«Мораль і спокуса»: чи готові ветерани АТО до державної служби?

У студії «Громадського радіо» — заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України Георгій Тука, а також випускник програми «За ветеранів до влади», який пройшов конкурс на посаду «головний спеціаліст з питань запобігання та виявлення корупції» в Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України, Влад Рагімов.

Олена Бадюк: В чому полягає суспільна необхідність того, щоб ветерани йшли на державну службу? Які виклики перед ними можуть постати?

Георгій Тука: Як тільки до мене звернулись ті люди, які запровадили цей проект, мені знадобилось менше хвилини, щоб надати позитивний відгук. Бо це моє внутрішнє переконання ще з тих часів, коли я працював на Луганщині.

Чому я вважаю, що хлопцям потрібно йти до влади? Для того, щоб змінювати державу зараз, не треба робити будь-яких різких рухів, будь-яких революцій. Мені не відомі приклади революцій, які не закінчувались би насильством, хаосом і бідою. Для того, щоб змінювати державу зсередини еволюційним шляхом, потрібні нові люди. Переважна більшість хлопців, які пройшли всі ці випробування, що випали на долю ветеранів АТО, розуміють необхідність змін в суспільстві. Ще на Луганщині я почав залучати ветеранів до співпраці в держустановах. Наприклад, Анатолій Гацько відвоював у батальйоні «Айдар» і повернувся працювати в Обласному державному комітеті захисту навколишнього середовища. Сергій Копилов працював на Луганщині керівником фінансового департаменту. Зараз він працює керівником сектору нашого міністерства у Луганській області. Я завжди був двома руками за те, щоб ветерани і волонтери йшли працювати на державну службу і змінювали державу зсередини. На жаль, переважна більшість людей з першої хвилі волонтерського набору у держустанови відмовились далі працювати. Волонтери — люди, що діють на власний розсуд. Вони не звикли працювати в системі.

Олена Бадюк: Ветерани, про яких ви щойно згадали, продовжують працювати?

Георгій Тука: Так.

Якось мені зателефонував один з керівників «Правого сектору», з яким ми товаришуємо. Він сказав, що на конкурс подався один з наших хлопців і попросив допомогти йому. Я сказав, що це тестовий відбір, до якого ніхто не має жодного відношення. Мені було дуже приємно, коли за день я зателефонував у відділ кадрів, назвав прізвище хлопця, за якого у мене просили, і мені сказали, що він пройшов тестовий відбір і вже працює.

Ірина Сампан: Ми з вами познайомилися ще тоді, коли ви були волонтером. Тепер ви заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України. Зараз до влади приходять волонтери та колишні бійці. Система пручається. Чи достатньо лише патріотизму, щоб витримати цей тиск?

Георгій Тука: По-перше, треба мати внутрішнє переконання в тому, що це потрібно.

У переважної більшості цих хлопців немає відповідного досвіду. Більшість волонтерів налаштовані досягати якихось результатів за якісь короткі терміни. Система, якою є державна служба, строго регламентована чинними розпорядженнями, законами, підзаконними актами. Порушувати цей регламент не дозволяється нікому. Найнебезпечніше тут — це розчарування. Коли людина йде з прагненням в короткий термін зробити все і досягти світлого майбутнього, а за місяць-два вона не відчуває цих миттєвих змін, настає період розчарування. Тому треба тримати себе в руках, треба одразу налаштовуватись на довготривалу роботу.

Олена Бадюк: Владиславе, вас не лякає почуте? Чи готові ви до викликів державної служби? Коли ви прийняли для себе рішення піти в державний сектор?

Влад Рагімов: Почуте мене не лякає. Я розумію і розумів, що легко не буде, тому що це тривала праця. Я зрозумів це після того, як повернувся з війни. Була демобілізація. Я приїхав додому, відпочив, побув з сім’єю і зрозумів, що потрібно себе реалізовувати, потрібно щось робити. Тоді я побачив анкету проекту «За «ВДВ!» Організатори закликали не просто говорити, а працювати і змінювати нашу країну в кращий бік. Мені ця ідея сподобалася, тому що працювати — це не говорити. Це реальні речі. І ти їх робиш.

Олена Бадюк: Чому ви обрали антикорупційний напрямок?

Влад Рагімов: На це мене надихнули наші викладачі. Всі говорять про те, що у нас корупція. Чому я не можу взяти і поборотися з цією корупцією? Я закінчив Національну академію внутрішніх справ. Це практично мій фах.

Олена Бадюк: Чому ви навчилися у проекті «За ВДВ!»?

Влад Рагімов: В першу чергу я дізнався про те, що державна служба — це не так просто.

Ірина Сампан: Ви пройшли бойові дії. Певний час ви знаходились там, жили в тому ритмі, розуміли, як виглядає противник. Цей досвід зараз допомагає вам працювати у державній структурі?

