Чому військові привласнюють землі заказника «Тарутинський степ»?

Олексій Василюк, еколог, розповідає, як військові віддали під оранку заповідну цілину, заказник «Тарутинський степ», який їм не належить.

Лариса Денисенко: Розкажіть в чому там проблема?

Олексій Василюк: На жаль, ми знову мусимо говорити про екологічні проблеми, пов’язані з діяльністю українських військових. Не так давно ми були задоволені, що змогли досягнути діалогу з Міноборони України, і військові навчання в національному парку «Олешківські піски» припинилися. У нас склалося враження, що проблеми, пов’язані з діяльністю Збройних сил України у заповідних об’єктах в різних областях, припинилися.

Буквально, кілька днів тому, 12 жовтня, наші колеги з Одещини забили на сполох через те, що розорюється територія однієї із останніх степових цілин, які є в Україні, заказника «Тарутинський степ».

Історично склалося, що донедавна, крім «Асканії-Нова», степові цілини збереглися лише на військових полігонах, тому що всі землі були розорані, крім військових полігонів. Найбільший з них, який є саме цілиною, — це Тарутинський полігон площею 26 тисяч гектарів. Він, як і багато інших полігонів, був скасований, бо ніхто ж не чекав, що вони треба будуть знову. Це надзвичайно цінна територія, оскільки на його території є деякі червонокнижні види, які є лише там і більше ніде взагалі. Пропонувалося створити величезний регіональний ландшафтний або національний парк, але місцева влада чомусь була проти. В результаті, 19 гектарів землі розорали, розпаювали і роздали комусь в оренду, оскільки там чорнозем.

І всього-на-всього 5 200 гектарів з 26 тисяч встигли зробити заказником у 2012 році. Тепер ми отримали повідомлення про те, що його розорюють, і, виявляється, це питання навіть не сьогоднішнього дня. Виявляється, вже є судовий процес за позовом Тарутинської районної адміністрації. Район намагається відбити заказник у фермера, який розорює цю територію і отримав дозвіл на це від місцевого квартирно-експлуатаційного управління в системі Міністерства оборони, начебто це їхня територія, і вони надали її по договору під сільськогосподарські культури фермеру. 

Лариса Денисенко: А він не може говорити, що це добросовісне незнання?

Олексій Василюк: Треба розділяти дві незаконних дії, які сталися. Перша полягає в тому, що, не володіючи землею, якийсь підрозділ в системі Міноборони укладає договір про те, що він дає комусь під сільськогосподарське виробництво землю, яка йому не належить. Такі дії Міноборони має кваліфікувати суд.

Друга незаконна дія полягає в тому, що недоторканий шматок цілини, який мав статус природно-заповідного фонду, був спаплюженим. Це фізичне пошкодження, яке підлягає під кваліфікацію Кримінального кодексу в частині 252-ї статті «Умисне пошкодження природно-заповідного фонду». Це були свідомі дії трактористів, які орали землю. Це не випадковість, не вітер, який випадково закотив туди трактор.

Інша справа, що, можливо, це не вся проблема. Зараз ми лише вивчаємо цю тему, але вже в найближчі кілька днів це буде скандал №1 у сфері охорони природи.

Проблема ще в тому, що ми не знаємо, з ким ще цей підрозділ уклав аналогічні угоди. Можливо, інша частина заказника теж роздана якимось фермерам і підприємствам під те саме.

Єдине, що ми точно знаємо, що полігону давно немає, і немає жодного державного рішення по його ліквідації, а вони мають ліквідовуватися на рівні Міноборони, Кабінету Міністрів. І оскільки такого рішення немає, всі ці люди, які задіяні у цій справі, є учасниками якоїсь негарної, м’яко кажучи, схеми.

Журналіст «Громадського радіо» Григорій Пирлик дізнався про позицію стосовно цього питання у співвласника підприємства «Шанс-2016», яке розорювало землі Тарутинського заказника, Генадія Федоровича Павлов.

Генадій Павлов: Все, что с нашей стороны было по договору, мы выполнили, как положено. Если есть какие-то неурядицы, то надо обращаться к военному руководству.

Григорій Пирлик: Какие работы вы должны были сделать?

Генадій Павлов: Я не могу сейчас вам полностью всю информацию выдать. Если вы хотите пообщаться, давайте поговорим об этом попозже. Пока что мы планируем подготовить почву и выращивать на ней. Мы и так очень много затрат понесли, пока это все разминировали и зарыли. Нам участок этот достался в плачевном состоянии.

Григорій Пирлик: Об иске о расторжении договора, который подан в Хозяйственный суд, вам известно?

Генадій Павлов: Нет, пока не известно. Я составлял договор в Белгород-Днестровской КЕЧ (квартирно-эксплуатационной части).

Григорій Пирлик: Вы знали о том, что это территория заказника?

Генадій Павлов: Нет, не знал, и в договорах это нигде не указывалось.

Григорій Пирлик: Вы взяли этот участок в аренду?

Генадій Павлов: Да.

Григорій Пирлик: На какой срок была аренда?

Генадій Павлов: На 10 лет.

Григорій Пирлик: Если вдруг договор расторгнут, будете ли требовать неустойку?

Генадій Павлов: Естественно, потому что я понес большие затраты. Мы нанимали много техники.

Григорій Пирлик: О какой сумме идет речь?

Генадій Павлов: Я не могу вам дать такую информацию.

Олексій Василюк, еколог, коментує почуте.

Олексій Василюк: Я не здивуюсь, якщо Генадій Федорович не знав, що це заказник, оскільки він звертався не в районну адміністрацію, а чомусь до квартирно-експлуатаційної частини.

Але я на початку розмови не даремно сказав, що мусимо говорити про якісь негативні дії з боку Міноборони, тому що КЕЧ точно знав, що полігону більше немає. Його не вчора ліквідували, вже майже 5 років, як є заказник і вже значно більше років, як немає полігону.

Перед тим, як іти на ефір, я ще раз подивився публічну кадастрову карту і, згідно з мапою, ідеальна межа заказника зберігається, і в його межах жодних інших ділянок немає. Це означає, що Генадій Павлович взяв землі в оренду не у району, хоча вони належать саме йому, а якимось чином у КЕЧ.

Я не думаю, що районна адміністрація подавала би позов з свідомо неправдивими вимогами, тим більше є публічна кадастрова карта.