Майдан як народний театр

Олена та Артем Захарченко розповідають про міфи та правду в історії Майдану в контексті круглого столу «Міфи про Майдан. Чи треба нам пам’ятати правду». Також Олена Захарченко розповіла про свою нову книгу «Вертеп. Роман про Майдан».

Лариса Денисенко: Олено, я знаю, що ти видала роман на майданну тематику, хоча довго вагалася, чи потрібно це робити. Наскільки важко для тебе це було пригадувати і фіксувати?

Олена Захарченко: Я дуже довго вагалася, чи треба мені це видавати. Я не знала, як це сприймуть у суспільстві, оскільки тема дуже важка і зараз переживає період міфологізації.

Лариса Денисенко: А які міфи зараз є?

Олена Захарченко: В першу чергу мене здивували міфи, які я почула від людей, які підтримували Майдан, але не були на ньому. У них склалося враження, що там були тільки революціонери. Їм важко повірити, що в той час працювали школи, діти ходили в садочки, тобто місто не переривало своєї роботи. Вони не можуть повірити, що революція була включена в звичайне життя міста. Їм здавалося, що весь час штурмували Верховну Раду, постійно була якась напруга, військовий стан і так далі. У них сформувався міф, на основі того, що ми вчили про Жовтневу революція.

Артем Захарченко: І пов’язаний з цим момент сакралізації всіх, хто був на Майдані, особливо це стосується Небесної Сотні. Вони сприймаються, як безгрішні особи, ідеальні герой, які ніби й не були живими людьми, а виникли тільки на Майдані.

У Олени в книжці є такий алегоричний момент, що там, на Майдані, було викликано душі давніх героїв. Тобто там не сказано, що це дійсно так, але є така легенда. У нашому суспільстві розвинулась ідея, що були якісь герої, у яких нібито не було минулого, попереднього життя, і вони виникли лише на Майдані.

Ірина Славінська: У своїх відповідях ви апелюєте до значення слова міф як неправда. Але міф як слово також можна використовувати з точки зору певного шаблону. І, звичайно, є міфи про Майдан, які дозволяють нам впорядкувати власну пам’ять. Уже сама назва роману Олени «Вертеп. Роман про Майдан» апелює до одного з можливих міфів для прочитання досвіду Майдану. Чому вертеп і як це можна розшифрувати?

Олена Захарченко: Вертеп як народний театр, який має свої два поверхи. Верхній — сакральний, де відбувається святе дійство, і нижній — народний, можливо, більш цікавий, де показуються впізнаванні персонажі. Роман має таку назву, через те що я намагалася поєднати історію зі звичайними людськими взаєминами і долями людей, які туди прийшли, і як це взаємно впливало одне на одне. Тобто, наприклад, є герой, який не дуже хороший як людина, але ідейно він правильний.

Ірина Славінська: Які ще цікаві міфи та рамки можна пригадати?

Олена Захарченко: Загалом, сам Майдан створений на міфах попередніх революцій. Міф так чи інакше виникне, але я повертаюсь до цієї теми, тому що не хочу, щоб цей міф ґрунтувався на якихось радянських застарілих стереотипах. Це має бути наш власний міф.

Артем Захарченко: Коли готувався до круглого столу, довелося прочитати статтю російських істориків на тему, що міфи в їх традиції легітимізують владу, починаючи з міфу про російське «смутное время», яке легітимізувало Романових, і закінчуючи міфами про так звану Вітчизняну війну 1812 року та інші подібні події, коли вони цілеспрямовано розроблялися і працювали на те, щоб різні гілки влади сприймались, як щось більш стабільне, дане вищою справедливістю.

Зараз є небезпека, якщо ми будемо пускати все на самотік, то, можливо, міф про Майдан буде створюватись за шаблонами радянської влади. І це теж може бути спрямоване нашими політиками на свою легітимізацію, що не є доцільним для нас.

Лариса Денисенко: Історія Майдану і люди, які брали у ньому участь, не такі однозначні. Як про це загалом розповідати і що для цього може зробити літератор?  

Олена Захарченко: В мене є героїня, дружина полковника «Беркуту». Вона має бути негативним персонажем, як і її чоловік, але, разом з тим, вона достатньо позитивна і викликає симпатію. Це мій особистий досвід, тому що в мене був троюрідний брат, який працював у «Беркуті» на достатньо високих посадах. Всі казали, що я повинна розірвати з ним стосунки, але він нічого поганого не зробив. Після Майдану він пішов служити в АТО.

Артем Захарченко: За моїми спостереженнями, історії розриву стосунків виникали не через Майдан, а через те, що вже були причини. А Майдан просто підштовхнув кульку скотитися з вершини горбу. Принаймні в більшості випадків, як мені здається.

Лариса Денисенко: Олено, ти письменниця, ти конструюєш своїх героїв і керуєш ними, а чи відчувала ти, що хтось керує тобою?

Олена Захарченко: Ні. Просто є люди, які вірять у змову, і з цим нічого не зробиш.

Ірина Славінська: У назві круглого столу є таке речення: «Чи треба нам пам’ятати правду?». Кому це нам? І що ми тут називаємо правдою?

Олена Захарченко: Правда — це таке, досить розпливчасте поняття. Є багато книжок про Майдан, де люди писали те, що вони бачили, але важко сказати, чи це істинна правда, тому що кожна людина бачить все по-різному. Але це бачення дуже вузьке.

Артем Захарченко: Більше того, дуже часто буває, що люди повторюють як свій власний досвід те, що вони десь прочитали або почули із медіасередовища. Міфів дуже важко уникнути, вони бувають різного роду і походження, тому питання і було так сформульовано.

Ірина Славінська: Але кому це треба пам’ятати і чи треба?

Артем Захарченко: Відповідь на питання «чи треба», я сподіваюсь, народиться під час круглого столу. А хто «ми» — вочевидь, всі, хто хоче пам’ятати.

Лариса Денисенко: Чи можна, на вашу думку, розглядати Майдан з точки зору людей, які його не підтримували активно тоді? Чи дізнаємося ми правду тих мотивацій?

Олена Захарченко: Я тоді спілкувалася з антимайданівцями, і у мене склалося враження, що більшість з них не має якоїсь такої мотивації, яку мали ми. Вони були достатньо байдужі і спілкувалися про якісь свої справи, політика їх мало цікавила.

Артем Захарченко: Цікаво було б написати другу частину книги про Майдан і так само подати антимайданівців в усій історії їхнього життя і роду.

Ірина Славінська: Одразу після Майдану виникла хвиля документальних книжок. Тоді багато говорили, що для появи художніх книг на цю тему потрібен час. Олено, як тобі як авторці вдалося збалансувати документальність та художність у своїй книжці?

Олена Захарченко: Там достатньо багато документального, але оскільки у книжці не тільки про Майдан, а є ще й історія героїні, то це створює певну художність. Щодо документалістики, то я намагалась описати все правильно, але не вдаватися у якісь опуси. Ті книжки, які виходили після Майдану, були дуже обтяжені і деталізовані.