«Маша, або постфашизм», чи що станеться, якщо не опиратись брехні — Мельник

Історик, філософ, письменник, журналіст Ярослав Мельник, який проживає в Литві, завтра о 15.00 презентуватиме нову книгу «Маша, або постфашизм» у рамках Книжкового Арсеналу. В ефірі говоримо про те, як і де віднаходити людяність і не опинитись у романі автора.

Лариса Денисенко: Зараз ми бачимо, що Литва підтримує Україну у ситуації збройного конфлікту. Наскільки литовське суспільство усвідомлює небезпечність цих подій?

Ярослав Мельник: Це надзвичайно актуально. І не лише для Литви, а й для Західної Європи, яка не розуміє, що це актуально. Вони надзвичайно наївні. Я трохи живу між Литвою і Францією. Французи навіть не знають, що пропаганда такого рівня як в Росії існує. Вони думають, що росіяни брешуть, але реальність є, що її не вигадують.

У Литві є страх. Поки Україна стоїть між Прибалтикою і Росією, вони відчувають себе у захисті. Але не лише через це вони підтримують Україну. У литовців є душевна складова. Це не просто розрахунок.

Литва перша ввела список Савченко. 45-м особам, пов’язаним з тим судилищем, заборонили в’їжджати у Литву. Міністр закордонних справ Литви сказав, що вони надіються, що це прецедент і приклад для інших країн.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про вашу свіжу книгу «Маша, або постфашизм» і активізацію правих та лівих рухів, які здобувають більше голосів у Європі — книга є попередженням, що може повернутися нацизм?

Ярослав Мельник: Так і відбувається. Я ж писав цей роман раніше. Він виходив у Литві за кілька років до української. Там також розуміли цю небезпеку. Цей погляд на іншу людину як на нижчу істоту. Це ж і є нацизм. Він закорінений у людській натурі. Тому це актуально і для України. Як росіяни дивляться на українців.

У моєму романі (я уявив майбутнє через тисячу років), мрія Гітлера про «тисячолітній рейх» здійснилась. Ті нацисти, які в ХХ ст. набивали волоссям людей подушки в Освенцімі, уявляєте, який би в них був погляд на людину через тисячу років?

Думаю, тих постфашистів ми бачимо зараз на Донбасі. Маю на увазі російських загарбників і сепаратистів. Погляд на українців не як на людей, а на істот. В Росії ми вже маємо фашистський режим.

Це історія кохання між журналістом газети «Голос Рейху» та істотою, яку не вважають людиною (її звуть Маша). Спочатку він не розуміє, що це людина.

Лариса Денисенко: Я знаю, що у вашій книзі багато філософських відступів, міркувань про ідеологію. Що ви самі про це думаєте?

Ярослав Мельник: Не хочу, щоб слухачі подумали, що це складний роман. Це історія кохання між журналістом газети «Голос Рейху» та істотою, яку не вважають людиною (її звуть Маша). Спочатку він не розуміє, що це людина. Закохавшись, він бачить, що у неї людське почуття, вона реагує як людина. Він розуміє, що це він не є людиною. Його свідомість оброблена постфашистською ідеологією. Любов перемогла пропаганду — я б охарактеризував це так. Хоч у романі є багато жорстоких історій, він закінчується хеппі-ендом. В романі питання нацизму чи постфашизму дуже зв‘язане з нашим сьогоденням. Ми ж ідемо до того.

Дмитро Тузов: Чи даєте ви «між рядками» інформацію про те, як протидіяти фашизму?

Ярослав Мельник: Ми повинні розуміти, що людська психіка дуже слабка. Але ідея мого роману, що правда, в решті-решт, перемагає. Це проблема часу. Якщо ми не будемо протистояти брехні — опинимось й моєму романі.

Лариса Денисенко: Як і чим можна зруйнувати схему зверхнього ставлення до «інакшого»?

Ярослав Мельник: Думаю, кожна людина живе не лише як суспільна істота, а і як індивідуальність. У кожного повинні бути моменти одинокості. Людина повинна пройти через свій внутрішній досвід, можливо, відносин Богом, смертю — екзистенційні питання. Коли вона відійде від соціальних ролей — може знайти цей гуманізм.