Означити емоційний зв'язок із містом. Анастасія Левкова – про «Приватну урбаністику»

Про це розповідає кураторка проекту «Приватна урбаністика» Анастасія Левкова. А Анна Клешня поділилися своїми враженнями від Донецька – текст про це місто вона й підготувала для «Приватної урбаністики».

Проект розпочався з особистого зацікавлення, розповідає Анастасія Левкова:

«Я дуже цікавлюся урбаністикою, відчуваю міста, люблю про них говорити, означувати з ними свій емоційний зв’язок. Мені хотілося писати про міста самій та читати тексти інших про міста.

Потім я зрозуміла, що ця ідея важлива й в суспільному сенсі. Я виходила з тези Юрія Андруховича, який у 1991 році писав, що ми, українці, ще досі не освоїли власних міст. Мені здається, за чверть століття, яка минула від 1991 року, ми все-таки певним чином освоїли наші міста й ситуація змінилася, але процес ніколи не є завершеним, треба далі й далі освоювати наші міста. Це можна робити в різний спосіб.

Є дуже багато урбаністичних ініціатив, покликаних покращити умови життя в місті, але такі журналістські проекти, як мені здається, також є певним способом освоєння міста. Мається на увазі, що ми означуємо свій емоційний зв’язок із містом.

Акцент у «Приватній урбаністиці» на суб’єктивності та на враженнєвості. Коли я говорю з авторами про текст, який вони мають написати, кажу: «Основна вимога – щоб було зрозуміло, які ваші особисті враження від міста, який ваш приватний стосунок до міста».

Метою цього проекту не є привабити людей в ці міста. Хоча я бачу, що це також спрацьовує. Мене саму часом завдяки цим текстам приваблюють певні міста, я потім їду в них і думаю: “О, я зовсім по-іншому ставлюся до цих міст, коли прочитаю про них від авторів “Приватної урбаністики”. Але основне – означити емоційний зв’язок із містом».

Наразі в проекті вже представлено 53 міста (текстів – понад 80). У проекті є декілька публікацій і про міста, які зараз окуповані: дві статті про Донецьк, стаття про Луганськ. Говоримо й про те, як автори згадують ці міста.

«Це болюча тема, на яку важко говорити. В нас є тексти-спогади про міста, а є тексти, написані людьми, які там зараз залишилися. Але й тексти від авторів, які там залишилися, теж є спогадами. Коли місто в такій ситуації, як зараз, коли воно окуповане, вони повертаються в думках до того, що було до. Життя ділиться на епоху до окупації і теперішню. Зазвичай це дуже ностальгійні тексти», –  говорить кураторка проекту.

Анна Клешня підготувала для рубрики текст про Донецьк. Передусім це місто є для неї доволі незвичайним, адже “не все знаходиться на поверхні», говорить вона.

«Про тот же Львов все знают, что это культурная столица или что-то такое. Донецк на первый взгляд кажется достаточно простым. Когда ты окунаешься в эту структуру (больше, наверное, относится к людям, к заведениям), начинаешь ощущать необычность города. Он очень действенный, энергичный, одновременно – культурно развитый, на мой взгляд. Это не просто шахтерский город, где все простые люди и все так просто, как, возможно, многие думают, есть такой стереотип. Я просто попыталась показать свое ощущение этого города, передать это чувство».

Слухайте повну версію розмови про «Приватну урбаністику» в доданому звуковому файлі.