От Подола до Троещины. Как разрастался Киев в течение веков?

История Киева насчитывает по меньшей мере 11 веков, а советские историки отводили ей даже целых полтора тысячелетия. За это время он успел стать столицей крупного средневекового государства, потом уменьшиться до пятитысячного поселка, а затем постепенно возродиться и стать одним из ключевых городов Восточной Европы. Для этого разговора мы выбрали лишь несколько эпизодов из истории города.

Начнем со средневекового Киева, а точнее Нижнего и Верхнего  города, о которых нам расскажет директор Центра археологии  Киева Михаил Сагайдак.

Михаил Сагайдак: Можна говорити про дві зони заселення Києва – Нижній Київ або Поділ та Верхній Київ або Старокиївська гора, Замкова гора, Щекавиця, Хоревиця. Місто – це не поселення сільського типу. Київ, як центр з певними функціями, в першу чергу економічними, які завжди домінують у міському просторі, виникає у другій половині IX століття. Я говорю про центр торгівлі та обміну, центр, як точка на великому торгівельному шляху. З цього ж часу починається формування правлячої династії, яка вибирає собі місце поселення там, де пульсує економічне життя. Для цих людей – місто не абстракція. Місто  – це прибуток та сила.

І на перший план в цій історії виходить Поділ. Місце, яке в попередні роки вважалося «додатковим продуктом» – «Посад». Є замок, а оце той додаток, який його обслуговує. Тож саме на Подолі виникають торгівельно-економічні поселення. Що  таке Київ в часи Аскольда, Олега  та інших Рюриковичів, які тут перебували? Це місто, яке виникає на березі Дніпра, там, де зараз Житній базар, Контрактова площа. Найперша дата заселення цієї міської ділянки – 887 рік. Це ми дізнаємось завдяки дендрохронологічному аналізу.

На початок X століття бачимо вже велику територію. Це поселення складало десь 100 гектарів, тобто 2000 дворів. Кожен двір 400-450 квадратних метрів, ціла забудова. Там були житла, майстерні, склади. Київ був великим складом, перевалочним пунктом на великому торгівельному шляху. Тому кожна садиба мала велику складську зону. Особливо цінними ділянками були ті, що прилягали до ріки, бо вантаж прибуває по річці. Товар можна було навіть не заносити в місто, а просто залишати на березі. На цей період нараховуємо 12 тисяч населення.

У період Ярослава до Верхнього міста додається ще 80 гектарів з центром у Софії.  Загалом 90 гектарів і 2000 дворів з населенням 11-12 тисяч. На Подолі – 130 гектарів і 15 тисяч населення.

У фінальній частині цієї історії, в епоху синів Ярослава додаються нові території; Верхнє місто складає 100-110 гектар і населення до 15 тисяч. Поділ розширюється на північній захід, там виникають ще кілька осередків. Я говорю про рух в бік сучасної Оболоні, станція метро Тараса Шевченка.  Загальна кількість населення Києва 30-32 тисячі чоловік.

Андрей Кобалия: Бурное развитие города останавливается после его разрушения  монголами в 1240 году. Наступает непростой период в истории Киева, когда его население сокращалось до 5 тысяч человек. В последующие несколько веков Киев остается небольшим городком.

Размер города сильно меняется с приходом промышленной революции и урбанизации на украинские земли. О том, как изменилось лицо Киева к Первой мировой, мы поговорили  с историком Владимиром Володько

Владимир Володько: Якщо ми подивимось на Київ середини XIX століття і 1914 року – це були дуже різні міста. На середину XIX століття Київ ще не повністю вирішив своє головне містобудівне питання – зшивання трьох великих міських шматків. Мова йде про Старокиївську частину, Поділ та Печерськ. Ще наприкінці XVIII століття, люди, які побували в Києві дивувалися, що єдиного міського простору не існувало. За рахунок створення Хрещатику, який лежить чітко біля Печерська і йде на Поділ, ці частини і об’єднали. Логічно, що він став головною вулицею міста, яка приваблювала людей. Саме там була Міська дума, найпрестижніша нерухомість, найкращі магазини.

