Декомунізація шляхом знищення пам’яток — більшовицький метод, — Клочко

З Діаною Клочко, культурологинею, обговорюємо ситуацію навколо руйнування барельєфу Валентина Борисенка на Українському домі.

Ірина Славінська: Що це за барельєфи?

Діана Клочко: Про значущість монументального мистецтва, яка є об’ємним, говорили. Про рельєфи, барельєфи, горельєфи, декоративну пластику на будинках, пластику, яка монтується, демонтується, майже не говорили, про це забули. Декомунізація призвела до того, що в Києві було знято дуже багато меморіальних дошок, які теж зроблені в техніці рельєфу, барельєфу чи горельєфу.

Якщо ми пам’ятаємо, то все це почалося з розбивання меморіальної дошки Юрію Шевельову у Харкові.

Але барельєф на Українському домі має одну унікальну рису. Він вкомпонований в композицію цього дому так, що є кутовими рельєфами. Це дуже рідкісний тип мистецтва. Є тільки поодинокі випадки, коли скульптор береться за те, щоб оформити кут.

Коли ми робимо рельєф на стіні, там дуже складно вибудувати саму оптику глибини рельєфу і як вони змінюються, коли ми завертаємо за кут. Такого не так багато й в світі. На Українському домі він зроблений дуже грамотно. Окрім цього, він вмонтований так, що ми його ніби не помічаємо, він за колонами. Він не несе великою мірою презентативну дію.

Барельєфи не демонтували, їх саме руйнували. Так само, як монтаж, так і демонтаж — це певна технологія. Демонтувати можна було акуратно. Тоді б такої велетенської хвилі обурення, можливо, і не було б.

Чому він має бути демонтований? Постає питання про закон і культурну вартість. З точки зору закону, цього не треба було робити.

Ірина Славінська: Згідно із законом про декомунізацію, не йдеться про витвори мистецтво. По-друге, в цьому рельєфі не було символів радянської доби. Також цей рельєф не внесений Інститутом національної пам’яті у список об’єктів, які мають бути демонтовані, а Український дім є культурною пам’яткою.

Діана Клочко: Було громадське слухання стосовно того, на що має бути перетворений Український дім. Були проекти, винесені на обговорення. У жодному з них немає демонтажу. Там є речі, пов’язані з фонтаном, «спиною».

Сама процедура суперечить поняттю декомунізації, бо вона цілком в руслі совкових традицій знищення пам’яток. Громадськості не представили, що там має бути, як зміниться образ Українського дому.

Ірина Славінська: Що було на барельєфі, який пошкодили?

Діана Клочко: Там не зображені конкретні діячі. Це цілком міфологічні композиції. Тут зображені просто люди, український народ. Так, у трактовці український радянський народ, але це міф про те, чим займається український радянський народ.

Український радянський народ був? Так.

Лариса Денисенко: Там дійсно можна «зчитати», що це саме український радянський народ?

Діана Клочко: Це дуже тонке зауваження. В Радянському Союзі дивилися, чи багато буде національних рис чи мало. Борисенко — це людина з великим почуттям гумору. Він вкомпонував туди досить багато портретів. Зокрема, й автопортрети, портрети внука і дочки.

Він зробив і дещо шаржовані портрети. Він розумів, що міф Радянського Союзу треба робити серйозним, але можна внести нотки для поціновувачів. Запхати своїх знайомих у класику — це така собі іронічна дуля в кишені приймаючим органам у Москві.

Там є портрет автора, який тягне плуга. Він був з селянської родини. Коли його питали, чому він так зображений, художник відповідав, що тягне сімейний плуг. Пам’ятаєте, у Параджанова в «Тінях» вдягають ярмо під час весілля?

Історія українського мистецтва другої половини 20 століття абсолютно не написана. Що ж таке українське радянське мистецтво? В ньому була прихована нота християнства, було багато ремінісценцій на античність. Відбувався спротив офіціозу. Всі, хто кричать, що радянська спадщина не має бути зафіксована, вони забувають, що це одне зі свідчень епохи, яку будуть вивчати.

Ірина Славінська: Ми говоримо про барельєф Валентина Борисенка. Що це за митець?

Діана Клочко: Починаючи з 13-го року зруйнуванням піддаються зруйнуванням двох ректорів — Бородая та Борисенка. Апелюють до того, що це були люди при владі, партноменклатура.

У нас досі немає обіцяного музею тоталітаризму.

Борисенко зробив погруддя Франка біля львівського університету, пам’ятник Федорову, Богдану Хмельницькому у Хмельницькому. Можна було домовитися з родиною і передати їй барельєф. Борисенко — не дисидент і не повністю прорадянський. Він завжди цікаво вписував роботи в пейзаж.

Я за те, щоб усі радянські «монстри» були перетворені, але розумно. 

Ірина Славінська: Який висновок можна винести з цього випадку?

Діана Клочко: Склалася ситуація, коли група людей хоче дуже швидко позбутися радянського минулого і пов’язаного з ним шлейфу пам’яті. Одні хочуть зробити «ампутацію», але не думають про протези. Другі пропонують подумати, чим замінити забране. Перший метод — більшовицький.

Більша частина людей починає розуміти, що неможливо закрити тризубами весь простір. У нас поки немає нових образів, немає відчуття, що таке сучасне мистецтво.