facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Лінартович: Техніка є, актори є. Треба закочувати рукава і робити своє кіно

З актором Дмитром Лінартовичем говоримо про українське кіно, війну та альбом «Мобілізація», до якого увійшли пісні про війну

Лінартович: Техніка є, актори є. Треба закочувати рукава і робити своє кіно
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Гість ефіру — український актор Дмитро Лінартович.

Дмитро Лінартович: Війна — це мистецтво, яким би дивним це визначення не здалося слухачу. Виник альбом дуже просто: під час 6-ї хвилі мобілізації, коли я проходив на полігоні бойовий вишкіл, я спілкувався з унікальними мужніми людьми, просотувався історіями, які вони розповідали. Як актор це пропустив це через себе і почав відтворювати.

Альбом складається з 13 пісень. Там немає звитяжних великих речей, а є спрощені земні речі, професії морського піхотинця, сапера, танкіста, образ матері, яка чекає сина. Є пісня «8 метрів», у якій описана історія двох хлопців, які намагаються вижити. Військові тепло відгукуються про пісні.

Зараз виникають військові оповідки. Кіномистецтво також займається описом цих подій.

Сергій Стуканов: Війна виявила, що різного типу люди можуть проявити себе на своєму місці. Це не тільки чоловіки, а й жінки.

Дмитро Лінартович: Так. Коли простий солдат знаходиться на війні, він автоматично є героєм. У нас змінилося сприйняття поняття «ветеран». У нас є ветерани 19-20 років. Вони вже є героями. Завдяки цим людям ми маємо змогу ходити по цій землі, творити, випити чашечку кави в кав’ярні. Честь і хвала вам, хлопці!

Ірина Сампан: Вам не вдалося поїхати на схід України, бо ви були зайняті в картині «Осінні спогади». Розкажіть про неї.

Сергій Стуканов: Ви зіграли людину, яка повернулася з АТО до селища на Західній Україні.

Дмитро Лінартович: Так. Продюсер картини — Віктор Вільгельм. Це чесько-ірансько-український проект. Це мелодрама. Режисер картини — Алі Фахр Мусаві з Ірану.

Коли Віктор домовився з міністерством оборони, щоб мене перевели на Військове телебачення, на радіо, ми поїхали в Трускавець та за місяць відзняли цю картину. У мене знакова роль — солдата Анатолія. Він повертається в цивільне життя, заново вчиться жити, маючи шлейф бойових дій. В кіно задіяні українські локації. Також там була героїня — біженка з Ірану. Це україномовний фільм з вкрапленнями англійської мови. «Осінні спогади» — це історія людини.

Ірина Сампан: Вас тішить ситуація з українським кіно?

Дмитро Лінартович: Техніка у нас є, актори є, локації є. Треба закочувати рукава і працювати. Зараз молоді режисери своїми силами знімають короткометражні фільми.

Я хочу, щоб кіно було українською мовою. Треба говорити своєю мовою, хоча я прихильник того, що треба знати кілька мов. Але на українській землі треба робити свій продукт.

Сергій Стуканов: Ви зі своїм альбомом «Мобілізація» плануєте відвідати зону проведення АТО?

Дмитро Лінартович: Так. Головне — спілкуватися. Ми митці, ми — на своїх фронтах. Ці мужні люди, причетні до військової справи, — це нова культура.

Ірина Сампан: Чи не занадто ми романтизуємо війну?

Дмитро Лінартович: Треба і романтизувати, і говорити про неї жорстко, і вводити героїку. Показувати війну потрібно і в час перемир’я, і в час жорстких обставин, і в момент, коли багнетом відкривається тушонка. Все це треба висвітлювати.

Прийдуть воїни, їм захочеться піти в «наливайку» попити, там вони почують деякі сучасні пісні. Так можна занепасти. А військові пісні змушують людину думати.

Поділитися

Може бути цікаво

«Давайте без «давайте» або як правильно українською заохочувати до дії

«Давайте без «давайте» або як правильно українською заохочувати до дії

«Росія дійсно знищує все живе на своєму шляху»: як окупанти чинять екоцид в Україні

«Росія дійсно знищує все живе на своєму шляху»: як окупанти чинять екоцид в Україні

Україна — це Кремнієва долина оборонної галузі — посол Великої Британії

Україна — це Кремнієва долина оборонної галузі — посол Великої Британії

Діпфейки як інструмент російської пропаганди: як відрізнити правду

Діпфейки як інструмент російської пропаганди: як відрізнити правду