Художник може бути перекладачем для людей, які намагаються зрозуміти один одного, — Достлєва

Про цей мистецький проект та про виставку кіноцефалів говорить кураторка, художниця Лія Достлєва.

Олена Терещенко: Розкажіть про виставку кіноцефалів у Мистецькому Арсеналі.

Лія Достлєва: Я є переселенкою і художником. Мені здалося, що це влучна нагода за допомогою художніх засобів розповісти про проблеми переселенців у метафоричному ключі. Ця легенда про те, що землі Східної України населені племенами людей з собачими головами, відома з часів Геродота. Коли я шукала влучну метафору, коли ти почуваєшся людиною, але трохи іншою, щоб візуально зобразити це «іншування», то ця метафора людини з собачою головою, яка є фактично людиною, але має собачу голову, яка стає на перепоні функціонування як звичайної людини, здалася мені придатною, щоб говорити про проблему переселенців.

Олена Терещенко: Кіноцефали — це ляльки з умовно собачою головою. Вони мають ім’я реальних людей, правда?

Лія Достлєва: Це моє дослідження. Мені було цікаво дослідити, чи сприймають люди себе як інших. Я запропонувала людям зголошуватися з такими пропозиціями. Кожна лялька — це реальна людина, яка написала мені, розповіла про себе і попросила зробити для неї ляльку.

Олена Терещенко: Лія працює із засобами репрезентації травматичного досвіду. Поясніть, що це таке.

Лія Достлєва: Травматичний досвід — це те, що відбувається з тобою і вражає тебе, залишає негативні наслідки в твоєму житті. Сталося так, що у нас є частина людей, які через своє походження з нещасливих регіонів не мають доступу до базових прав людей. Я знаю багато історій, коли люди переселенці не можуть отримати біометричний паспорт, тому що вони змушені доводити, що вони — це вони.

Олена Терещенко: Розкажіть про виставку «Реконструкція пам’яті», яка проходить у Празі. Ви є її куратором?

Лія Достлєва: Так, це мій кураторський проект спільно з Андрієм Достлєвим. Ми почали працювати над ним влітку 2015 року, коли стало зрозуміло, що історія з вимушеним переселенням надовго. Ми вирішили поговорити про втрату матеріальної пам’яті. Наприклад, про неможливість показати своїй дитині альбоми своєї родини.

Ми зібрали свій власний кримський пляж. Ми просили у людей, щоб нам давали камінці з кримських пляжів, які вони забирали як сувенір як згадку про відпочинок.

Олена Терещенко: Іноді люди один з одним говорять, а зрозуміти не можуть. Чи не може в цьому допомогти художник?

Лія Достлєва: Безумовно, художник може слугувати медіатором, перекладачем, посередником, який може пояснювати цей досвід. 

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.