Лінартович: Техніка є, актори є. Треба закочувати рукава і робити своє кіно

Гість ефіру — український актор Дмитро Лінартович.

Дмитро Лінартович: Війна — це мистецтво, яким би дивним це визначення не здалося слухачу. Виник альбом дуже просто: під час 6-ї хвилі мобілізації, коли я проходив на полігоні бойовий вишкіл, я спілкувався з унікальними мужніми людьми, просотувався історіями, які вони розповідали. Як актор це пропустив це через себе і почав відтворювати.

Альбом складається з 13 пісень. Там немає звитяжних великих речей, а є спрощені земні речі, професії морського піхотинця, сапера, танкіста, образ матері, яка чекає сина. Є пісня «8 метрів», у якій описана історія двох хлопців, які намагаються вижити. Військові тепло відгукуються про пісні.

Зараз виникають військові оповідки. Кіномистецтво також займається описом цих подій.

Сергій Стуканов: Війна виявила, що різного типу люди можуть проявити себе на своєму місці. Це не тільки чоловіки, а й жінки.

Дмитро Лінартович: Так. Коли простий солдат знаходиться на війні, він автоматично є героєм. У нас змінилося сприйняття поняття «ветеран». У нас є ветерани 19-20 років. Вони вже є героями. Завдяки цим людям ми маємо змогу ходити по цій землі, творити, випити чашечку кави в кав’ярні. Честь і хвала вам, хлопці!

Ірина Сампан: Вам не вдалося поїхати на схід України, бо ви були зайняті в картині «Осінні спогади». Розкажіть про неї.

Сергій Стуканов: Ви зіграли людину, яка повернулася з АТО до селища на Західній Україні.

Дмитро Лінартович: Так. Продюсер картини — Віктор Вільгельм. Це чесько-ірансько-український проект. Це мелодрама. Режисер картини — Алі Фахр Мусаві з Ірану.

Коли Віктор домовився з міністерством оборони, щоб мене перевели на Військове телебачення, на радіо, ми поїхали в Трускавець та за місяць відзняли цю картину. У мене знакова роль — солдата Анатолія. Він повертається в цивільне життя, заново вчиться жити, маючи шлейф бойових дій. В кіно задіяні українські локації. Також там була героїня — біженка з Ірану. Це україномовний фільм з вкрапленнями англійської мови. «Осінні спогади» — це історія людини.

Ірина Сампан: Вас тішить ситуація з українським кіно?

Дмитро Лінартович: Техніка у нас є, актори є, локації є. Треба закочувати рукава і працювати. Зараз молоді режисери своїми силами знімають короткометражні фільми.

Я хочу, щоб кіно було українською мовою. Треба говорити своєю мовою, хоча я прихильник того, що треба знати кілька мов. Але на українській землі треба робити свій продукт.

Сергій Стуканов: Ви зі своїм альбомом «Мобілізація» плануєте відвідати зону проведення АТО?

Дмитро Лінартович: Так. Головне — спілкуватися. Ми митці, ми — на своїх фронтах. Ці мужні люди, причетні до військової справи, — це нова культура.

Ірина Сампан: Чи не занадто ми романтизуємо війну?

Дмитро Лінартович: Треба і романтизувати, і говорити про неї жорстко, і вводити героїку. Показувати війну потрібно і в час перемир’я, і в час жорстких обставин, і в момент, коли багнетом відкривається тушонка. Все це треба висвітлювати.

Прийдуть воїни, їм захочеться піти в «наливайку» попити, там вони почують деякі сучасні пісні. Так можна занепасти. А військові пісні змушують людину думати.