Не можна в українців у РФ вимагати зберегти мову, якщо в самій Україні цього нема, — представник діаспори

«Ми виявилися заручниками при загостренні російсько-українських відносин, тому пішла повна зачистка українського простору, яка продовжується і зараз. Звичайно, нам зараз важко працювати, але ми продовжуємо», — говорить активіст Олег Семененко.

Валентина Троян: Відзначають українці в Росії День Незалежності України?

Валерій Семененко: Українці, українські організації в Росії відзначають заходи. Раніше це були відкриті заходи, влаштовували концерти, збори, зібрання. Зараз, здебільшого, це відзначають в душі і серці. Українці в Росії в більшості живуть, думають і мріють та дивляться в майбутнє разом з Україною. Але, на жаль, відкрите відзначення свята сьогодні не таке можливе. 

Валентина Троян: Наприклад, у 2011 році можна було йти російським містом з українським прапором?

Валерій Семененко: Звичайно. Коли були мітинги в 2011-2012 році, був підйом опозиційного руху в Росії, на Болотній площі, були мітинги, туди багато українців приходило зі своїми національними прапорами. Я сам пам’ятаю, після смерті Немцова, коли був мітинг на Слов’янській площі, я прийшов з українським прапором. Прийшов хлопчина з Росії з російським прапором, ми стали поруч, прапори переплелися, багато людей зробили фото, тут же підбігли міліціянти, хотіли мене забрати, а їм по якомусь внутрішньому зв’язку сказали: «Украинский флаг не трогать, пусть будет». І вони розгублені, але мусили відійти. І українські прапори були.

У 2013 році ми влаштували марш вишиванок на Арбаті, вийшли кілька десятків людей, одягли вишиванки. Але без політичних гасел ми пройшли Арбатом. Я бачив розгублені погляди поліції, а ми йдемо у вишиванках і все — нічого не робили і не кричали. Правда, включили музичні пристрої і грали українські мелодії. Це можна було. Але маю великий сумнів, що це можна було би зробити сьогодні. По-перше, чи можна, а по-друге, чи наважаться наші люди піти на це. Наразитися на переслідування з боку правоохоронних органів — це елементарно. Можливо, ти й нічого не робив, але що-небудь знайдуть.

Валентина Троян: Що б ви хотіли сказати важливе, що вам болить в контексті Росії та українців?

Валерій Семененко: Мені болить збереження українства в світі. І в Україні теж. Не можна вимагати в українців Росії зберегти в дітях мову і все таке інше, коли в самій Україні цього нема в широкому розумінні цього слова. Я приїжджаю і мене дуже гнітить, що я не можу купити українську газету в Дніпрі. Я йду на головну пошту і дай Боже, щоб там була «Україна молода», «Газета по-українськи», «День» або львівський «Експрес». Більше нема нічого. Як це так? Та зробіть якусь політику, щоб наші українські газети виходили, доплачуйте їм, а з інших беріть гроші та доплачуйте українським за це. 

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.