Мода на село повертається, але добробут залежить від особистостей на місцях, — «Сільський ревізор»

Що принесла децентралізація українському селу? Які села процвітають, а які в занепаді?

Ведучі

Григорій Пирлік

Гостi

Дарина Козоріз

https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/08/hr_kyivdonbass-2017-08-31_kozoriz.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/08/hr_kyivdonbass-2017-08-31_kozoriz.mp3
Мода на село повертається, але добробут залежить від особистостей на місцях, — «Сільський ревізор»
0:00
/
0:00

Про це поговоримо з керівником проекту «Сільський ревізор» Дариною Козоріз.

Григорій Пирлік: Скільки сіл ви вже встигли побачити і промоніторити, і коли сталася перша ревізія?

Дарина Козоріз: Проекту «Сільський ревізор» вже майже 1,5 роки. За минулий рік ми відвідали 10 сіл, і по закінченню цих відвідин проводимо конкурс на село року і Україні, в якому беруть участь ці 10 сіл. Під кінець кожного року ми підводимо підсумки, збираємо всіх активістів громад на червоній доріжці в Києві, вручаємо їм гусаків-оскарів, і за голосуванням обираємо село року в Україні. Цього року ми вже відвідали три села, і на носі вже четверта ревізія.

Григорій Пирлік: Яка ваша мета?

Дарина Козоріз: Ми дивимося кращі села. Ми обрали такий шлях, тому що хочемо показати, що є надія, що не всі села вимирають. Насправді, є села, які розвиваються, які вкладаються в свою інфраструктуру, де є шикарні громади та класні керівники.

Але звичайно, ми звертаємо увагу і на недоліки — ми підбиваємо підсумки, пояснюючи, чому ми б захотіли би жити тут, і чому б не захотіли. Зауважуючи на недоліки, ми даємо інструмент в руки громади, щоб вони його правильно використати.

Ми хотіли зробити такий проект, від якого б йокало серце у всіх містян

Григорій Пирлік: Яке загальне враження виникло у вас після 1,5 року ревізії? Чи живе українське село?

Дарина Козоріз: Звичайно, живе. Взагалі, село — найрідніше місто. Ми хотіли зробити такий проект, від якого б йокало серце у всіх містян.

Насправді, мода на село повертається. Не звідусіль виїжджає молодь, є багато класних аграріїв, ми показуємо індустріалізацію українського села. Село абсолютно живе, і кожне по-своєму різне, але там мешкають відкриті, щирі, колосально натхнені люди, які гордяться тим, що вони мають.

Григорій Пирлік: Ви побували в селі, де є навіть черга в дитячий садок. Де це?

Дарина Козоріз: Таких сіл, насправді, декілька. Останнє, де ми були, це село Боратин на Волині, там дійсно черга в 120 дітей. І в селі є понад 100 багатодітних мам.

Ми були вражені: коли ми зібралися з дітлахами на стадіоні політати з квадрокоптером, то їх було стільки, що від них відбою не були. І в садочку дуже гарні умови, в мене в садку таких умов не було, тобто люди над цим попрацювали.

Все залежить від особистостей на місцях, від того, наскільки вони горять тим, що роблять, наскільки живуть своєю справою

Григорій Пирлік: Наразі йде реформа децентралізації. Чи всі села мають позитивне враження від неї?

Дарина Козоріз: Ні, не всі. Навіть більше, основні страхи децентралізації присутні абсолютно скрізь. Кажуть, що в нас не буде фінансування, воно буде приходити тільки в центральну садибу громади, а далі буде меншим. Або — всіх позвільняють, закриють школи чи дитячі садки, ФАПи тощо. Є прекрасні приклади, коли децентралізація працює, але ми бачили на власні очі приклади, де не настільки все злагоджено, все залежить від особистостей на місцях, від того, наскільки вони горять тим, що роблять, наскільки живуть своєю справою. А якщо стараються, тримають громаду в курсі всіх подій, намагаються її почути, то все виходить.

</iframe

Григорій Пирлік: Приведіть хоч один приклад, де децентралізація не працює.

