Депортація відібрала у Криму звичай терпимості, — Соболєва

Кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця Національного науково-дослідного інституту Українознавства Олена Соболєва розповідає про культуру кримських татар та вплив на неї депортації 1944 року.

Ірина Славінська: Наскільки дослідження традицій кримських татар вписується в роботу українознавства?

Олена Соболєва: Я і багато моїх колег трактуємо предмет українознавства в широкому розумінні. Це не лише вузько український етнос і його історія, а й історія і культура всіх народів, які проживали і проживають на території України. Зараз для українського суспільства дуже важливо відрефлексувати, зрозуміти, хто такі наші етнічні сусіди. Я вважаю, що це допомагає краще зрозуміти самих себе.

Лариса Денисенко: Багато архівних матеріалів про кримськотатарську культуру збереглося?

Олена Соболєва: Я представляю етнологію. Себе ідентифікую як етнолог-польовик. Головне моє джерело — самі люди. Архіви є в Сімферополі. Але для моєї тематики джерелами були спілкування і оповіді кримських татар старшого віку.

Лариса Денисенко: Що вас як дослідницю зачепило найбільше?

Олена Соболєва: Я займаюся кримськотатарською тематикою давно. В першу чергу, це традиційна обрядовість: весілля, похорон, народження дітей. Мені було цікаво, що кримську етнографію можна розглядати в ширшому контексті, тобто це не тільки Крим, а й Кавказ, частково Середня Азія та Балкани. Це дає нам можливість простежити походження народу. Це не монголо-татари, які прийшли в Крим разом з ордою, і тут залишилися. Вивчення обрядів, легенд показує, що формування кримськотатарського народу було набагато складнішим. Це не механічне переміщення.

Якщо говорити про вплив депортації на етнічну культуру, то найбільший негативний вплив вона справила на матеріальну культуру. Це зрозуміло, оскільки люди були відірвані від звичного середовища, де вони жили. Можемо говорити і про предмети. На виселення давали від 4-х годин, інколи 15 хвилин. Брали найважливіше — Коран, якийсь одяг, щось дорогоцінне, якщо було. Весь інший пласт матеріальної культури залишився в Криму, а потім був знищений. Це дерев’яні предмети побуту, кераміку. Зараз дуже важко знайти в музеях ці прядки.

Також це і звичаї, пов’язані з господарством. Якщо люди переселяються в зовсім інший клімат, ландшафт, вони не будуть практикувати те, що було на їхній Батьківщині. Це традиції природокористування, водокористування. Під час періоду депортації занепало дуже багато кримських сортів дерев, баштанних культур, пород тварин, які використовувалися в господарстві.

Мені розповідали історію, що люди, коли стало трошки легше жити в Узбекистані, почали саджати дерева, які знали, а там просто не росли.

Ще велика втрата — депортацією розмивалися локальні особливості культури кримських татар. До депортації переважала локальна свідомість. Кримські татари називали себе «південнобережець» чи «озенбашець», а в другу чергу називали себе мусульманами, кримськими татарами. Але почався процес консолідації. У них з’явилася надіндивідуальна мета — повернутися до Криму.

Якщо говорити не тільки про кримських татар, то така важлива втрата для всіх, хто там проживав, це те, що зруйнувалася практика побутової толерантності. В Криму проживали дуже багато різних етнічних груп.

У своїх етнографічних експедиціях я фіксувала багато маленьких показових елементів, коли кримські татари квітчали свої оселі зеленню на Трійцю, як українці. Українці-заробітчани навчали вишивати і співати українських пісень. Або наприклад, в селі було кілька сімей росіян і кримські татари. Православної церкви не були. Мій співрозмовник казав, що до них в мечеть ходили росіяни, вони молилися по-своєму.