Ми самі свого часу образили мешканців Криму і Донбасу, — поет

В студії поет, перекладач, філософ Олег Короташ, який під час війни був заступником командира ДУК «Правий сектор», а пізніше – очільником служби з технічного забезпечення

Ведучi

Сергій Стуканов

Гостi

Олег Короташ

Ми самі свого часу образили мешканців Криму і Донбасу, — поет
https://static.hromadske.radio/2016/09/hr_kyivdonbass-16-09-30_korotash.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/09/hr_kyivdonbass-16-09-30_korotash.mp3
Ми самі свого часу образили мешканців Криму і Донбасу, — поет
0:00
/
0:00

Ведучі – Олександр Близнюк та Сергій Стуканов.

Сергій Стуканов: Ви ще до війни неодноразово приїздили з презентаціями своїх книжок на Донбас.

Олег Короташ: Так, вперше я приїхав до Донецька у 2008 році.

Я хотів би зазначити, що я вже не є в складі «Правого сектору», і тепер займаюсь тільки поезією.

Сергій Стуканов: В одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що, можливо, те, що ви вирушили на війну, було помилкою, і висловилися, що «війна вам видається смішною і незрозумілою». Що ви мали на увазі?

Олег Короташ: Я не вважаю досвід, який я здобув, потрібним для письменника досвідом. Ми думали тоді, що ми будемо їхати на війну, але керівництво держави розпоряджалося нами досить безглуздо.

Олександр Близнюк: Чи вплинуло на вас перебування на війні?

Олег Короташ: Так, тому що я три роки не писав віршів.

Сергій Стуканов: Чи можна попросити вас попросити зачитати якийсь з ваших улюблених віршів?

Олег Короташ:

Ми стільки з тобою випили, що істина не у вині.
Від революцій багато галасу; мовчання здіймає куряву.
Найуспішніші у кар’єрі поети сиділи в тюрмі,
а ми сидимо у Львові, налили водяру,
запиваємо вірші соком. Часом мовчимо сумні;
часом веселі з дівчам, що прогулює пару.

Ми приймали життя в усій красі, в усій величі дна
та убогості слави… На Сході – з ребер у полі
ворон визбирує трохи м’яса, та й у нас смачна
підчеревина на столі; подай, птахо, солі.
Допоки життя букв насипає і допоки одна
жінка на двох, мов чарка для алкоголю.

Випити б з Богом. Та де Бог.
Живемо у лісі імітаторів, проголошених богами.
У нашому літочисленні не похмільний Франко
з Шевченком перевернули Україну догори ногами.
Господь перевернув! І якийсь дивний борг
за суїцид Ісуса сплачують християни.

Найкраща у світі правда – та, що мовчить.
Найкраща у світі подруга – розстеляє спальник.
Найкраще у світі щастя – триває мить.
Найкраща у світі поезія – це печально
над російським Донбасом летить
беззахисний бомбардувальник

Сергій Стуканов: З одного боку ви говорите, що війна не має важливого значення для досвіду поета, з іншого боку в цьому вірші відчувається провина, що поет сидить у кав’ярні, а десь там у полі птах доїдає чиїсь останки? Чи немає в цьому суперечки?

Олег Короташ: Це метафізичні суперечки. Можна вірити, і можна закликати, що тільки авіація звільнить Донбас і Крим, іншого виходу я не бачу.

Насправді, війна є корисною, тому що в війні відбуваються держави. Я переконаний, що війна нарешті навчить українських письменників писати такі тексти, які були у Хемінгуея і Ремарка.

Сергій Стуканов: Ви говорите, що в війні відбуваються держави. Чи немає зараз в Україні навпаки роз’єднання, тому що зараз між окупованими частинами нашої країни і вільними немає комунікації?

Олег Короташ: У нас немає політичного і державного розуміння того, що зараз відбувається, і що таке війна.

Зараз всі ці події, які відбуваються, потягли за собою, як потяг, купу вагонів. До 1 мільйонів українських заробітчан живе у Росії, і неймовірна кількість їхніх сімей там перебуває також, тому що люди переженилися між собою. Отже, чи має зараз Україна розривати дипломатичні стосунки чи не розривати? Не потрібно зараз кричати, що всі вони зрадники, тому що Україна не може дати зараз раду своїм переселенцям. То чи готові ви відповісти, куди подіти тих заробітчан після того, як ми перекопаємо кордони з Росією? Чи знаєте ви, де їх поселити, як влаштувати на роботу, звідки платити пенсії тощо?

Далі, ми дуже ображаємо мешканців Криму і Донбасу, говорячи про них, що вони є «шахтарське п’яне бидло», «рагулі». Але ми не ставимо собі за питання, як люди мають реагувати на ці слова. У відповідь ми маємо військову картину.

Ніхто не звертав увагу на Донбас і Крим. Згадайте, що говорив на Донбасі президент Ющенко після Помаранчевої революції. Люди прийшли на зустріч, жадаючи почути щось про подальші плани країни, а він почав розповідати про трипільський черепки.

Також мене цікавить, чому Україна, замість того, щоб будувати на Донбасі українські школи, почала закривати російські. І дитина, яка вчила тільки російську, приходить до школи, а там все раптом українською. Це був культурний шок, а враховуючи дитячу психологію, зрозуміло, що це викликало спротив. Це те, що налаштувало проти себе і Донбас, і Крим.