Дарина Козоріз: «Не працює» — це відносне поняття. Були ми, наприклад, в селі Хейлівщина на Полтавщині, яке приєднується до громади. Там бідкаються з приводу того, що по суті не змінилося нічого, немов просто забрали якісь функціональні апарати, на місці складно, потрібно постійно їздити, добиратися далеко і так далі. Але в принципі, я думаю, з часом ці всі питання вирішуються. Головне захотіти включити якісь інструменти для цього.

Плюс ми завжди вчимо людей на місцях, що потрібно бути активнішими і завжди оголошувати про свої проблеми. Тому що сказати, що про нас ніхто не дбає, про нас всі забули, і просто сидіти в кутку не можна. Чим більше раз ти скажеш про свою проблему, тим швидше тебе почують.

Ми завжди вчимо людей на місцях, що потрібно бути активнішими і завжди оголошувати про свої проблеми

Григорій Пирлік: Розкажіть про вашу команду. Скільки людей роблять ревізію?

Дарина Козоріз: Ми починали втрьох: я, моя колега Тетяна і відео оператор Василь. Але зараз нас трішки більше, ми націлені робити сюжети «Сільського ревізора», і готуємо це в форматі невеличких телепередач. Ми намагаємось зробити так, щоб в селах нас сприймали, як своїх, селимося до бабусь в хатинки. Місцеві житі сприймають нас, як студентів, які приїхали до бабусі на канікули, і це налаштовує їх на відвертість.

Проект пішов з нашого медіаресурсу Latifandist Media, ми маємо 8 сайтів, і всі вони присвячені аграрній тематиці. А «Сільський ревізор» виник тому, що ми багато спілкувалися з директорами аграрних підприємств, але мало звертали увагу на соціалку.

Григорій Пирлік: У вас на сайті є анкета, яку можуть заповнити ті селяни, що бажають бачити «Сільський ревізор» у своєму населеному пункті. Чи багато таких запитів до вас находить?

Дарина Козоріз: Запитів надходить багато, але зазвичай вони находять від сіл, де взагалі нічого не відбувається, і на всі питання в графі, які аграрії у вас існують, стоять прочерки. Тобто люди хочуть покликати нас туди, де глуш, щоб привернути увагу до своїх проблем. Тому ми нараз думаємо над форматом, як би показувати не тільки найкращі села, але й ті, які є середньостатистичними, адже ми прекрасно розуміємо, що 90% сіл в Україні зовсім не такі, які ми показуємо.

По кожній ревізії ми розписуємо всі доходження, витрати, адже селяни, які живуть в селі, не завжди знають, скільки коштів має сільська рада в бюджеті, звідки вони надійшли і куди витрачаються

Григорій Пирлік: Але тим не менш, ви кажете, що мода на село повертається. В чому ви її вбачаєте?

Дарина Козоріз: Ми зустрічаємо в селах багато молоді, і на питання, де ви бачите своє майбутнє, більшість відповідає, що в селі. Зазвичай бідкаються, що молодь масово виїжджає з сіл, але є села, де є чому присвятити своє життя, де є свою фішка, наприклад села ягідників чи бджолярів. Ми зустрічали умови, які кращі за міські і для розвитку дітей, і для розвитку особистості, і для праці.

Григорій Пирлік: Чи бувають випадки, коли від вас щось намагаються приховати? Наприклад, не розповідають про всі статті витрат у бюджеті?

Дарина Козоріз: Я очікувала таких речей, але була здивована: коли ти приходиш до бухгалтера сільської ради і тобі повністю дають всі папки з бюджетом і кажуть — звіряйте, будь ласка, починаєш дивуватися. Ми перевіряємо, тому виримо. Не було ще статей в бюджетах, які приховувалися, хоча ми були і в селах, де бюджети 300 тисяч гривень, і де бюджет 70 мільйонів.

По кожній ревізії ми розписуємо всі доходження, витрати, адже селяни, які живуть в селі, не завжди знають, скільки коштів має сільська рада в бюджеті, звідки вони надійшли і куди витрачаються. Ми хочемо відкривати ці потоки для людей.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.