Коли ж відбудеться медична реформа: уряд vs. парламент

Анастасія Багаліка: Квіташвілі зараз міністр чи ні?

Олександр Ябчанка: Власне, ні. З відставкою попереднього кабінету міністрів у відставку пішли всі міністри, а ті, які залишились на своїх посадах, були перепризначені. І це не стосується міністра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі.

Ірина Славінська: Чи означає це, що міністерство охорони здоров’я залишилось без керівника? Хтось же виконує його функції?

Олександр Ябчанка: Це означає, що докорінних кадрових змін вже не відбудеться. Відповідно, можна зробити висновок, що концепція реформ залишиться та сама, яка була при попередньому міністерстві.

Але основне, що треба зрозуміти — реформа системи охорони здоров’я у нас зараз знаходиться у двох площинах, політичній і експертній, професійній. Щодо політичної — попереднє міністерство жодним чином не мало співпраці з Комітетом верховної ради з питань охорони здоров’я. Більше того, це була постійна перманентна конфронтація.

Ірина Славінська: Яким був конфлікт між парламентом і урядом у сфері охорони здоров’я?

Олександр Ябчанка: Історично так склалось, що у нас виконавча і законодавча гілка влади конкурують між собою.

Спочатку все починалось дуже навіть обнадійливо. Олександр Квіташвілі був рекомендований на посаду міністра після того, як він брав участь у написанні стратегії реформи системи охорони здоров’я у якості експерта у 2014 році.

Далі на засіданні Комітету верховної ради на початку 2015 року новопризначений міністр представив власне цю стратегію реформи, яку розробила потужна експертна група у складі 12 осіб, п’ятеро з яких — іноземці.

Після того головчиня Комітету на наступному засіданні представила свою альтернативну концепцію, яка була названа «25 кроків до щастя від Ольги Богомолець».

Ірина Славінська: Чому така альтернативна схема була запропонована?

Олександр Ябчанка: Треба питати автора концепції. Але маємо те, що маємо. Мені здається, що це стало початком кінця співпраці і перевело питання реформування системи охорони здоров’я з професійного аспекту у політичний.

Зараз ми маємо систему охорони здоров’я, в якій держава обіцяє населенню, що все буде безкоштовно, а виконувати ці обіцянки вимагає у медиків. Виділяє 11% бюджету, яких вистачає на зарплату 2500 грн. і на 10% медикаментів. І лікар вимушений бути або жебраком або рекетиром.

В цивілізованій системі держава гарантує фіксований об’єм медичних послуг. Вона купляє об’єм у закладів охорони здоров’я. У нас зараз більшість медичних закладів у комунальній або державній власності, вони не можуть продавати свої послуги.

Ірина Славінська: Але, по суті, продаж йде. Тільки зараз він називається «благодійним внеском»?

Олександр Ябчанка: Абсолютно вірно. В цьому пакеті законопроектів були вкладені ключові речі: заклади охорони здоров’я отримали б змогу легально продавати послуги, поза тим гарантованим пакетом. В рамках гарантованого пакету, вони укладали б договори з державою. Мова б йшла про «детінізацію».

Анастасія Багаліка: Тобто я би змогла підписати контракт з лікарнею, що я йду саме до того хірурга, якого хочу?

Олександр Ябчанка: Логічно вірно. Технічно, це мало б відбуватись трохи інакше — держава мала б укладати контракти із закладами охорони здоров’я про певний об’єм допомоги за державні кошти. Але обирати заклад маєте саме ви. Це основний принцип.

Ірина Славінська: Але зараз все відбувається дуже повільно?

Олександр Ябчанка: Зараз система взагалі не працює так, як має. По факту маємо те, що 5 місяців депутати Комітету переписували ці законопроекти. Через 5 місяців вони були зареєстровані у верховній раді. І до сьогодні ні один законопроект не проголосований. Таким чином реформа на державному рівні заблокована.

Моя суб’єктивна думка, що проблема у відсутності співпраці між комітетом і міністерством. Міністр, який прийшов би реформувати систему охорони здоров’я, не маючи цієї співпраці не зможе щось змінити. Без законодавчих змін реформа нереальна.

Анастасія Багаліка: Чи є якісь терміни затвердження реформи, яких вимагає коаліція або громада?

Олександр Ябчанка: Політичні обіцянки можуть бути будь-які. Політичні заяви, на жаль, не мають ваги. Якщо говорити про практичну сторону — були серйозні неспівпадіння між концепцією охорони здоров’я і концепцією децентралізації. Але їх вдалось мінімізувати.

Наразі задекларовано те, що є компроміс. Будемо сподіватись на те, що власне цей компроміс буде досягнуто і реформа нарешті почнеться.