Молдова звикла обходитися без Придністров’я, — експерт

На цьому тижні у Молдові відбувся захід, присвячений розгляду проблеми непідконтрольних окупованих територій. Аналітики Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучерива Андрій Сухарина та Руслан Кермач розповідають як у Молдові розглядають цю проблему.

Олена Бадюк: Хто брав участь у цьому заході?

Руслан Кермач: Ми організували цей захід. В Молдові ми не зафіксували глибинного вивчення цього питання, але, тим не менше, ми спробували зібрати експертів на базі місцевого аналітичного центру у Кишиневі. Також ми запросили відомих політологів, експертів.

В принципі, ми бачимо перспективу, щоб цю тематику якісно методологічно досліджувати і синхронізувати, для того щоб зрозуміти, куди рухається молдавське суспільство, і як ставиться до цієї проблеми.

Олена Бадюк: І саме там ви презентували дослідження про ставлення українського суспільства до конфлікту на Донбасі. Які результати цього дослідження?

Руслан Кермач: Ми проводили такі дослідження неодноразово. Це дослідження проводилось у 2015-2016 роках. Ми звертали увагу на те, на які компроміси готові йти люди, який статус повинні мати ці території, хто, на думку людей, несе відповідальність за конфлікт.

І ще одне дослідження ми проводили окремо в самому Донбасі на підконтрольних територіях щодо того, що люди хочуть в перспективі.

Андрій Сухарина: Ці дослідження є достатньо ґрунтовними, вони охоплюють великий спектр проблем.

За результатами дослідження, ми бачимо, що українці в основному стверджують, що винною у цьому конфлікті є Росія, але 39% українців кажуть, що в конфлікті винні дві країни. Що цікаво, якщо брати російські дані «Левада-Центру», організації якій можна довіряти в Росії, там немає такої дихотомії, близько 70% населення впевнені, що це внутрішньоукраїнська проблема.

Руслан Кермач: Також 69% українців вважають, що Крим належить Україні. Але водночас «Левада-Центр» фіксує, що 87% росіян вважають, його територією Росії. Таким чином, ми бачимо, що в Росії більш консолідована громадська думка в цьому плані.

Східні і південно-східні регіони України менш консолідовані.

Олена Бадюк: Чи можна порівнювати конфлікт на Донбасі з конфліктом у Придністров’ї?

Руслан Кермач: Ми повинні розуміти хронологію розвитку конфлікту і його історію. Треба розуміти, що Придністровський конфлікт розпочався ще в період параду суверенітетів на пострадянському просторі. Це був 1992 рік. Тобто нас вже відділяє від придністровського конфлікту 24 роки. Наш конфлікт триває ще тільки 2 роки, і він не є замороженим. Тобто ми можемо порівнювати ці конфлікти лише до певної міри. Спільне в тому, що і той, і цей конфлікт не є етнічним або релігійним. Конфлікт у Придністров’ї лежав у політичній та ідеологічній площині. Фактично, вирішувалось, яке вони хочуть майбутнє: чи воно має бути пов’язано з Росією та країнами СНД, чи вони мають рухатись у векторі інтеграції до Румунії.

Також серед аналогій можна виділити мовне питання. В Молдові десь наприкінці 80-х-90-х років перейшли на латинську абетку. Це стало серйозним фокусом, який підштовхнув прорадянські елементи. Але, в цілому, конфлікт був лише політико-ідеологічному плані.

І в цьому плані це робить цей конфлікт дещо легшим для розв’язання. Тому що, якщо порівнювати з боснійським чи косовським конфліктами, там мали фактори етнічний та релігійний фактори.

Серед факторів, які дозволяють порівнювати ці конфлікти, можна назвати фактор Росії і її військової підтримки, як на стадії розгортання цього конфлікту, так і на етапі консолідації цих утворень. Навіть люди, які займалися кураторством конфлікту у Придністров’ї і підштовхували до нього, зокрема у них є така відома особа Козак, за певними свідченнями, займалися координацією процесів державотворення на Донбасі. Тобто можна говорити, що на Донбасі відпрацьовується схема, реалізована у Придністров’ї.

