Нам пропонували по 6000 гривень, щоб ми залишили пансіонат «Джерело», — переселенці

Розбираємось в ситуації разом з ініціативною групою, яка представляє інтереси переселенців, змушених покидати пансіонат.

Олена Бадюк: З чого почалася ця історія?

Олександр Лазуренко: Заселення пансіонату відбулося у червні 2014 року з відомих причин: анексія Криму, війна на сході, люди були вимушені покидати свої домівки. Ми та інші, хто там є, приїхали саме до Києва, багато з нас звернулися до майданівців, вони спромоглись нас туди заселити через те, що їм було відомо, що пансіонат «Джерело» є власністю одного з сім’ї Януковича. Людей-переселенців заселяли як в Межигір’я, так і сюди.

Олена Бадюк: Опору не чинилося?

Олександр Лазуренко: Жодного. Хоча влада не вітала те, що ми заселяємося саме туди, будемо там жити.

Олена Бадюк: Влада в особі кого?

Олександр Лазуренко: В особі департаменту Мінсоцполітики, КМДА, але в жовтні 2014 року вони були вимушені це зробити, надали нам відповідні довідки, що ми там мешкаємо, нас зареєструвало Управління праці і соціального захисту населення. Потім ми були зареєстровані і в міграційній службі. Ми вважали, що маємо абсолютно законні підстави там мешкати. До того часу, поки не з’явився один власник, другий, третій.

Олена Бадюк: Яка ситуація з документами?

Олександр Лазуренко: На сьогодні ми не бачили, що це за документи, чи дійсно це помешкання  приватизоване. Але деякі люди бачили, що перед їхніми обличчями помахали тими паперами документів на купівлю-продаж.

Олена Бадюк: Кажуть, що через деякий час стало відомо, що є власник?

Олександр Лазуренко: Нам це стало відомо на кінець літа 2016 року. Два роки відомостей не було, він про себе не заявляв. З’являлася ще якась дівчина від «Геліоса», але неможливо було розібрати, що там написано, чи справжні печатки.

Тетяна Курманова: «Геліос» – умовний власник пансіонату?

Олександр Лазуренко: Так. Коли виникла загроза виселення, ми починали з того, що звернулися до Генпрокуратури, до антикорупційної прокуратури. Нам відповіли з 5-ї прокуратури Києва, що вже відкрите провадження, мабуть, там є проблеми, як ми зрозуміли. Ми знаємо, що майно було у свій час доведене до банкрутства, щоб викупити його за копійки. Кажуть, що цей останній власник (що себе називає власником) Гомонай, купив його за смішну ціну.

Олена Бадюк: Ми намагалися взяти коментар В’ячеслава Гомоная, але, на жаль, його телефон знаходився поза зоною досяжності.

Олександр Лазуренко: Він взагалі рідко буває, як буває, то покричить — і більш нічого

Олена Бадюк: Хто вам повідомив, що до 1 березня ви маєте залишити пансіонат?

Олександр Лазуренко: Він особисто та його довірена особа — так званий комендант Вадим.

Тетяна Курманова: Чи  були прямі погрози в вашу адресу?

Олександр Лазуренко: Прямих погроз у нашу адресу не було. Але сказали: все рівно будь-яким способом ми вас виселимо. На сьогодні там уже вставляють на двері електронний замок — мабуть, готуються.

Тетяна Курманова: Я тримаю в руках оголошення, яке з’явилося на пансіонаті: с 1 марта 2017 года начнутся ремонтные работы, в связи с чем будет отключена поставка электричества и воды. Як ви це розцінюєте?

Олександр Лазуренко: Перш за все, як загрозу виселення. Але на зборах 5 лютого ми прийняли рішення, звернулися до президента, Кабміну, адміністрації — скрізь. Ми попередили, що нікуди не підемо, поки влада не виконає свій обов’язок, закон, прийнятий 20 жовтня 2014 року про переселенців, а також постанову Кабміну від 17 грудня 2015 року, що передбачає забезпечення переселенців житлом, яке недобудоване, покинуте на території Києва, Київської області.

Тетяна Курманова: Вам пропонували альтернативне приміщення?

Олександр Лазуренко: Нічого. Натомість, півтора місяці минулої зими не опалювалося приміщення пансіонату. Ми опалювали його дровами, тим самим зберегли будівлю від розмерзання. І що вони нам пропонували: їхати десь в село, майже по всіх областях України. Але, на жаль, то були фейкові адреси і телефони. Ми телефонували, а люди казали нам: ми вас не чекаємо.

Олена Бадюк: Хто саме надавав ці фейкові адреси?

Олександр Лазуренко: Представники КМДА, яких нам надсилали. За ними стоять Пантелеєв, заступник голови Кличка, відповідно, від Оболонської адміністрації. Ще й був наданий поліцейський, який охороняв — начебто, хтось там нападав на тих жінок. Навпаки, ми ж створили умови, щоб вони там працювали і було більш-менш тепло у холодному приміщенні.

