Гурт «Рожаниця» заспівав у студії ГР старовинні різдвяні колядки

Учасники гурту «Рожаниця» Інна Ковтун, Дарина Московчук, Ганна Сопілка, Тетяна Таргоня та Павло Ласкавчук співають розповідають про особливості українських колядок.

Вікторія Єрмолаєва: Гурт «Рожаниця» збирав матеріали для своїх пісень в експедиціях. Де саме ви були та як збирали матеріали?

Інна Ковтун: Ми побували майже у всіх куточках України, але переважна більшість репертуару «Рожаниця» — це Центральна Україна, Слобожанщина та Чернігівщина. Також ми взяли кілька пісень із західної України, але там зовсім інша постанова голосу. Для нас більш притаманне голосоведення Центральної України.

Старовинні колядки цікаві своїми діалектами. Ми повністю зберігаємо діалекти того села, у якому записана ця колядка.

Експедиція відбувається так: збираємось і їдемо до бабусь і дідусів. Іноді це експедиція за домовленістю, іноді просто наобум: приїжджаємо і питаємо, де живе старенька бабуся, або ідемо до директора сільського Будинку культури, і він нам розказує, де хто живе. Буває, експедиції проходять дуже гарно, бувають казуси, що нас і проганяють. Але, зазвичай, старі бабусі завжди приймають нас з радістю, тому що їм приємно, що молодь цікавиться такими старовинними піснями.

Тетяна Курманова: Які були найцікавіші ваші знахідки?

Інна Ковтун: У нас у репертуарі уже, мабуть, біля півтисячі унікальних старовинних пісень, і кожна з них особлива, я навіть не можу виділити щось одне. Ми маємо вже 3 альбоми, 75 пісень. Наразі готуємо четвертий альбом. Не має такої пісні, щоб вона мені не подобалась, для мене вони всі рідні, як мої діти.

Тетяна Курманова: Розкажіть, які бувають колядки?

Інна Ковтун: Колядки діляться на біблійно-релігійні і на побутові — ті, що були ще до християнських часів. Вони відрізнялися тим, що коли колядники заходили колядники, то питали, на кого колядувати: на господиню, господаря, сина чи доньку. Колядників завжди дуже чекали. Це була біда, якщо вони не заходили, тому їх зустрічали ще на порозі біля дверей.

Також за видами колядки діляться на воєнні, хліборобські та християнські. Взагалі колядки співали, починаючи від Андрія з 13-го грудня. Тоді їх починали репетирувати, колядувати на вечорницях. А саме коляда на Слобожанщині, де я народилася, починалася 6 січня на Святий вечір, в Центральній Україні — 7-го січня, а на Західній Україні дуже часто колядували 8 січня. Скрізь по-різному. Навіть є такі села, що розташовані зовсім поряд, але мають зовсім різні традиції.

Вікторія Єрмолаєва: У вашому репертуарі є всі види колядок?

Інна Ковтун: Так, звичайно. Ми у минулому році випустили альбом під назвою «Загадайте колядувать», куди ввійшло 25 пісень: 21 колядка-щедрівка і 4 веселих святкових пісні для настрою. У нас є різні пісні: і релігійні, і колядки хлопцям, і дівчині, і на воєнну тематику, і на хліборобську, і на тематику кохання, і на весільну тематику.        

Тетяна Курманова: Які риси притаманні автентичній українській колядці?

Інна Ковтун: Найголовніше в колядках — це те, що, коли ми йдемо колядувати, ми маємо пам’ятати про те, що ми не збираємо гроші, а несемо в хату добро, благополуччя, ми віншуємо людей. Раніше в ці дні було обов’язково допомагати бідним. Якщо, наприклад, в хату заходила бідна людина, то це було за щастя її нагодувати. Вона сиділа за одним столом з господарями і всією сім’єю і ніхто її не виганяв. Головне в колядках — це щирість, радість і побажання всього найкращого.

Тетяна Курманова: Деякий час на території України колядки були заборонені. Як вдалося все ж таки зберегти цю традицію?

Інна Ковтун: За радянських часів були заборонені не тільки колядки, але і щедрівки. Але в селах живуть люди, справжні патріоти, які їх зберігали і тихенько передавали з покоління в покоління, і завдяки бабусям та дідусям, які ще живі, ми їх зараз швиденько записуємо. Наша головна місія — збирати і записувати їх.

Вікторія Єрмолаєва: На своїй сторінці у Фейсбуці ви писали про види ваших творів, які можна послухати, придбавши ваші диски. Це колядки, щедрівки, маланкування, «водіння кози», віншування та святкові побажання. Що таке «водіння кози»?

Інна Ковтун: Коза здавна в Україні була символом родючості. На щедрування і в деяких регіонах на коляду водили з собою козу. Вважалося: «Де коза ходить, там жито родить. Де коза ногою, там жито копою». Якщо коза зайшла до оселі, то всі в ній цілий рік будуть веселі: будуть і гроші, і кохання, і злагода, і добро. Тобто ця тварина — уособлення багатства та гарного урожаю.

Але коза не завжди була справжньою. Це була театралізована вистава, де людина перевдягалася в козу і грала її роль. Вона помирала, оживала і приносила щастя в хату, де це все відбувалося. Тобто це як рік, який спочатку ніби помирає, а потім відроджується. І все це супроводжувалося виконанням пісень.

Вікторія Єрмолаєва: Що ви побажаєте нашим слухачам?

Інна Ковтун: Я хочу привітати всіх словами справжнього українського віншування:

Віншуємо вас нині,

Всі добрії люди,

Нехай Божа поміч

Завжди з вами буде. 

Хай кожної днини,
Кожної години,
Бог благословляє,
Біда хай загине.

Хай сипляться гроші 
Вам дощем із неба 
І Бог посилає 
Усе, що вам треба! 

Миру, достатку, злагоди і кохання. Будьте здорові!