Невідомо, що відбувається на окупованих територіях. Це сліпа зона, - експерт

Олена Голуб: Ми досліджували інтерес ЗМІ, і те, наскільки вони представляють конфліктно-вразливі групи населення. У 10 регіонах ми моніторили друковані та інтернет-видання, і, крім цього, загальнонаціональні (5 інтернет-видань та 4 друкованих)

Валентина Троян: Така тенденція, що про переселенців почали писати менше, вона в усіх областях чи в окремих регіонах?

Олена Голуб: Варіація по регіонах є, і вона не мала. Так, наприклад, в Одесі – 11%, бо там найбільше представлені ці групи. Але це лідер у друкованих виданнях. Що стосується інтернет-видань, то найбільше про конфліктно-вразиліві групи пишуть у Чернівцях. Зі східних областей ми моніторили Дніпропетровськ і Харків, тут 9% і 6,5% відповідно.

Михайло Кукін: Тобто це відсотки від загального обсягу матеріалів? Але це ж все ж таки немало. Адже якщо є 9 матеріалів, то це кожен 10 матеріал з теми. Чи є якісь ще обмеження?

Олена Голуб: Дивіться, тут є ще один нюанс. Ми до конфліктно-вразливих груп населення відносили бійців АТО, дітей та родини військових, переселенців, волонтерів та жителів окупованих територій. І те, що ви кажете, я згодна, що це немалий відсоток, але, враховуючи той факт, що більше 50% – матеріали про бійців АТО, то на всі інші групи цієї категорії припадає менше одного відсотка.

Михайло Кукін: Мене в цій ситуації більше хвилює не кількість відсотків, а саме зміст того, про що говорять ЗМІ.

Олена Голуб: Для нас зовсім невідомо, що зараз відбувається на окупованих територіях. Це сліпа зона, так само, як і ми для них. Вони також не знають, що відбувається на Україні. І це проблема. Бо рано чи пізно ці території та людей, які живуть там, потрібно буде соціалізовувати. Відповідно, якщо ми не знаємо, чим вони живуть, як ми будемо проводити цей процес, я теж не знаю.

Михайло Кукін: Дивіться, якщо навіть ми отримуємо інформацію з тих непідконтрольних Україні територій, то ми обираємо та запам’ятувовуємо найгіршу з неї. Чи взагалі це фейкові новини. Але там є і буденне життя. Проте, якщо журналісти про це дізнаються, вони не ретранслюють його. Чи не так?

Олена Голуб: Я з вами погоджуюся, що, дійсно, буденне життя не ретранслюється. Якщо повідомляють, то лише негативне. Але хочеться відзначити, що наші ЗМІ ні в якому разі ворожнечі чи негативної конотації стосовно людей, які там залишилися, саме звичайних людей, не застосовують. Були випадки стосовно переселенців та волонтерів.

Михайло Кукін: А можно дізнатися, що за випадок з волонтерами?

Олена Голуб: Так. На сайті УНІАН йшлося про те, що Одеські волонтери кошті, які збираються на допомогу бійцям АТО, віддають на польоти влади області. Тут більше зіграла медійна війна між Коломойським та Саакашвілі.

Валентина Троян: А про переселенців?

Олена Голуб: У Харківському регіональному виданні був початок статті: «Но когда Харьковщина начала принимать переселенцев из Луганской и Донецкой областей, посещение этих учреждений превратилось в настоящее испытание». Мається на увазі управління соціального захисту. Складається враження, що саме ці люди ускладнили роботу цих управлінь. І, звичайно, коли людина таке читає, вона цю інформацію розуміє, що ці переселенці ускладнили не лише роботу управління, але якось ускладнили її життя. Хоча насправді, якщо замислитися, до приїзду переселенців все нормально працювало? І тоді це розділяє ще більше групу, яку ми намагаємося соціалізувати.

Валентина Троян: Як знайти спільну мову з територіями, які зараз непідконтрольні, щоб вони стали підконтрольні?

Олена Голуб: Журналісти мають бути соціально відповідальними. Вони мають забути про пропаганду, навіть, якщо вона проукраїнська. Бо не це там дуже реагують критично. Це негативна тенденція. Ми не маємо повторювати за російськими ЗМІ та порушувати журналістську етику. Перш ніж писати про цю групу людей, треба трішки зайнятися самоосвітою, відчути грань, де ти можеш зашкодити.

Михайло Кукін: Зараз преса наскільки адекватно відображає все, що відбувається у суспільстві?

Олена Голуб: На жаль, лише рейтингова преса зможе зробити аудит власної аудиторії та побачити, а що їх насправді цікавить.