Чи є українська мова фактором стресу для Донбасу?

Гість ефіру — політолог Станіслав Федорчук.

Анастасія Багаліка: За дверима студії ми з’ясували, що ви будете говорити про мовне питання українською мовою. Чому?

Станіслав Федорчук: Як на мене, ми завдяки Революції Гідності, трагічним подіям війни перейшли той рубікон у сприйнятті людей. Це підтверджують соціологічні опитування, коли українська мова більше не має виглядати наймичкою, покриткою або якоюсь другорядною мовою, якої б ми мусили соромитися. Абсолютна більшість громадян України, незалежно від місця їх проживання, за виключенням окремих невеличких сільських районів, розуміють українську мову і вважають її цілком прийнятною для мови медіа, тому тут немає жодних проблем, як на мене, немає жодних проблем, щоб весь час перекладати себе на російську.

Анастасія Багаліка: Але є така точка зору, що з Донбасом саме зараз варто говорити російською мовою, тому що люди, які говорять російською мовою в побуті, в такій стресовій ситуації, яка склалася зараз, сприймають інформацію мовою, якою вони спілкуються, з більшим рівнем довіри.

Станіслав Федорчук: Я до цього ставлюся до цього як соціолог, ніж як громадський активіст. Якщо говорити про довіру до медіа, то вона визначається зовсім не тим, якою мовою це медіа мовить, а тим, в якій спосіб воно мовить, які є ведучі, наскільки люди довіряють тому контенту, який їм запропонований. Чи є українська мова фактором стресу для мешканців прифронтових регіонів? Я можу говорити тільки про свій особистий досвід, про досвід моїх колег, які регулярно їздять на Донеччину та Луганщину як митці, волонтери, письменники. Я скажу, що ми дуже рідко стикаємося з ситуаціями, коли знаходилися б люди, які реагували негативно у відповідь на нашу українську мову. Хоча не варто відкидати того, що ми маємо справу зі специфічними аудиторіями, які позитивно налаштовані на сприйняття сучасного українського письменства чи сучасної музики, ініціатив, спрямованих на місцеве самоврядування. На мою думку, треба нарешті відмовитися від загравання з небезпечними матеріями.

Ми мусимо визнати один дуже простий фактор — ставлення до української мови є одним з базових маркерів ідентичності, які є в Україні. Дуже багато людей, які не говорять українською, не є мовцями в постійному режимі, визнають українську мову своєю рідною, вони називають себе українцями, незалежно від своєї етнічної приналежності. Саме цю думку ми маємо плекати у суспільстві. Українська мова мусить стати мовою спільної комунікації. Якщо у суспільстві наразі з цього приводу є відносно тривалий консенсус протягом останніх 3 — 4 років, я думаю, що з цим слід далі успішно працювати.

Анастасія Багаліка: Є ще така точка зору, що російськомовні українські патріоти вважають, що обмежувати використання російської мови як мови спілкування є дещо некоректним стосовно їхньої громадської позиції.

Станіслав Федорчук: Я думаю, що, коли ми працюємо із узагальненнями, все це дуже різні негомогенні групи. Кожного разу, коли ми намагаємося робити глобальні узагальнення, ми мусимо усвідомлювати наступний момент: більшість російськомовних українських громадян мають насамперед негатив до того, щоб тема підвищення статусу української мови у суспільстві не супроводжувалася певними скандальними речами, особистими образами тих людей, які є носіями російської мови.

Ставлення до української мови є одним з базових маркерів ідентичності, які є в Україні.

Як на мене, ми маємо сконцентруватися на двох речах — українській мові в системі освіти першого рівня, дитячих садочках, школах і вищій освіті. Якщо ми доживемо до того часу, коли вся система освіти на всіх територіях буде українською, тоді ми можемо говорити, що певною мірою зробили крок вперед.

Анастасія Багаліка: Чому мовне питання так легко розіграти як розмінну карту в політичній боротьбі?

Станіслав Федорчук: Тому що обговорення мовного питання не тягне за собою надзвичайних витрати ресурсів. Це бюджетна форма спроби отримати додаткових прихильників чи противників.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.