Влад Рагімов: Цей досвід сприяв виробленню дисциплінованості. Якщо ти щось запланував зробити, ти робиш це незважаючи ні на що. Ворога як такого в державній службі я не бачу. Неправильно вважати, що там одні лише корупціонери. Просто є якісь виключення з правил і моменти, яким треба запобігти.

Олена Бадюк: Чи важко вам було пройти цей відбір?

Влад Рагімов: Я не можу сказати, що відбір був легким, і не можу сказати, що він був складним. Я готувався, особливо до тестування. Відповідно, я здав тести. Це не було проблемою. Потім була співбесіда. Це було цікавіше, але й трохи важче.

Олена Бадюк: Чи багато зараз охочих працювати в міністерстві?

Георгій Тука: Коли ми тільки почали перші набори, я на власні очі бачив черги з людей, що здавали документи. На жаль, переважна більшість з них не проходили тести. Тобто вони навіть не потрапляли на співбесіди. На сьогоднішній день в нас працює 65 людей з 108. Є прикрі випадки, коли на вакансію не подавалося жодної людини. Зокрема це стосується посади фахівця по сектору Донецької області.

Ірина Сампан: Чи можна говорити про те, що у нас формується військова еліта?

 

 

Георгій Тука: Без сумніву. Якщо взяти вищий командний склад ЗСУ, ми практично позбавилися так званих «паркетних» генералів. Переважна більшість людей, які зараз мають на собі лампаси, реально брали участь у бойових діях.

Віктор Муженко разом з моїми друзями з 73 центру на початку бойових дій сам безпосередньо водив в атаку. Зрозуміло, що це вчинок, який не треба було робити. Але якось треба було підняти людей. І він своїм прикладом підняв людей в атаку. Вони взяли об’єкт. А потім, коли напруга бою спала, виявилось, що він ходив в атаку з незарядженою зброєю.

Є приклади, коли бойові офіцери виросли з майорів до генералів. І це люди, яких я дуже люблю і якими я дуже пишаюсь. Я знаю, яким є ставлення до цих людей з боку їхніх підлеглих. Це командири, за якими підуть в бій абсолютно не роздумуючи. Таких вищих керівників стає все більше і більше. І це майбутнє нашої держави. А тим часом підростають капітани і майори.

Ірина Сампан: Чи можливо, щоб ця військова еліта з зони АТО перемістилася в державні структури?

Влад Рагімов: Я вважаю, що набагато краще буде, якщо та військова еліта, яка зараз формується, буде займатися своєю фаховою справою.

Олена Бадюк: Наскільки умови роботи в міністерстві є конкурентоздатними? Наскільки вони здатні втримати найкращих спеціалістів?

Влад Рагімов: Я думаю, що втримати молодих спеціалістів реально. Тому що молодь йде на державну службу не заради коштів, а заради того, щоб працювати і реалізовувати себе. З часом державна служба змінюватиметься, змінюватимуться зарплати. Ні для кого не секрет, що Кабмін проводить реформу державної служби. За один момент не можна підвищити зарплату настільки, щоб повністю перевершити державний сектор.

Георгій Тука: На мій погляд, в суспільстві вже з’являється розуміння того, що державним службовцем не може бути людина, яка ледь-ледь животіє.

Коли я був головою Луганської адміністрації, я отримував заробітну плату у розмірі 5,5 тис. гривень. Так як всім своїм підлеглим я щомісяця підписував премії, мої підлеглі отримували значно більше. Мені премію мав підписувати прем’єр-міністр, але прем’єр-міністр цього не робив.

В мене був випадок, коли переді мною поклали документ, для реалізації якого не вистачало тільки мого підпису. 9 з 10 підписів вже стояли. З погляду закону там все було правильно. Питання полягало тільки в моралі. За підпис мені запропонували 15% від загальної суми. Це приблизно 270 мільйонів. Я не думаю, що знайдеться багато людей, які втримаються від такої спокуси. Тому людина, яка щодня розпоряджається мільярдними статками, буде весь час балансувати на межі моралі і спокуси. Це нереально. Тому я сподіваюсь, що в суспільстві вже є розуміння того, що державні службовці не можуть бути дешевими.

Олена Бадюк: Владиславе, наскільки ви вважаєте себе стійким до таких спокус?

Влад Рагімов: Державна служба — це служба на благо народу, на благо громади. Усвідомити державну службу доволі складно. Я це зрозумів після війни. В мене був друг — розвідник 128 гірсько-піхотної бригади Євген Герасевич, що загинув при захисті Дебальцевого. Він був чудовим юристом, працював у Могилів-Подільському. Я пропонував йому їхати в Київ і відкривати свою справу. Він говорив, що ми зробили для міста більше, ніж було зроблено кимось іншим за певний час. Він казав, що я ще молодий, але з часом все зрозумію. Після того, як його не стало, люди розповідали, що Євген зробив для них дуже багато. Він все це робив безкорисливо, згідно з законом, згідно зі своїми посадовими інструкціями.