Історія про любов без політики. На екрани виходить фільм про УПА

В студії «Громадського радіо» творці фільму. Режисер Тарас Химич, постановник трюків і консультант Микола Плаксін, виконавчий продюсер Леся Галканова.

Михайло Кукін: Фільм «Жива» — це перший повнометражний фільм про історію УПА?

Тарас Химич: Скажімо так, про життя та виживання у цей час. 24 листопада стрічка стартує у прокаті по всій Україні.

Михайло Кукін: Ви позиціонуєте фільм як кіно без політики та пропаганди. Чи можливо це?

Тарас Химич: Так, уявіть собі: побачити очами жінки все те, що відбувалося у той час. Чи можете ви собі таке уявити? Ми завжди бачимо з точки зору документів, історії, якихось політичних та геополітичних описів. А коли просто жінка хоче вижити і переживає не найкращий період в історії України — як вона це бачить? Політика якось іде на задній план. З’являються речі, які нагадують нам наш час, наше виживання.

Михайло Кукін: Останнім часом ми дуже героїзуємо ті часи, ОУН УПА, це така собі «наша відповідь Чемберлену» на російську пропаганду. Часто навіть державні органи не уникають цієї пропаганди. Як Вам вдалося уникнути? Там справді немає зайвої героїзації?

Тарас Химич: Ви починаєте дивитись фільм і думаєте, що це буде фільм про війну. Але вже на 20 хвилині ви забуваєте про війну, ви переживаєте життям тої жінки, те, що вона переживає. А це зовсім по-іншому.  Жінка бачить світ не завжди політичними очима, вона бачить світ кохання, почуттів, те, що їй треба вижити та пережити. Тобто яка ідеологія? Є життя, воно диктує свої моменти, де нема чорно-білого, де нема сірих моментів. Зовсім інший принцип фільму. Людина, коли заглибиться у її світ, вона побачить історію зовсім по-іншому. Уявіть собі GoPro камеру у середовищі повстанців та середовищі МДБ. Вона зовсім по-іншому все бачить, ніж ви ідеалізуєте.

Михайло Кукін: Хочеться спитати у єдиної жінки серед наших гостей — чи ви так само сприймаєте стрічку? Бо історію очима жінки знімав чоловік.

Леся Галканова:  Я думаю, Тарасові вдалося передати, адже ми мали можливість безпосередньо спілкуватися з Анною Попович. Історія її життя дала нам сюжет для фільму. Як жінка можу сказати, що фільм справді не пропагандистський. Там будуть такі моменти, що ви будете думати: о,боже, чому вона в цей момент думає саме про це, а не про інше? Вона  вона має думати про війну, у неї зовсім інші думки. І все по-справжньому. Вона спостерігає, і ви будете спостерігати. Ви будете в процесі, ви не зупинитеся жодного разу, в неї таке життя-калейдоскоп.

Михайло Кукін: Стрічка виходить під гаслом «Одного разу друг зрадить тебе, а ворог у вирішальний момент врятує життя». Там справді є така філософія?

Ми хотіли пояснити, що фільм не про чорно-білі сторони УПА

Тарас Химич: Філософія не чорно-білого. Це суть життя. Ми хотіли пояснити, що фільм не про чорно-білі сторони УПА…

Михайло Кукін: Чи правильно я розумію, що у фільмі є НКВСники добрі?

Тарас Химич: Кожен герой міняється відносно того, як впливає на нього зустріч з Анною. Ми фокус-групі показували — у кожного глядача був свій улюблений герой, не всі вони однозначні. Ми посадили чотирьох жінок, ITшника, ще кількох молодих хлопців, поцікавилися їхніми враженнями. Дуже цікаво було почути. Для всіх це фільм «16+», дуже жорсткий, навіть сказали, що це трилер.

Михайло Кукін: Пане Миколо, ви у цій картині ставили трюки. Тобто ви робили стрічку голлівудською?

Микола Плаксін: Фильм получился очень живой.Не случайно группа долго ездила по Карпатам, по горам, чтобы найти те места, где и происходили события. Самое интересное, что, перед тем как начать съемки ребята некоторое время находились на этой земле, на этих камнях, которые как бы рассказывали эту историю. Потом просто людям нужно было говорить, как происходило события, и Тарас просто бегал, еле успевал снимать, говорил: «Я вам не мешаю, вы продолжайте». Да кому-то покажется, что это жестко, но в жизни бывает еще жестче.

Валентина Троян: Вы не только консультант, но и переселенец из Донецка, даже так вас позиционируют.

Микола Плаксін: Да, у меня там до сих пор друзья. Как видите, пришлось выехать.

Михайло Кукін: Як Вам з галичанською командою працюється?

Микола Плаксін: У меня просто замечательные друзья много лет, из Львова, из театра Леся Курбаса. Оттуда и позвонили, сказали: «треба допомогти хлопцям».

Валентина Троян: На востоке Украины есть своё понимание темы УПА. Вы колебались прежде, чем согласиться?

Микола Плаксін: Абсолютно нет. Я доверяю этим людям, к тому же там нет заангажированности. Это про жизнь.

Михайло Кукін: То есть вы тоже разделяете тезис, что в фильме нет пропаганды?

Чтобы сохранить интригу — это фильм про любовь. Про настоящую любовь

Микола Плаксін: Чтобы сохранить интригу — это фильм про любовь. Про настоящую любовь.

Тарас Химич: На середині фільму ви думаєте: я знаю, чи все закінчиться. Але закінчення на 100% несподіване. Це фільм — життєстверджувальний. Його мета — показати, наскільки може бути важко і наскільки можна знайти вихід, наскільки нам зараз легче.

Валентина Троян: Тарасе, який момент вам як режисеру вдався найскладніше?

Тарас Химич: Це гори, погода мінялася. Хотів осінь за сценарієм — впав сніг, і сценарій змінився. У високогір’ї не всі дуже добре себе почували.

Михайло Кукін: Хто автор музики до фільму?

Тарас Химич: Основним композитором був Любомир Соломченко. Він також зводив звук і був саунд-продюсером. Є також Єгор Грушин, який написав пісню, є Сашко Положинський, Брія Блессінг.

Микола Плаксін: Сейчас у меня ощущение — как перед рождением ребенка. Знаешь, что все будет хорошо. Но не знаешь, что из этого вырастет. Но все зависит от зрителя.