Читання з дітьми стирає кордони між дітьми та дорослими, - фахівці з читання для дітей

Читання з дітьми і для дітей: говоримо з гуру читання Тетяною Стус та Тетяною Овчар

Ведучі

Лариса Денисенко

Гостi

Тетяна Стус,

Тетяна Овчар

Читання з дітьми стирає кордони між дітьми та дорослими, - фахівці з читання для дітей
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2018/01/hr_kyivdonbass-2018-01-03_stus-ovchar.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2018/01/hr_kyivdonbass-2018-01-03_stus-ovchar.mp3
Читання з дітьми стирає кордони між дітьми та дорослими, - фахівці з читання для дітей
0:00
/
0:00

В студії Тетяна Стус, засновниця порталу дитячої книги «Барабука» та Тетяна Овчар, організаторка читань для дітей.

Лариса Денисенко:  Що для вас самих означає читання?

Тетяна Стус: Для мене це і професія, як редактора і промоутера дитячого читання, і письменниці, тобто фактично, читання – це 70% мого життя.

Тетяна Овчар: Для мене читання – це читання з задоволенням, це можливість поринути в інший світ, поринути в чужі думки, аналізувати свої, можливість побути з собою на одинці та вступити в полеміку з автором.

Лариса Денисенко: Наскільки часто ви помічаєте, що дитина готова будувати діалоги з автором чи героями книжок?

Тетяна Стус: За моїми спостереженнями, діти до цього готові, тому що їм властива така діяльність – вступати в діалог, яким він там не був би: чи книжковий діалог, чи діалог між ляльками та машинками. Тому, коли не втрачена мить усвідомлення, що це діалог, він запускається в дитини, йде активно, збагачує кругозір, зосередження на усвідомленнях. Але є багато знад, які відводять від книжкових пропозицій, тому що в книжці не намальовано все готово, немає готових алгоритмів, як в комп’ютерній грі.  Тому тут важливо не пропустити цей процес, який би далі розкривав внутрішній діалог і діалог між уявним.

Тетяна Овчар: Я теж вважаю, що діти готові до діалогів, і вони їх проводять. Ми вже двічі в невеличких групах читали одну і ту саму книжечку «Колобок». Її можна читати знову і знову, тому що діти довигадують, тому що їм не завжди подобається фінал. Вони вигадують інших героїв, інше начиння Колобка, інші обставини мандри. І самий звичайний Колобок стає начинений різними характерами.

Лариса Денисенко: Таню, в тебе був величезний досвід спілкування цього річ з різноманітними медійними особами. Це і доктор Комаровський, і Світлана Ройс, тобто це інший спектр людей, які дотичні до читання, але не напряму. Наскільки вважливо проговорювати дитяче читання навіть як методику з відомими лікарями та психологами?

Тетяна Стус: Взагалі проговорювати це з медіаперсонами надзвичайно важливо. Адже широка аудиторія дивиться телевізор і зважає на думку людей, які знаходяться на верхівці інформаційних хвиль. Було б чудово, як би ці люди, на думку яких зважають, говорили про важливість дитячого читання, це набуває особливого резонансу. І ми бачимо результати, коли нам вдається долучити до своїх промоцій зірок, ми одразу маємо більшу аудиторію.

Було б чудово, як би ці люди, на думку яких зважають, говорили про важливість дитячого читання

Лариса Денисенко: Я бачила в метро постери, що відомі татусі читають з дітками. Наскільки нам всім віриться, що це має місце стосовно відомих людей?

Тетяна Стус: Це як зі шкільними підручниками. Коли його робить суто науковець, виходить щось таке, незрозуміле для дітей. Коли ця робота йде, наприклад, в діалозі із письменником, тоді легше достукатися до своєї аудиторії. Дійсно, і я теж спостерігаю, що іноді це просто суто реклама, тому що телебачення – це великою мірою рекламний контент. І коли залучають людину, якій просто заплатили, то можна помітити певну фальш, і діти це теж помічають. Є одна відома передача для дітей, де читають, і я знаю відгуки дітей щодо неї – в них закривається це сприйняття. І в нас росте покоління дітей, які сліпі на рекламу, в них вона звучить фоном. І для того, щоб пробитися, і це зазвучало не фоном, треба трошки глибше підкопувати цю тему.

Лариса Денисенко: Кого б діти сприймали як успішну модель людини, котра читає? Або це можуть бути і не люди, а, наприклад, звірики в зоопарку?

Тетяна Овчар: Мої діти, наприклад, дуже гарно сприймають, коли їм читають мама, тато, братик, сестричка. Ще ми дуже любимо слухати аудіозаписи в автівці, коли ми їдемо в далеку подорож, ми вивчаємо на пам’ять все, і потім повторюємо в різних голосах. Проте коли аудіозапис зроблений голосом, який ніхто не сприймає, то втрачається весь зміст і бажання слухати.  

Лариса Денисенко: Які зараз є нові погляди на корисність читання?

Тетяна Стус: Розвиток емоційного інтелекту дуже сильно пов’язаний із читанням. Один з найвідоміших фактів для переконання, чому варто читати з дітьми, а не дивитися мультики, тому що в дитини вмикається образне мислення. Адже коли дитина споживає мультик, там вже готові картинки і всі послідовності, а під час читання вмикають самі ті методи, які тренують уяву, увагу, зосередження.

Поза тим, я не одноразово стикалася з питанням мам, які говорять, що ось я читаю, а дитина бігає по всій кімнаті, і я не знаю, що робити – припиняти читання, чи ні. Та інші мами відповідають, що читати треба, тому що зараз діти гіперактивні, і потім з’ясується, що  ваша дитина все дуже чітко почула і побачила.

