Коли хлопці побігли Інститутською, вони вже нічого не чули — Євген Нищук
Своїми спогадами про розстріли активістів 18-20 лютого 2014 року ділиться «голос» Майдану Євген Нищук. Також слухаємо музику Майдану
Ефір ведуть Альона Бадюк і Олег Білецький.
Євген Нищук: Я був шокований упродовж двох діб практично. Перші розстріли були 18 лютого, було пекло. Фактично битва вночі. Я був там усю ніч і ранок. Було велике роздратування від досі незрозумілої ситуації.
Підтримайте Громадське радіо на Спільнокошті
Точка неповернення, якщо брати філософськи, першого грудня, коли усі солідарно вийшли. Але коли сталися перші вбивства на вулиці Грушевського 22 січня, це було вже неприйнятною ситуацією. Навіть попри обіцяні за кілька місяців вибори.
Пісня гурту «Скрябін» — «Історія»
20 лютого ситуація вийшла з-під контролю від самого ранку. Коли був штурм, битва, звукова система по периметру допомагала якійсь координації. Але коли хлопці побігли Інститутською за міст, вони вже нас не чули. Їх вела тільки їхня місія, їхня доля, в ім’я чогось.
На відміну від подій 2004 року, де була політична складова, в цьому випадку у 2013-2014 році головною піснею був гімн України. Усі навчилися говорити «Слава Україні». Я нещодавно був на польській конференції, тоді вибіг російський політолог Сергій Марков, який сказав, що у нас громадянська війна, тому що ми утискаємо російськомовне населення. Але я йому відповів: «У нас киборги русскоязычные умирают со словами «Слава Украине», говоря фразу по-русски».
Пісня гурту Taraka — «Podaj Rękę Ukrainie»
Альона Бадюк: Було кілька міфів. Наприклад, телеканал Russia Today зробив про Вас сюжет, що ви відгризли руку «беркутівцю», аби заволодіти рацією.
Євген Нищук: Один з «беркутівців», встиг кинути гранату, вона розірвалася у нього в руці. Йому відірвало тільки. І ми його, а також іншого, який намагався його відтягнути, захопили. Я сказав, що треба зупинити кров «беркутівцю», бо ситуація була настільки напружена, що люди хотіли їх роздирати. Ми віднесли їх, я забрав рацію. Ця рація стала дуже важливою, бо приблизно 30-40 хвилин, доки беркутівське командування не зрозуміло, що їх слухають, ми чули команди. Тоді вже горів Будинок профспілок. Завдяки тому, що я почув, я тихенько направив сотню навипередки. Тоді це врятувало консерваторію, яка також мала згоріти.
Олег Білецький: Страшно було тоді координувати й приймати рішення?
Євген Нищук: Очевидно. Мені покійний побратим, керівник афганської сотні Олег Міхнюк радив: «Якщо ти побачив промінчик якийсь, дивися, не стій на місці. Ходи, щоб його збивати. Це може бути снайпер». Я ходив, як пантера. І потім зрозумів, що в мене все одно можна було поцілити. Але можливо врятувало те, що це була сцена, була трансляція. Якби не було трансляції на весь світ, а я просто стояв би біля якогось будинку, мене б зняли.
Пісня гурту Mad Heads «Молода кров»
Ви поставили пісню «Молода кров». І я пригадую очі Левка Лук’яненка, Євгена Сверстюка, покійного нині, Йосипа Зісельса. Вони приходили, дивилися на молодь, дивувалися, які вони були одержимі. У мене було таке враження, що вони хочуть з молоддю, в перші ряди.
Якщо проаналізувати, дійсно, переважно молодь була, юнь навіть. Але найстарший з Героїв Небесної Сотні Яків Зайко загинув на 74 році життя, тоді як наймолодшому, Назару Войтовичу, ще не було 18. Тут усе сплелося, були різні покоління, але головне, що це були люди однієї ідеї.
Майкл Щур. «Гітарний перебор»
Альона Бадюк: Чи були у вас моменти відчаю?
Євген Нищук: Відчай був тоді, коли не було активних дій. Коли йшли якійсь перемовини, а градус Майдану був зовсім інший. І потім це переросло у вибух на Грушевського. Це не була провокація, це було прагнення людей діяти, а не стояти. Момент так званого «стояння» був для мене дуже тягучим і важким. Після ночі 19 лютого були конкретні SMS: «Тобі — …». Але 21 лютого була вже зовсім інша ситуація.
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