Олена Бадюк: Тобто газопостачання нема?

Олександр Лазуренко: Нема. Другу зиму ми без тепла, без гарячої води, інколи вимикається світло. Проблем у нас дуже багато. Туди, на жаль, заселялися різні люди (не з нашої волі), які розграбували пансіонат. Не знаємо, хто стоїть за тими людьми, але здогадуємося, що його знищують для того, щоб ми не могли там мешкати. Розбивають каналізацію, відкривають вікна і двері в підвал, щоб все розмерзалося.

Тетяна Курманова: Але ви сплачували рахунки за компослуги?

Олександр Лазуренко: Так, сплачували рахунки за світло, але за тарифами для населення. Пансіонат передбачено за промисловими тарифами, на жаль, влада за цей час не зробила нічого, щоб перевести і не створювався такий борг.

Тетяна Курманова: Зараз в Оболонській РДА кажуть, що ви повинні повернути 20 000 гривень. Як це виникло?

Олександр Лазуренко: Різниця цін. На жаль, є наші земляки, які не хочуть платити суму, щоб ми вчасно погасили ці борги.

Це поглибилося ще й тим, що власник Гомонай каже: ви можете взагалі не платити, все рівно я вас виселю 1 березня. І багато хто на це «клюнув» —перестали платити.

Олена Бадюк: Про яку суму йдеться?

Олександр Лазуренко: Це взагалі смішні суми. Менше 1000 гривень з кімнати. Багато людей повиїжджали, борг висить, хоча є люди, які платили б — тільки пустіть.

Олена Бадюк: А Гомонай готовий пробачити цю суму…

Олександр Лазуренко: Навіть надати 6000 гривень кожному особисто, якби тільки звільнили ці приміщення. Одна переселенка звернулася, каже: «Добре, у нас п’ять душ, ми поїдемо» — «Ну добре, ми вам купимо…скільки вартість квитка до Горлівки? Ось вам 400 гривень — ми дамо кожному» — «Але ви 30 000 повинні» — «Ну то як вийде».

Олена Бадюк: Який у вас подальший план дій?

Олександр Лазуренко: Ми звернулися до президента, в Кабмін — скрізь. Але все повернулося знову до Оболонської РДА. Ми вимагаємо виконання законів, ми не йдемо на радикальні дії. Ми готові домовлятися з владою.

Хай пропонує нам альтернативне соціальне житло на початок. Куди би ми не писали, нас просто ганяють по колу, нічого не виконується.

Олена Бадюк: Яка відповідь Оболонської РДА?

Олександр Лазуренко: Їдьте, ми ж вам пропонували в різних областях: у Дніпропетровській, Харківській, Чернігівській, Запорізькій навіть на Західну Україну.

Пропонували села, містечка. Але нас там ніхто не чекав і не чекає. Кількість осіб, яких вони, начебто, готові прийняти, нам в розмові не підтвердили.

Кажуть, що можуть прийняти дві-три людини, одну родину. А нас на той час було більше 200 чоловік. Зараз частина виїхала, частина зимує в теплому місці, бо тут не опалюється і постійно вибиває світло, діти хворіють. Тому ми на межі виживання.

Олена Бадюк: Коли ви дізналися, що номери фейкові, ви зверталися знову до РДА?

Олександр Лазуренко: Зверталися, повідомляли. Але на довірчому рівні отримували відповідь: розумієш, все одно вас у Києві ніхто не чекає. Ви тут нікому не потрібні. Якщо ми надамо вам житло, уяви, скільки подібних сюди приїде.

У той же час, ми знайшли десятки полишених будівель: пансіонати, санаторії, три- і чотириповерхові будинки, які б ми могли б волею влади взяти, переселитеся. Ми б вкладали туди кошти і жили. «Джерело» стало предметом торгів. Чи підемо ми, чи ні — влада за цим також стоїть і повинна відповідати.

Якщо нічого не вийде, влада неадекватно зреагує на ситуацію, що нам залишиться? Ми все рівно будемо стояти, ми звернемось по допомогу до «Азову», до батальйону «ОУН», до «Правого Сектора». У нас же проживають не просто переселенці, там діти, жінки, учасники АТО з інвалідністю.

Олена Бадюк: Територія пансіонату велика?

Олександр Лазуренко: По деяким даним 3,2 гектара. Земля там досить дорога. Мабуть, потрібно не стільки приміщення, скільки вона.

Фікрет Амєтов: Я живу в Киеве с начала аннексии Крыма Россией, являюсь волонтером благотворительного фонда, помогаю переселенцам из Крыма, Луганска, Донецка. Цель данного мероприятия — привлечь внимание граждан Украины к вопросу того, как живут переселенцы и с какими проблемами сталкиваются.

Главная проблема — негде жить. А там, где живут, пытаются выселить, притеснить. В данном случае это касается пансионата «Джерело», где переселенцы уже 2,5 года живут с мыслью о том, что завтра их выселят. Собственник пансионата, частное лицо, любыми способами пытается выселить людей на улицу.