подати свій законопроект про антикорупційний суд. Тут нема предмету для довгих міжфракційних дискусій, які слугують тільки для однієї мети — навічно затягти процес підготовки цього законопроекту.

Венеційська комісія дала дуже чіткі рекомендації по тому, як має виглядати законопроект. Вона чітко сказала, що ключові норми депутатського законопроекту №6011 мають бути збережені: створення незалежного антикорупційного суду, незалежної апеляційної інстанції і надання міжнародним донорам ключової ролі в органі, який добиратиме антикорупційних суддів.

На цьому фоні президенту України потрібно просто зробити законопроект, який відповідатиме рекомендаціям. І для цього потрібні не робочі групи, а тиждень роботи хороших юристів, які просто складуть це нормами закону.

Сергій Стуканов: Які з тих порад Венеційської комісії, які були озвучені, президент хотів би уникнути?

Анастасія Красносільська: Перше — звичайно, президент не хоче швидко подавати законопроект про антикорупційний суд, а Венеційська комісія чітко сказала, що запрошує президента подати цей законопроект якнайшвидше.

Друге — я можу передбачити, президент не захоче надавати вирішальну роль в доборі антикорупційних суддів міжнародним донорам. Це означає, що політичний клас втрачає вирішальний вплив на добір антикорупційних суддів, а вони для політичного класу дуже важливі, бо це фактично остання битва у впливі на притягнення або не притягнення чиновників за корупцію.

Ми також можемо припустити, що президент зініціює створення замість одного Вищого антикорупційного суду кілька регіональних антикорупційних судів (це може бути в будь-якій кількості). Публічно це не було озвучено, але з тієї риторики, яку ми чуємо, можемо припустити, що буде такий варіант. Це також буде недоцільно, про що сказала і Венеційська комісія. І також регіональні антикорупційні суди затягнуть момент початку роботи незалежного антикорупційного суду першої інстанції.

Важливо, щоб процес добору не розтягнувся на роки. Щоб Вищий антикорупційний суд як один суд почав працювати, потрібно 70 суддів. Для регіональних потрібно буде більше 200, а сама потреба в них є сумнівною. Відповідно, будь-яка ініціатива про створення великої кількості антикорупційних судів показує нам маніпуляцію і політичне бажання затягти цей процес ще на роки.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.