Наш музей Тичини — музей не старця, а 25-літнього красеня, — Тараніна, відео

У нас в гостях Богдана Тараніна — зав відділом зв’язків з громадськістю музею-квартири Павла Тичини.

Олександр Близнюк: Сьогодні о 19:00 в музеї розпочинається вечір пам’яті Павла Тичини. Що там можна побачити?

Богдана Тараніна: Ми відкриваємо виставку творів Павла Григоровича та портретів, які йому дарували друзі та сучасники. Там є багато портретів невідомих авторів, подарованих спілкою письменників. Також є один романтизований портрет, який йому подарили учні школи міста Шостки.

Виставка буде тривати до 15 жовтня.

Олександр Близнюк: Чому саме цього міста?

Богдана Тараніна: Коли Тичина був міністром освіти, він у себе вдома приймав учнів і вчителів з усієї України, які щось просили або для школи, або для бібліотеки. Павло Тичина нікому не міг відмовити, і завжди давав гроші, інколи навіть з власної кишені. Тому його дуже любили.

Олександр Близнюк: Зазначається, що у вас ще буде проведена тематична екскурсія з каганцями. Що це означає?

Богдана Тараніна: В радянській Україні дуже часто відключали світло, особливо під час військових подій. Тоді родина Тичини обходилась невеличкими каганцями — це такі, ніби, ліхтарики, в середині яких знаходились маленькі свічки. Ми вирішили відновити цю традицію, і коли зайде сонце, ми проведемо екскурсію на обмежену кількість людей. Всі візьмуть в руки невеличкі ліхтарики і будуть слухати історії з буремних революційних років, історії з життя та кохання Тичини.

Сьогодні буде вхід вільним.

Крім того, під час відкриття виставки буде лунати улюблена музика Тичини.

Анастасія Багаліка: Можливо, ви розповісте якусь цікаву історію з життя Тичини?

Богдана Тараніна: Павло Тичина був хворий на цукровий діабет. Колись він зайшов до поліклініки, і побачив, що одна жінка дуже гірко плаче. Вияснилось, що її дитині не виписали інсуліну. Тоді він прийняв рішення віддавати цій дівчинці свою дозу інсуліну, і віддавав, поки його не шпиталювали в дуже тяжкому стані.

Анастасія Багаліка: В школі казали: «Краще гризти кірпичину, ніж учить Павла Тичину». Чи змінилось зараз таке ставлення?

Богдана Тараніна: В шкільній програмі він є, і нам вчителі приводять учнів 7-11 класів для того, щоб ми могли їм показати іншого Тичину. Адже в школі дітям не показують багатогранності цього поета.

З приводу важкості вивчення віршів цього поета. Вірші сприймаються нелегко, але для цього учням потрібно пояснювати музичність тих віршів. Вони не для зазубрювання, а для розуміння.

Тичина був не тільки поетом, він ще й був гарним музикантом, він перекладав лібрето князя Ігоря, лібрето німецьких та австрійських композиторів. І на цьому ми акцентуємо увагу в своєму музею.

Також його талант реалізовувався в перекладацькій діяльності, він перекладав з більш, ніж 30-ти мов світу. Наприклад, у Вірменії його вважали своїм народним письменником і називали його «Тичиняном». Його дуже поважали різні народи за те, що він відкривав їм українську літературу, а Україні — літературу різних народів світу.

Також ми намагаємось змолодити Тичину. Він у нас не старець, як був у Радянському Союзі, а 25-літній чоловік, який має таланти, власну думку, яку він відстоює.

Анастасія Багаліка: Мені здається, що більшість музеїв письменників у Радянському союзі були музеями старців. Як ви подолали цю проблему?

Богдана Тараніна: Ми акцентуємо увагу на тому, який він був, коли був молодий. Для хлопців, які відвідують музей, ми розповідаємо про його революційну діяльність. Зокрема про те, що він писав жартівливі пісеньки під псевдонімом «Яту». Для дівчат ми розповідаємо його історії закоханості, подаємо його як високого красеня з густим волоссям та блакитними очима, який мав гарний дискант і був мрією будь якої українки.

Анастасія Багаліка: Як зараз ставляться до творчості Павла Тичини в інших країнах?

Богдана Тараніна: До нас приїжджають гості з Канади, українські мігранти, і вони приходять в музей Тичини, щоб подивитися на спадщину поета, якого вони дуже цінують і люблять.

Також до нас приїжджали гості з Польщі, які дивувались і теж говорили, що сприймали Тичину як радянського старця, а тепер сприймають його зовсім інакше.

Приходили також гості з Росії, які із задоволенням слухали екскурсії українською мовою.

Загалом, за кордоном твори Тичини перевидають і досі.