facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Ностальгія за СРСР. Туга за домом, якого не було

Історик Ярослав Переходько розповідає про те, що таке ностальгія

Ностальгія за СРСР. Туга за домом, якого не було
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 5 хвилин

Андрій Кобалія: Давай почнемо з того, що пояснимо нашим слухачам, чим є ностальгія? Які є дефініції? Коли у світі з’явилась ця хвороба?

Ярослав Переходько: Ностальгія – дуже цікаве явище. Зараз воно стоїть на міждисциплінарному стику. У найпростішому розумінні, ностальгія – це туга за втраченим домом, батьківщиною, але це явище пройшло достатньо значну еволюцію. Сам термін виник у XVII столітті і сприймався як хвороба, яка зачіпала найманих швейцарських солдатів. Тогочасні лікарі радили лікувати її п’явками та поїздками в Альпи. В такому ключі, ностальгію, як й інші емоції, наприклад, меланхолію, у фізіологічному плані розглядали майже до початку XX століття. Потім вона перейшло в розряд психологічної хвороби, а у XX столітті  перейшла в метафору туги за минулим, тобто від особистого переживання до масштабного. Цілі покоління ностальгували за старими часами.

Ностальгія має різні пояснення з точки зору різних наук. Соціологія звертає увагу на яких рівнях відбувається це ностальгування: особистий, колективний (груповий) і масовий (соціетальний). Психологія звертає увагу на функціональність ностальгії, тобто яким чином вона допомагає людині в її житті; це насамперед збереження ідентичності людини, йдеться про заліковування травм, як анестезія від певних травм. З точки зору історії – це певна боротьба з історією через міфологізації пам’яті. Вчора, наприклад, коли відбувалася лекція, багато людей говорячи про СРСР робили помилку, коли прагнули донести певну істину. Ностальгія не намагається відобразити правду; у цьому випадку мова йде більше про пам’ять і забування.

Андрій Кобалія: Одразу згадуються люди, які говорять, що у 1970-ті, в роки Брежнева усе було дешевим і в умовний Крим можна було за десять рублів поїхати, але вони забувають інші феномени: черги, дефіцит, утиски свободи слова. Чому людина, коли ностальгує згадує лише приємні речі? Це свого роду витискання з пам’яті?

Ярослав Переходько: Пам’ять є дуже вибірковою. Виходячи з функцій ностальгії можна сказати, що вона не є спробою відтворити те, що було насправді, це радше емоційне переживання. Це не репродукція, а реконструкція, тобто створити не те, що було, а власне бачення минулого. Ностальгія – це туга за домом, якого насправді ніколи не було.

Андрій Кобалія: Ми всі знаємо про ностальгію за СРСР. Чи є подібний феномен в колишніх соціалістичних країнах? Можливо, щось подібне є і в країнах, яких не торкнувся комунізм? Наприклад, у Франції за «золотим часом»?

Ярослав Переходько: Ностальгія пішла переможним кроком в другій половині XX століття. Майже усі суспільства так чи інакше ностальгують. «Золоті часи» або навіть Ренесанс можна назвати ностальгічним. Хоч тоді вони і не мислили такими категоріями. Якщо ж говорити про ностальгію за радянським та соціалістичним, то це не виключно українське явище. Чому я кажу за «радянським», а не СРСР? Бо тут мова йде не скільки про державу, скільки про певний уклад життя, уявлення, естетику.

У цьому випадку найцікавішим для мене є «Остальгія» у Німеччині. З одного боку може здатись, що Німеччина – це ж така багата країна, і всі ми прагнемо до такого ж, але у Східній Німеччині зберігається явище «Остальгії», їхнього різновиду ностальгії за радянськими часами. Але це проявляється в фільмах, книгах, де ці часи описуються доволі ностальгічно. У повсякденні  – це чоловічки на світлофорі у формі Еріха Гоннекера, комерціалізація ностальгії – продаються різні футболки або написано «Зроблено в НДР».

Так само це проявляється в політичному плані. Близько 40% опитуваних молодих німців не вважають НДР диктатурою, і 50% не вважають ФРН справжньою демократією.

Андрій Кобалія: Цікаво, що у нас ностальгія за радянським асоціюється з людьми якщо не похилого віку, то +40, а у Східній Німеччині молодь певною мірою теж ностальгує?

Ярослав Переходько: Так, але іншого ґатунку. В Україні популярна думка, що коли зникнуть люди, які довгий час жили у СРСР, зникне і ностальгія. Тобто це сприйняття ностальгії як хвороби: усі носії помруть, і хвороба зникне. Якою б не була проєвропейською наша молодь, але великою мірою світогляд формують наші батьки, культурне оточення. Те, що в американській гуманітаристиці називається «громадянською релігією». Дослідження на історичному факультеті КНУ імені Траса Шевченка показало, що попри такий вуз та історичний факультет, уявлення про СРСР у студентів формує не лише освіта, а й батьки та суспільства.

Андрій Кобалія: Виникає питання наскільки ця ностальгія може вплинути на сьогоднішню та майбутню політику? У 2010 році та раніше старші люди піддаючись певній маніпуляції цією ностальгією, голосували за комуністів, які й після 1991 року мали значний відсоток у парламенті, також голосували за Партію регіонів. Чи вплине ця ностальгія на політичну ситуацію у майбутньому?

Ярослав Переходько: Тут радше питання у тому, чи будемо ми так чіплятись за минуле, як ми це робили досі. Якщо й далі будемо застрягати на історії, що особливо актуально під час декомунізації, доти у нас будуть виникати ці маніпуляції. Якщо зараз старше покоління ностальгує за радянським, то нашими поколінням зможуть маніпулювати якимось іншим чином, згадуючи про інші часи. Я б ставив питання про те, наскільки ностальгія може бути небезпечною у побудові того суспільства, якого ми прагнемо. Я виступаю за те, аби у цій країні усі ці думки толерувались без тупцювання на історії.

Андрій Кобалія: Маніпуляція ностальгією відбувається у Російській Федерацій. Чи зникне у них цей феномен?

Ярослав Переходько: Основні причини ностальгії : перше – це уявлення, що історія рухається лінійно, від початку і далі; а майбутнє пострадянських країн є невизначеними і тому зрозуміти, куди ми рухаємось доволі складно. Друге це деструктивність нашого теперішнього, невиправдані надії і те, що зараз складна ситуація у країні. Це змушує ностальгувати за старими часами. В Росії ностальгія дуже вміло інструменталізується, її використовує держава задля досягнення власних цілей. Чи буде таке у нас? Це вже питання до інтелектуалів та громадського суспільства, яке має з цим працювати.

 

Поділитися

Може бути цікаво