Один з найвідоміших фактів для переконання, чому варто читати з дітьми, а не дивитися мультики, тому що в дитини вмикається образне мислення

Лариса Денисенко: З чого краще починати читання? Можливо з малювання з одночасним прослуховуванням книжки?

Тетяна Овчар: Я розкажу про наші читання. Ми зустрічаємо, знайомимося, читаємо книгу, яку обрали. Інколи її обирають навіть самі діти. Після читання ми книгу відтворюємо, кожен має можливість створити свою власну книгу на основі прочитаної. Там дитина може змінити сюжет, може не змінити, може вигадати героїв, може взяти свої кольори, свої структури. Тобто виходить книга, ніби переспів книги автора. А після такого творення книги, ми її переживаємо інакше, ми можемо її поставити в театрі, проговорити інше закінчення і подумати, чому таке закінчення, а не інакше.

Лариса Денисенко: Яких героїв та героїнь зараз потребують діти, а що залишається довічно? Наскільки діткам подобається хтось, про кого ми вже розповідали, чи  вони хочуть створити свого персонажа?

Тетяна Стус: Ми помітили в дітей те, що дуже нас вразило: вони оновлюють інтерпретації. Тобто додають інтерпретацій тому, про що ми з дітьми не говоримо. Наприклад, любовний зв’язок Діда Мороза і Снігуроньки. Ні, вони не думають, що вона онучка, але вони ставлять образи з відомих казок, наприклад, «третій зайвий» був Святий Миколай. Вони придумують настільки парадоксальні ходи, які можуть так само парадоксально розвинулися в сюжет, тому що вони пишуть історії на написаторі. Ми читаємо їхні історії та прозріваємо від того, наскільки розкуте мислення в цих дітей.

Але дуже бракує персонажів, які ось тут і тепер схожі на читачів. Наприклад, підліткова книжка, якої в нас дуже багато з’являється перекладної, – там сучасні діти, але це не ті діти, які живуть в цій країні, за цих обставин, з цими святами, тобто вони читають не про себе. На щастя, вже з’являються в нас автори, які беруть за персонажів, наприклад, українських школярів.

Лариса Денисенко: Які персонажі, на думку дітей, мають продовжувати своє життя? Чи вони хочуть, наприклад, щоб далі щось творилося з Котигорошком?

Тетяна Овчар: З Котигорошком хочуть. Мій старший син, наприклад, страшенно любив «Вінні та його друзів». І коли книга продовжилася в журналі та в інших книгах, він, коли виріс, не викинув жодного журналу, вони залишилися для нього теплим спогадом. Він дуже шкодував, що журнал не видається. Я не знаю, в якій би мірі йому хотілося зустріти цих героїв. Можливо, хтось колись напише про те, як вони виросли.

Нашим дітям потрібно говорити з живими сучасними письменниками, особливо в контексті нашої країни і нашого часу, коли в школі всіх напаковують здобутками мертвих письменників, які нічим не промовляють ні до серця, ні до мозку дитини

Лариса Денисенко: Які герої сучасного письменництва потребують, на ваш погляд, продовження?

Тетяна Стус: Я одразу подумала про трилогію Сергія Оксеника «Лісом, небом, водою». Це дивовижний твір, який буде класикою. Це дивовижна книга, яку можна читати молодшим дітям, підліткам та дорослим. Я би хотіла і далі, і далі читати це як дитячий твір.

Так само казка про «нескладуху» має продовження, і твір Мії Марченко – це те, що читають підлітки, які ще хочуть казок, але ці казки вже мають бути більш складними. І безперечно, серія, яку видає видавництво «Академія» для підлітків, там кожна друга книжка потребує продовження розвитку сюжету, тому що персонажі доходять до певної межі свого підліткового життя, до певного інсайду, і хотілося б подивитися, які інсайди йдуть далі.

Лариса Денисенко: Наскільки нашим дітям, як маленьким читачам, потрібно говорити наживо з письменницями і письменниками?  

Тетяна Стус: Дуже потрібно, особливо в контексті нашої країни і нашого часу, коли в школі всіх напаковують здобутками мертвих письменників, які нічим не промовляють ні до серця, ні до мозку дитини. Тому ми почали реально працювати із лобіюванням сучасної дитячої літератури в школі, зокрема, змінили програму початкової школи, видавши Хрестоматію сучасної дитячої літератури. І ми бачили, який відбувся резонанс із включенням сучасних живих письменників. Це впливає і на промоцію, і на ідентифікацію дитини, яка буде себе бачити ось тут у цьому світі, а не шукати, з чим би себе асоціювати у вірші Шевченка: «Мені тринадцятий минало, я пас теляток…». Тому ми і далі будемо працювати, і все ж таки зрушимо ті мертві тяжкі камені.

Лариса Денисенко: Чому сприяє читання з дітьми?

Тетяна Стус: Насамперед, сприяє теплим і душевним стосункам батькам з дітьми. Ми часто шукаємо привід спілкуватися або не спілкуватися, але читаючи спільно книгу, граючись із дитиною, щось кумедно прочитуючи, ми єднаємося, стираємо ці кордони між дорослим і дитиною.

Тетяна Овчар: Читання з батьками сприяє тому, що діти і батьки – це одна родина і це безперервний зв’язок, безцінний час, проведений з дітьми. 

Повну версію розмови можна прослухати в доданому звуковому файлі.