На змагання йдуть ті, кого обирає тренер, а не ті, хто заслуговує, — Комащук

Альона Бадюк: В яких умовах перебували ви та ваша команда?

Аліна Комащук: Умови були не найкращі: ми жили у маленьких кімнатах, не було куди поставити сумки, речі лежали в коридорі. Але мені було все одно, тому що це були мої перші Олімпійські ігри.

Альона Бадюк: Чи відчули ви зміну клімату? Я багато чула, що зміна клімату може негативно вплинути на фізичний стан спортсмена.

Аліна Комащук: Перед Олімпійськими іграми ми їздили в Америку, де майже однаковий час з Ріо, і клімат там був жахливий — дуже жарко. Тому, коли ми приїхали в Ріо, почували себе прекрасно.

Альона Бадюк: В 2010 році ви брали участь у юнацьких Олімпійських іграх. Чи відрізняється рівень організації дорослих Олімпійських ігор від юнацьких?

Аліна Комащук: Там була дуже хороша організація, на дорослих іграх вона дещо гірша.

Альона Бадюк: Як ви проводили вільний час між змаганнями чи після них?

Аліна Комащук: Вільний час виявився тільки після змагань, ми могли поїхати вболівати за наших спортсменів в інших видах спорту.

І коли бачили, як засудили Беленюка і Різатдінову, то були дуже обурені. І просто не розуміли, як це можливо. Хоча Аня була рада і бронзі, адже вже звикла, що часто засуджують, і росіянки посідають перші місця.

Альона Бадюк: А щодо ваших змагань: деякі ЗМІ говорять, що болгарський арбітр досить часто не зараховував ваші атаки. Чи погоджуєтесь ви з такою думкою?

Аліна Комащук: Я не пам’ятаю, щоб мені не давали ударити, може потрібно подивитися бій. В принципі, судили нас добре, я не можу сказати, що нас засудили. Ми дійсно програли, росіяни на той момент були сильнішими.

Альона Бадюк: Чи спілкувалися ви зі своїми суперницями поза поєдинком в неформальній обстановці?

Аліна Комащук: Так, ми завжди спілкуємося: цього разу спілкувалися з полячками, француженками тощо. Ми поза доріжкою друзі, а на доріжці — вороги.

Альона Бадюк: Чи спілкувалися ви з російським журналістами під час змагань?

Аліна Комащук: Вони трішки заважали ставити запитання нашим журналістам, коли ті хотіли взяти в нас інтерв’ю, бо почали перекрикувати своїми питаннями. Але ми так із ними і не поговорили.

Альона Бадюк: 11 медалей, які завоювала наша збірна — це багато чи мало?

Аліна Комащук: Звичайно, мало. Шкода тих спортсменів, які завоювали 4-ті та 5-ті місця, адже вони були за крок до медалей.

Альона Бадюк: Чому так відбувається?

Аліна Комащук: Я знаю, що багато спортсменів воюють з Федерацією та з тренерами. Часто я чую, що на змагання беруть тих, кого хоче тренер, а не того, хто заслуговує на те. Це вже така традиція, що є абсолютно несправедливим.

Альона Бадюк: Який найприємніший спогад з Олімпіади і який найнеприємніший?

Аліна Комащук: Найприємніший — стояти на п’єдесталі, звичайно. А найнеприємніший, коли я дізналась, що є можливість фехтувати з Олею Харлан. Тому що ми разом готувалися, хотіли стояти поряд на п’єдесталі в особистих змаганнях. Тобто, ми йшли разом до однієї цілі, а зустрілися в дуелі.

Альона Бадюк: Чому ви обрали саме цей вид спорту?

Аліна Комащук: Я займалась і плаванням, і танцями, і музикою, і гімнастикою — мені подобалось все. Але я обрала фехтування, тому що це був не звичайний вид спорту. Підкупило ще те, що після трьох місяців тренування я поїхала в Польщу, потім фехтуванням зайнялися мої однокласники, і посперечались, хто довше затримається, ось так я і лишилась.

Альона Бадюк: Чи можна сказати, що в Україні школа фехтування є сильною?

Аліна Комащук: Так, у всьому світі знають, що українська школа фехтування дійсно сильна.

Альона Бадюк: Чи багато молоді зараз приходить у фехтування, і наскільки комерційним став цей вид спорту?

Аліна Комащук: Він став більш популярним і кажуть, що після Олімпіади батьки приводять своїх дітей на фехтування, щоб ті займалися. І це дуже приємно.

Альона Бадюк: Чи передаєте ви свій досвід молодшому поколінню фехтувальників — юнацькій збірній?

Аліна Комащук: З меншим поколінням в нас проблеми: на них звертають мало уваги, менше фінансують, в них немає можливості часто їздити на змагання, а це дуже важливо, тому що на них здобувається досвіт. Тому в юнаків навіть немає шансів конкурувати з нами, тому що вони не набирають бали, щоб попасти в четвірку і поїхати на Чемпіонат світу чи на Чемпіонат Європи.

Це прикро, тому що коли я була менша, мене возили на першу Юніорку, другу Юніорку, в мене був шанс набирати бали, щоб зараз я могла показати свій результат і потрапити на змагання.

Зараз возять тільки першу четвірку, а про решту не думають, тобто не думають про заміну. І коли ми вийдемо з фехтування, хто буде фехтувати далі? В нас немає заміни.

Альона Бадюк: Чи хотіли б ви тренувати?

Аліна Комащук: Я декілька раз тренувала, але в мене не дуже виходить. Поки що я планую сама фехтувати.

Альона Бадюк: Які змагання у вас попереду?

Аліна Комащук: В нас вже запитували тренера, коли ми хочемо знову почати тренуватися і їхати на змагання. До Нового року, напевно, — ні.

Альона Бадюк: Ви можете собі дозволити таку тривалу перерву?

Аліна Комащук: Так, нам дуже потрібна така перерва, адже ці 4 роки були для нас важкі, і тепер потрібно добре відпочити, щоб налаштуватися на наступні 4 роки. Попереду Чемпіонат світу та Чемпіонат Європи, а вони будуть аж літом, тобто в нас є час ще відпочити, потренуватись і знову набрати форму.