Інша проблема – місто почало розширюватися у чотирьох напрямках. Адміністративно та юридично Київ не завжди розширювався, але ці місцевості-передмістя були логічним продовженням міста. Наприклад, по дорозі на Лівий берег – Передмістна та Микільська слобідка, які формально знаходились у Чернігівській губернії, але пульс економічного життя прив’язував їх до Києва. Тогочасна столична преса висвітлювала всі події, які відбувались у цих передмістях. На південному напряму найбільше передмістя – Деміївка, яка формально не входила до Києва. У напрямку на Житомир – Шулявська окраїна, яка була поділена на дві частини. Перша увійшла у склад Києва ще у XIX столітті, а інша вже у XX. Одна частина мала виразно пролетарський характер – поселення заводу Гретера і Криванека (пізніше відомий як завод «Більшовик» прим. ред.). Інша поступово пролетаризувалась з села Шулявщина, де селились робітники, і воно набувало міського характеру. Окремо можна сказати про Святошин, де на межі століть зробили міські дачі, в яких мешкали впливові кияни.

Отже, вирішивши питання зшивання міського простору, місто отримало проблему інтеграції окраїн. Навіть ті території, що вже увійшли в склад міста, все одно були нерівномірно освоєні та забудовані. На Печерську забудова уповільнювалась тим, що там до 1909 року існували «еспланадні обмеження». На Печерську існувало військове містечко, яке мало власний окремий статус, де заборонялась така інтенсивна забудова як на Хрещатику або Подолі. А у Старокиївській частині, на Лук’янівці, на Подолі було щільне будівництво.

Андрей Кобалия: Многие столичные здания, которые сейчас считаются символами города, были построены именно в последние десятилетия Российской империи. Дом с химерами возведен Владиславом Городецким в 1903 году, здание киевской оперы Виктором Шрётером двумя годами ранее, а Бессарабский рынок был достроен к 1912 году на деньги сахарозаводчика Лазаря Бродского. В эти времена на главной улице было множество кафе и магазинов, по ней уже начинали ездить первые автомобили.

К сожалению, Крещатик был почти полностью разрушен при отступлении советских войск осенью 1941 года. После нескольких лет оккупации и битвы в 1943, многие районы Киева были уничтожены. О том, чем застраивался послевоенный Киев, нам расскажет урбанист Лев Шевченко

Лев Шевченко: В первые послевоенные десятилетия застройка была не очень активная, потому что до прихода Хрущева с его жилищной программой строились небольшие поселки или малоэтажная застройка – это Нивки, Соцгород в отдельных местах, Новая Дарница и небольшими участками на Печерске и Соломенке. Крупные рабочие поселки при заводах  – поселок авиазавода на Святошине, ДВРЗ на Левому берегу.

После смерти Сталина в 1953 году, особенно после принятия постановления «Об архитектурных излишествах» жилищное строительство пришло в активную фазу, когда начали строить огромными районами. Размах этот вышел за пределы послевоенного Киева, за полукольца железных дорог в сторону дальнего Левого берега. Первые массивы сложно назвать интересными, потому что это построенные в ряд пятиэтажки с редкими вкраплениями девятиэтажных домов. Рядом находились комплексы бытового обслуживания; либо отдельно – магазины, ателье или на первых этажах этих же домов.

После 1964 года и ухода Хрущева начали развивать высотное строительство. Например, улица Кирилловская (раньше Фрунзе), Большая Васильковская, проспект Победы.  Высотные дома начали точечно появляться и в центре. 16 этажный дом на Большой Васильковской возле Олимпийского стадиона, 18 этажное панельное здание на Богдана Хмельницкого за центральными железнодорожными кассами. Появились и новые стандарты жилья. Это уже не проходные комнаты, крошечные кухни и неудобные санузлы. Говорим уже о современном жилье; там есть раздельные комнаты, коридоры, бытовое обслуживание.

 Развитие советского градостроения замерло в конце 1960-х, в начале 1970-х. Менялись второстепенные приемы – цвет облицовочной плитки, высота домов, а качество осталось на прежнем уровне. Универсамы, гастрономы. Все это сыграло негативную роль, потому что у человека не было привязки к какому-то конкретному месту. Районы настолько одинаковые, что у советских людей не возникало чувство собственного дома вне их квартиры.  Что и привело к тому, что наши люди безразлично относятся к общественному пространству.

Андрей Кобалия: Сегодня целые районы советской застройки нуждаются в масштабной реконструкции или даже в частичном сносе. Тем временем юридические границы Киева уже не соответствуют его фактическим рубежам. Помимо городов-сателлитов, застраивается и территория за Кольцевой автодорогой. Согласно Генеральному плану развития Киева до 2020 года часть населенных пунктов войдут в состав города, что увеличит его площадь на 64 тысячи гектаров.