Про значення Конституції України для держави та роль Конституційного суду спілкуємося з юристом, народним депутатом 2 скликання Ігорем Коліушком.
Лариса Денисенко: Деякі політологи називають ухвалення Конституції України у 1996 році компромісом олігархів. Як ви можете це прокоментувати?
Ігор Коліушко: Я не думаю, що ця теза відповідає дійсності. У 1995-1996 роках таке поняття у нас або було зовсім відсутнє, або вони тільки зароджувалися. Принаймні, такого тотального впливу на політику крупні бізнесмени точно не мали.
Те, що нам необхідно було прийняти Конституцію, це було загальним бажанням і розумінням всіх. Я не знаю, що з цього приводу думали крупні бізнесмени, але те, що всі депутати в парламенті розуміли необхідність цього.
Лариса Денисенко: Чи важлива була Конституція представникам великих капіталів?
Ігор Коліушко: Чесно кажучи, складно відповідати на це питання. Я вважаю, що тоді вони думали про інше.
Лариса Денисенко: Чого стосувалися зміни, які вносилися в Конституцію? Що вони означали для прав людини?
Ігор Коліушко: На моє переконання, Конституція України 1996 року насамперед стала утвердженням української держави. Якби ми в той час не мали прийнятої Конституції, невідомо, чи ми дожили б до сьогоднішнього дня як самостійна держава. По-друге, Конституція стала фундаментом для розвитку всієї правової системи. Можна сперечатися, якісним чи не зовсім.
Усі зміни, які відбувалися потім, на жаль, були відображенням бажання наших політиків використовувати Конституцію виключно в своїх корпоративних інтересах, своєї партії, групи у владі.
У 2004 році зміни були внесені тому, що одній групі треба було послабити позиції президента, вибори якого вони програли, а іншій групі треба було внести зміни в ЗУ «Про вибори Президента України», щоб гарантовано перемогти на цих президентських виборах.
До останнього моменту більшість політиків навіть не читали законопроект.
Я дуже добре пам’ятаю день 8 грудня 2004 року, коли ці зміни голосувалися. Я був на засіданні фракції, хоч і не був депутатом. Багато депутатів в той момент вперше читали законопроект, за який вони практично вже погодилися голосувати. Так повторювалося і надалі.
В Україні розроблялося багато законопроектів, розраховані на усунення якихось недоліків в Конституції, на вирішення якихось проблем, але як тільки ця ініціатива потрапляла до рук політиків, адміністрації президента, вона трансформувалася у щось таке, що експертам тяжко було зрозуміти, як воно буде імплементовано, до чого приведе. Так відбулося із законопроектом в минулому році, що пов’язаний з децентралізацією, і цьому році щодо судової реформи.
Лариса Денисенко: Конституція як гарант державності, очевидно, може стати однією з гральних карт на великому столі геополітики.
Ігор Коліушко: Те, що така велика увага приділялася Конституції на Мінських переговорах, в риториці Путіна. Є свідчення того, що насправді Конституція України є одним з надійних гарантів нашої державності.
Те, що потрапляло в ЗМІ з посиланням на Путіна, говорить про їхнє бажання розмити, розчинити змінами до Конституції цілісність нашої держави насамперед в зовнішньополітичному прояві.
Наприклад, пропозиція надати регіонам право вето на зовнішньополітичні угоди. Такого немає в жодній федерації. Принаймні, мені про таке невідомо.
У такий спосіб країна-агресор зможе контролювати всю зовнішню політику нашої країни. Тому я переконаний, що такі зміни ніколи не будуть внесені в нашу Конституцію.
Тетяна Курманова: Зміни, що відбуваються з Конституцією, знецінюють її?
Ігор Коліушко: Я не бачу фатальних загроз. Якщо мається на увазі те, що зміни вносяться в період, коли де-факто ідуть військові дії, то не треба забувати, що війна гібридна, не за частину території, а проти здатності України впроваджувати реформи. Тому якщо ми відкладемо всі реформи, для багатьох із них необхідні зміни до Конституції, і будемо чекати, коли закінчиться війна, ми визнаємо свою поразку.
Абсолютно правильно ствердив у своєму рішенні Конституційний суд: воєнного стану в Україні не введено, тому формальних перешкод для внесення змін в Конституцію, немає.
Лариса Денисенко: Чи вплинули на зміст Конституції рішення Конституційного суду України?
Ігор Коліушко: З моменту створення Конституційний суд відіграв, я думаю, часто дуже позитивну роль в розвитку нашої правової системи. Функція тлумачення Конституції і функція оцінювання законів на предмет конституційності чи неконституційності надзвичайно важливі. Вони гарантують однозначність розуміння і застосування Конституції в суспільстві.
Але саме через те, що завдяки цим функціям Конституційний суд мав вагомий вплив на розвиток політичних процесів, політики з часом почали приділяти увагу складу Конституційного суду. Отут проявився один з недоліків нашої Конституції. Ми, на жаль, дуже довірливо записали в Конституції, що судді Конституційного суду призначаються президентом, Верховною Радою та з’їздом суддів України. При цьому не визначили ні конкурсного відбору, ні детального переліку критеріїв на посаду суддів Конституційного суду.
Це призвело до того, що склад Конституційного суду з часом не посилювався після чергових ротацій, а послаблювався, ставав залежним від президента або сил, які домінували на той момент у парламенті. В результаті ми прийшли до цілого ряду ганебних рішень Конституційного суду.
Одним з перших таких було рішення про третій строк президента Кучми. Потім було шумне рішення, коли Віктор Янукович став президентом. В 2010 році завдяки кільком рішенням Конституційного суду було узаконено узурпацію влади. Спочатку суд узаконив формування коаліційної більшості «тушками» і переформатування уряду у зв’язку із цим. Потім він фактично змінив Конституцію, посилаючись на рішення Конституційного суду від 30 вересня 2010 року. Потім були рішення про те, що при нестачі грошей на виконання соціальних законів їх виконувати не треба, а треба виконувати постанови уряду.
Уже після Революції гідності ми стикнулися з рішенням про тлумачення слів «наступна чергова сесія», яке також не витримує ніякої критики ні з точки зору Конституції, ні з точки зору філології.
Лариса Денисенко: Як можна впливати на суддів Конституційного суду України, щоб пішли ті, хто поводив себе ганебно у професійному плані, а відбір розпочинали за іншими правилами?
Ігор Коліушко: Я вважаю, що всі судді, які брали участь в утвердженні узурпації влади Януковичем, мали б після Революції гідності піти у відставку. Але цього не відбулося. Частина з них досі залишається суддями Конституційного суду. Вони якраз зараз ухвалюють рішення про «наступну чергову сесію».
Позитивний момент полягає у тому, що в змінах до Конституції, внесених 2 червня, передбачено конкурсний відбір на посади, в тому числі суддів Конституційного суду. Хто буде проводити конкурсний відбір, має бути визначено ЗУ «Про Конституційний суд».
Ми отримуємо шанс прийняти якісний закон, але не маємо гарантії.
Лариса Денисенко: На що треба звертати увагу, щоб відбулося перезавантаження судової системи?
Ігор Коліушко: Успішність судової влади залежить від двох речей. З одного боку, це інституційна організація. Сюди включається незалежність, фінансування суду, можливість мати час на вирішення питань. А з іншого боку, від персоналій суддів. Останні зміни передбачають кадрове перезавантаження Верховного суду. Я б закликав громадян стежити за тим, як все відбуватиметься.