Олег Шинкаренко пише сатиричний роман про російських бойовиків

Письменник та журналіст «Громадського радіо» Олег Шинкаренко говорить про переклад роману «Кагарлик» та два інші твори, які ще не побачили світ.

Лариса Денисенко: Розкажи про історію написання роману «Кагарлик»?

Олег Шинкаренко: Я почав його писати у 2013 — 2014 роках. У мене було розчарування в тому, що можна на папері написати книжку, яка б продавалася в книжковому магазині. Я подумав, що мою паперову книжку навряд хтось читатиме, тому я вирішив створити мультимедійний текст, який би жив виключно в Інтернеті.

Лариса Денисенко: Який меседж потрібно донести у перекладі роману для англомовної аудиторії?

Олег Шинкаренко: Промо книжки — дуже довгий і дорогий процес. Навіть найбагатші українські видавництва можуть дозволити тільки дрібненькі елементи промо.

Якщо хочете мати успіх, недостатньо написати просто хорошу книжку. Якщо ви впевнені у ній, вам доведеться навчитися її просувати самому або платити багато грошей.

Текст роману надзвичайно складний. Деякі речі неможливо перекласти. Він написаний українською мовою, російською та церковнослов’янською. Перекладач вказує в дужках: «Далі іде текст російською мовою».

Там багато жаргону і суржику, які мають своє навантаження. Наприклад, текст. Написаний пристарілим дурнуватим графоманом, який у молодості був гопником.

Одна з тем роману — гра з мовними кодами, які нам дуже добре знайомі. Вона зрозумілі нам, викликають гумористичний ефект.

Перекладачу було дуже важко, ми обговорювали кожен рядок.

Лариса Денисенко: З чим можна «гратися»? Як можна іронізувати над історичними речами?

Олег Шинкаренко: Я думаю, що «гратися» можна з усім. Єдине обмеження — розуміння читачів. Бо іноді «заграєшся». Тоді потрібні багаті коментарі до тексту. Я зробив їх до другого видання. У мене у романі часто змінюється оповідач. Спочатку це українець, який втратив пам’ять. Потім це частина комп’ютера орбітального супутника, який є лояльним до Кремля. Потім це частина комп’ютера орбітального супутника, який є опозиційним до Кремля. Майже немає маркерів переключення оповідача.

Станція, лояльна до Кремля, позиціонує себе як нормальна, але у неї поїхав дах. Це видно з її монологів.

Лариса Денисенко: При перекладі ви намагалися шукати знакові фігури, які б пояснили значення українських фігур роману?

Олег Шинкаренко: Так, ми пояснили, що Сивохо — це щось типу Бенні Хілла, а «Сегодня» — щось типу «The Sun».

Лариса Денисенко: Що ще ти пишеш, окрім великих форм, таких, як романи?

Олег Шинкаренко: Я вирішив писати роман один за одним. Мелвілл теж написав багато романів. Більшість з них були забуті, але він написав «Мобі Діка».

Лариса Денисенко: А яка тематика, жанр?

Олег Шинкаренко: Навіть автори, які творять в конкретних жанрах, допускають забруднення. А мені важко і нецікаво визначати жанр. Я щойно написав роман «Перші українські роботи». Це ніби фантастичний роман, але там дуже багато сатири, іронії. Наступний роман «Большие черви» про трьох росіян, які потрапили у табір підготовки бойовиків, їдуть на Донбас «косить укроп». Місцевий російський олігарх видав їм відреставрований і пофарбований танк Т-34. Вони їдуть Росією. З ними трапляються неймовірні пригоди, більшість з яких я не вигадував, а прочитав в російському Інтернеті і роблю їм «косметичний ремонт».

Мабуть, це сатиричний роман-дорога.

Лариса Денисенко: Чи відчуваєш, що на тобі позначається читання російських сайтів?

Олег Шинкаренко: Це особливість нашої української літератури, яка так і не позбавилась від колоніальності. Ми не цікавимось, що відбувається у Польщі, Словаччині, але цікаво, що відбувається в Росії, тому що звідти іде небезпека. Мабуть, ми ще довго будемо колонією Росії. Цей колоніальний дух поки що лежить на нас печаткою. Ми постійно думаємо, говоримо про Росію. Вона сниться нам уночі.

Тетяна Курманова: Як сприймають «Кагарлик» за кордоном? Хто приходить на презентації?

Олег Шинкаренко: Співробітники посольств України та місцеві українці. Презентації проходять жваво. 29 червня відбудеться чергова презентація в Києві у видавництві «Наш Формат».