Для мене важливо почути, чому Моторола для когось герой, — організатор проекту «Голоси»

«Антикризовий медіа-центр» організовує проект «Голоси» для людей по обидва боки лінії розмежування

Ведучi

Тетяна Трощинська

Гостi

Сергій Попов

Для мене важливо почути, чому Моторола для когось герой, — організатор проекту «Голоси»
https://static.hromadske.radio/2017/08/hr_kyivdonbass-2017-08-20_popov.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/08/hr_kyivdonbass-2017-08-20_popov.mp3
Для мене важливо почути, чому Моторола для когось герой, — організатор проекту «Голоси»
0:00
/
0:00

У студії Громадського радіо Сергій Попов, керівник громадської організації «Антикризовий медіа-центр».

Тетяна Трощинська: Що це за проект? 

Сергій Попов: Ми його тільки запустили в цьому місяці, але ідея виникла значно раніше на тлі розмов про деокупацію, реінтеграцію, яким чином вона має відбуватися. У високих кабінетах розробляють серйозні документи, які, я сподіваюся, знайдуть місце і їх почнуть реалізовувати, але насправді, знаєте, як в 2014 році Україна вистояла завдяки людям, то думаю, що й прості люди мають долучитися до цього процесу також. Тому ми почали робити цей проект, спілкуватися з міжнародними організаціями, шукати допомоги для його реалізації, і завдячуючи якраз Чорноморському трасту, ми отримали тут допомогу. Суть проекту в тому, щоб люди, які мешкають на Донеччині, на Луганщині, на цих територіях, які сьогодні непідвладні Україні, які сьогодні живуть в певному інформаційному вакуумі по відношенню до України, і ті люди, які думають: всі хто там – терористи, сепаратисти, наркомани і так далі, щоб вони між собою поспілкуватися і зняли оцю напругу, можливо, розвіяти для себе якісь міфи, які були нав’язані медіа. У мене там залишилось дуже багато родичів, близьких і друзів, в силу різних причин вони не виїхали звідти, і я чудово знаю, що їм є що сказати. Тому ми хочемо, щоб цей проект став для них платформою, де вони можуть поговорити, де вони зможуть озвучити свої голоси, свої ідеї, свої думки, щоб нарешті, все-таки прості люди навчилися говорити і слухати один одного. Без цього примирення ніколи не настане, навіть якщо ці території ми деокупуємо.

Тетяна Трощинська: Як це буде виглядати? Тому що є питання безпеки, і люди повинні розуміти, що для них це безпечно. Де це може бути і в якому форматі?

Сергій Попов: Пошук ідей того як гарантувати безпеку для учасників цього проекту був нашим основним завданням, з яким ми вирішили впоратись таким чином: знайшли майданчик, в Інтернеті він називається «Токіо». Це безпечна платформа, там немає ідентифікації, її не треба встановлювати собі на комп’ютер, ви можете свій чат запаролити, ви його створюєте, коли заходите, коли ви вийдете – ця розмова не буде залишатися десь, тому що використовуються хмарні сервери. На момент реєстрації ви створили пароль, передали партнеру – з ким ви будете спілкуватися, і тільки ви вдвох знаєте як під’єднатися до цієї розмови. Що цікаво: якщо хтось намагається долучитися до вашої розмови – система вас про це сповіщає. Також там є можливість спілкуватися голосом, використовувати відео або спілкування в форматі переписки. Якщо людина не хоче показувати свого обличчя, вона може вимкнути камеру і тільки голосом поговорити. Для нас було важливо, щоб ті люди, які знаходяться на території  непідконтрольній Україні, відчували себе в безпеці і могли це зробити, тому що насправді, дуже часто зіштовхуємося з тим, що люди бояться говорити, бояться, щоб їх якимось чином ідентифікували. Тому питання безпеки для нас є пріоритетним.

Тетяна Трощинська: Чи є міжнародний досвід подібних проектів, чи це ваш креатив?

Сергій Попов: До такої платформи і такого ракурсу реалізації нас підштовхнула ідея, яку реалізовувала молодіжна контактна група ОБСЄ в Україні. Вони намагалися зробити такий проект, але вони не брали територію непідконтрольну, вони реалізовували це на території підконтрольній України, брали людей з різних областей, щоб показувати, які є особливості, чим ці люди живуть, що для них є цікаве і пріоритетне. Ми з ними зустрілись, і я кажу: давайте зробимо таке, але з фокусом на тимчасово непідконтрольні території, щоб люди могли між собою спілкуватися. Вони сказали, що, на жаль, ми не можемо працювати в такому форматі, можемо тільки на території України реалізовувати свої проекти. Тому ми, використавши цю ідею, почали її розвивати і шукати допомогу.

Тетяна Трощинська: Я запитаю таке питання, від адвоката диявола: нащо з цими людьми говорити взагалі?

Сергій Попов: Мені б хотілось, щоб це стала така платформа, яка б навчила людей спілкуванню, і вони далі використовували цю практику. Ми якимось чином мешкали до цього всі в Донецьку, в Луганську, в Макіївці і Горлівці, у нас не виникало тих проблем, які є сьогодні. Якісь теми нам просто нав’язали: з мовою, з героями. Для когось Бандера герой, для когось Стаханов – це різні люди. Незнання оцих речей: чому для мене це герой, а для тебе – ворог, якраз і породжує стереотипи і ненависть. Тому ми хочемо, щоб це спілкування підштовхнуло людей до аналізу і розуміння. У тебе може бути інша думка, ти можеш не сприймати цього героя, але мені було б цікаво почути і дізнатися, чому для когось Моторола є герой. Насправді, в 2014 році багато людей виходили на різні мітинги, ходили голосували на тому псевдореферендумі, але я точно знаю, що вони не хотіли, щоб була війна. Це велика біда для всіх нас. Коли ми почнемо спілкуватися, ми почнемо цей біль переживати, якось його відпускати, і навчимося розуміти один одного.

Тетяна Трощинська: Не слід забувати про окупацію наших людей, територій, і не слід забувати, що інша країна це окупувала. Коли ми говоримо, що ці території не є підконтрольними, ми, напевно, розуміємо, що лише на рівні людей домовитися неможливо. Люди – це, можливо, якийсь крок, з якого варто починати. Як вписати цей діалог в переговори на іншому рівні?

Сергій Попов: Зараз у нас на високому рівні є Мінські переговори, і я не думаю, що цей діалог простих людей якось впишеться туди, бо там вирішуються геополітичні проблеми, там ніхто не дивиться на людей, на жаль – це правда. Якби дивились на людей, навіть в нас, в Україні, не було б тих проблем з переселенцями, які ми маємо. Має відбуватися реінтеграція на різних рівнях. Якщо влада виконає свою функцію і проведе цю деокупацію і реінтеграцію на державному рівні, а реінтеграція – це не тільки інформаційно поспілкуватися один з одним, щоб люди могли звикнути до того, що українська мова – національна, державна мова, але ви можете говорити будь-якою, якою вам зручно спілкуватися. До цього теж треба звикнути. Але є ще один важливий момент: якщо люди не почнуть між собою комунікувати, – чого б політики не робили, яких би вони законів не приймали – вони ніколи не вирішать цих проблем на побутовому рівні. А ми будемо мати ці проблеми на побутовому рівні, дуже багато.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.