facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Мистецтво, яке декларує себе як аполітичне, є політичним, — фотограф

17 серпня в Національному музеї імені Тараса Шевченка відкриється виставка «Перемоги переможених» про людей Донбасу

Мистецтво, яке декларує себе як аполітичне, є політичним, — фотограф
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Художниця та фотограф Євгенія Бєлорусець та архітектор Іван Мельничук розповідають про те, що можна буде побачити.

Сергій Стуканов: Як ви готували цю виставку? Чому вона присвячена?

Євгенія Бєлорусець: Вона присвячена праці, що відбувалася на Сході України під час війни і триває зараз. Вона замислювалася ще до початку військових дій. Мені просто було цікаво дослідити індустріальний простір України, роботу на шахтах, на великих виробництвах. Мені здавалося дуже важливим побачити життя і побут людей, які працювали на великих пострадянських підприємствах.

Коли почалася війна, я зрозуміла, що моя ідея повністю зруйнована. Мені хотілося поїхати на Схід і подивитися, що відбувається на території, близької до військових дій, або на території військових дій, але не на фронті, а в містах.

Я побачила, що міста сповнені життя. Діти ходять до шкіл, викладачі викладають, шахти та підприємства працюють. Мабуть, найбільшим відкриттям для мене була сама територія праці, те, як відбувається робота, наскільки люди вірять в те, що роблять.

Сергій Стуканов: Які міста ви відвідали?

Євгенія Бєлорусець: Я їздила з міста до міста, концентрувалася на декількох підприємствах. Це містечка біля Костянтинівки, Лисичанськ, Дебальцево, Углегорськ.

Лариса Денисенко: Що ще буде на виставці, окрім світлин?

Іван Мельничук: Євгенія зробила дослідницький проект, залучила архіви спілок шахтарів. Оскільки самі фотографії розділені на кілька десятків тем різних напрямків, головною метою було подати все це зрозуміло і скласти в одну історію про те, що праця, супротив і боротьба за краще життя на цих територіях тривала задовго до конфлікту.

Сергій Стуканов: Фрагменти вашої виставки експонувалися в Берліні. Що це був за проект?

Євгенія Бєлорусець: Берлінська виставка відбулася на території Музею Берлінської стіни під відкритим небом. Це місце пам’яті жертв, які намагалися перетнути Берлінську стіну і гинули під час перетину. Це великий експозиційний майданчик. Моя виставка відбулася там. Вона була абсолютно відкритою для всіх, хто гуляв на території цієї пам’ятки. Я показала там лише невеличку частину серії — портретну.

Я хотіла звернути увагу тих, хто цікавиться історією, на сучасну історію, яка відбувається з нами, на її протиріччя.

Мені здається, що ми живемо у той час, коли треба переосмислити на нашій території цінність людського життя. Ми досі живемо в радянській парадигмі: заради великої ідеї, Батьківщини мають гинути сотні, тисячі.

Лариса Денисенко: Можна пригадати виробничий героїзм. Це певною мірою виробничі війни.

Іван Мельничук: Я зустрічав людей, які мають ордени за працю. Така праця була частиною їх цінностей. Це була самопожертва.

Сергій Стуканов: Ваш проект називається «Перемоги переможених». Що ви вкладаєте в таке формулювання?

Іван Мельничук: Основна перемога — це те, що люди працюють там, не тільки на звільнених територіях.

Євгенія Бєлорусець: Ці люди повинні розуміти, що є хоча б символічна підтримка держави.

Назва проекту пов’язана з критикою історії, написаної переможцями. І я питаю, чи може бути історія написана переможеними. Коли ти маєш голос, ти можеш розповісти про свою позицію, навіть якщо вона маргінальна.

Сергій Стуканов: Кому ви хотіли дати голос?

Євгенія Бєлорусець: Ми не можемо бути представниками інших людей. Ми робимо виставку втрьох. Але мені б хотілося, щоб люди, яких я знімала, які не мають можливості подорожувати країною, хоча їх цікавить Центральна і Західна Україна, мали голос. Вони зовсім не відповідають сталим уявленням про схід України. Фрагменти розмов з ними ви побачите у вигляді текстів в експозиції.

Мені здалося, що люди були відкритими, у багатьох людей на сході України є бажання висловитися і розповісти свою історію, своєї сусідки, свого брата, мами. Вони, і ми всі, прокинулися від довгого сну.

Зараз на часі осмислення дегуманізації, яка відбулася в українському суспільстві.

Людське життя перестає в Україні бути таким важливим, як було до війни. Через ревізію цих процесів треба конструювати майбутнє.

Лариса Денисенко: Чи можна це зупинити силою мистецтва? Як?

Іван Мельничук: Художники можуть щось зробити, але цього недостатньо. Я думаю, що художник, який зараз з цим не працює, він втрачає можливість взяти відповідальність за майбутнє.

Сергій Стуканов: Чи повинен художник ангажуватися в соціальні і навіть політичні речі?

Євгенія Бєлорусець: Ця дискусія завершилася в 60-ті роки із текстами Ролана Барта, який довів, що будь-яке мистецтво є політичним.

Мистецтво, яке декларує себе як аполітичне, також є політичним.

Поділитися

Може бути цікаво

Російський слід та доступ до даних користувачів: чим небезпечна гра Hamster Kombat

Російський слід та доступ до даних користувачів: чим небезпечна гра Hamster Kombat

Реструктуризація українського боргу: чи вийде домовитися з кредиторами

Реструктуризація українського боргу: чи вийде домовитися з кредиторами

20 років ув’язнення за українську мову в соцмережах: історія викраденої волонтерки з Мелітополя

20 років ув’язнення за українську мову в соцмережах: історія викраденої волонтерки з Мелітополя

Усі зрозуміли, що шлях України до Європейського союзу безальтернативний — політолог

Усі зрозуміли, що шлях України до Європейського союзу безальтернативний — політолог