Тетяна Курманова: Ну і так само у Криму створюється такий собі військовий плацдарм, а у Придністров’ї проводять військові навчання.

Руслан Кермач: Придністров’я надалі розігрується як певна карта впливу на молдавську політику. Хочу також нагадати, що саме зараз Молдова вступила в гостру фазу розгортання виборчої кампанії. У Молдові 30 жовтня вперше з 1996 року всенародно будуть обирати президента. І паралельно за місяць будуть відбуватися так звані вибори в Придністровській Республіці.  

До речі, у вересні був скандальний указ їхнього самопроголошеного президента Шевчука про те, що вони будуть розробляти план адаптації російського законодавства, для того щоб імплементувати результати референдуму про їхнє самовизначення, який проводився на цих територіях у 2006 році. Згідно з ним, з магічною цифрою 97% мешканці Придністровської Молдавської Республіки начебто підтримали ідею приєднання до Російської Федерації.

І тепер, маючи серйозні проблеми у економічній та соціальній сферах, нинішній лідер Придністров’я хоче переобиратись, хоча шанси в нього дуже невисокі. Фаворитом є голова їхнього так званого парламенту, який там теж має дуже серйозний вплив. Але насправді це не має важливого значення, тому що якогось плюралізму в геополітичних орієнтаціях кандидатів там немає. Вони все одно всі лояльні до Кремля.

Те, що вони хочуть піти кримським сценарієм і приєднатись до Росії — це спроба впливу на молдавську політику, на результати виборів, які відбудуться там. Хоча, як на мене, це дуже сумнівний механізм впливу, тому що Молдова за ці роки вже звикла існувати окремо від цієї території.

За нашими спостереженнями, молдовське питання йде десь на останніх позиціях першої десятки проблем, які хвилюють молдавське суспільство.

Олена Бадюк: А яким чином офіційно у Молдові декларується питання щодо Придністров’я?

Руслан Кермач: Юридично — це територія Молдови. Але є проблема в тому, що вони визнали суб’єктність цього утворення. Як на мене, Молдова зробила більше стратегічних помилок в контексті придністровського врегулювання, ніж поки що зробили ми. Бо ми поки що говоримо про «ДНР» і «ЛНР» як про нелегітимні утворення.

Тетяна Курманова: У минулому році влада Придністров’я особливо багато скаржилась на блокаду регіону з боку України. Як зараз з цим?

Руслан Кермач: Насправді весь цей дискурс про блокаду — це насправді суто фарс, тому що Україна, як і молдавська влада, чітко вимагає дотримуватися митного законодавства, яке є в Республіці Молдова.

Україна не визнає суб’єктність Придністров’я, його не визнає жодна держава-член ООН, і вимагає від їх суб’єктів господарювання дотримання законодавства Республіки Молдова.

Олена Бадюк: А яким чином регулюються торгові відносини між Молдовою і Придністров’ям?

Руслан Кермач: Наскільки мені відомо, торгівля відбувається. Молдова взаємодіє з Придністров’ям як з внутрішнім суб’єктом Молдови. Жодної блокади немає. Молдавська політика щодо Придністров’я є надзвичайно ліберальною.

Олена Бадюк: Тобто про інтеграцію все ж таки йдеться чи ні?

Руслан Кермач: Молдова, можливо, і очікує, що ці поступки їх зв’язують, але чи буде це реально сприяти тому, щоб у політичній системі цей суб’єкт реінтегрувався, у мене великі сумніви.

Тетяна Курманова: В Придністров’ї є російський контингент. Як ви вважаєте, чи існує для України у зв’язку з цим загроза дестабілізації ситуації на кордоні України з цією територією?

Руслан Кермач: Мені здається, що навряд.

Олена Бадюк: Чи існує фактор інформаційної пропаганди у відносинах між Молдовою і Придністров’ям, як це існує у конфлікті на Донбасі?

Руслан Кермач: Наскільки я зрозумів, Молдова не має якоїсь інформаційної стратегії стосовно Придністров’я. А російські медіа ведуть у Молдові свою активну діяльність. І, як результат, проросійський кандидат є фаворитом їхніх виборчих перегонів.