Громадське радіо
В студії режисер фільму, культурна громадська діячка Лора Артюгіна.
«Цей фільм для мене важливий, близький і дещо інтимний. Він народився з моєї власної ініціативи після 2014 року. Я дуже добре пам’ятаю цей день, коли я вирішила, що буду знімати фільм про добровольців — це було 24 травня 2014-го року. 23 травня в мене був День народження. Я пам’ятаю це відчуття: не було усвідомлення того, що йде війна, не було того відчуття і розумінні, що це справжня війна. На мій День народження прийшли друзі, ми веселились, пили вино, і я не відчувала жорстокості.
Коли я прокинулася наступного дня і почитала новини, то прийняла рішення знімати кіно. Я зрозуміла, що саме в той момент, коли ми з друзями були щасливі, у Карлівці якісь хлопці, які назвали себе добровольцями „Донбасу“, попали в засідку, і п’ятеро з них загинуло. І в одного з них, ми всі пам’ятаємо фотографію, було вирізано серце, і потім його тіло причепили гачком до автомобіля і таскали по Донецьку.
Коли я це побачила, я зрозуміла, що ті хлопці, яких я не знаю, захистили мене, адже ті садисти, на яких вони натрапили, запросто в той момент могли бути в Києві. Я вирішила, що повинна про них розказати світу, я маю вияснити, хто такі добровольці.
Тому я поїхала в Нові Петрівці, куди повернувся „Донбас“, де вже він став формуватися, як батальйон. Коли я познайомилася з цими хлопцями, я зрозуміла, що я не можу про них не знімати кіно, адже це кращі люди, яких я бачила у своєму житті. Це цвіт нації, це люди, на яких тримається Україна», — розповідає Лора Артюгіна.
Багато героїв фільму загинули в коридорі смерті під Іловайськом, тому пам’ять про них залишилася на плівці документального фільму «Як ми стали добровольцями». За словами режисера Лори Артюгіної, добровольці мають загострене почуття своєї батьківщини.
«Я задавала питання своїм героям — звідки в них відчуття батьківщини з самого першого дня і до останнього для декого з них. Відповідь є у фільмі. Я не буду повторювати і переказувати їхні слова, я запрошую подивитися кіно. Але у кожного з наших добровольців, починаючи від хлопців 19 років, і закінчуючи чоловіками 64 роками, відчуття та окрас батьківщини свій, але ядро розуміння, що це таке, спільне. І, як на мене, в середині цього ядра є гідність. Як каже російською один з героїв: „Я не малорос, я украинец“. Він пішов захищати свою батьківщину, а значить свою гідність, гідність своєї родини», — зазначає Лора Артюгіна.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.