Перейменування в Криму та на Донбасі: сигнал мешканцям, що про них не забули

У студії працюють журналісти «Громадського радіо» Олексій Бурлаков та Олег Білецький.

Олег Білецький: Як зараз відбувається декомунізація?

Сергій Рябенко: В цьому питанні Верховна Рада спирається, перш за все, на думку громади і органу самоврядування населеного пункту.

Олексій Бурлаков: А що на непідконтрольних територіях?

Сергій Рябенко: В питанні Криму велась співпраця з Меджлісом та НАН. Нові назви — результат компромісу. Схожа картина була і на Донбасі, там ми базувались на думці науковців, громадських активістів, які звідти виїхали.

Якщо населений пункт мав декілька історичних назв, ми спирались на думку громади. Якщо громада нічого не пропонувала, ми консультувались із науковцями. Ми обирали ту назву, яка відповідає найбільше теперішнім умовам, нормам правопису та й щоб людям було з такою назвою приємно жити.

Закон про декомунізацію не робить винятків між підконтрольними і не підконтрольними територіями. Суверенітет також поширюється на ці території. Перейменування населених пунктів на цих територіях — це меседж, сигнал центральної влади місцевим мешканцям, що про них не забули. Що Україна ці території як вважала, так і вважає своїми.

Олег Білецький: Але ж по факту їх не перейменують.

Сергій Рябенко: Весь світ визнає ці території українськими. І весь світ використовуватиме саме ці топоніми. Це ще одна нагода акцентувати на цьому питанні.

Олексій Бурлаков: А якщо люди не хочуть перейменування?

Сергій Рябенко: Так, не всі долучились до громадського обговорення. Закон не дає права обговорювати питання проведення перейменування. Він дозволяє лише вибрати варіант нової назви.

Олег Білецький: Відсутність громадського обговорення на непідконтрольних територіях зможе стати приводом для апеляції після їх повернення?

Сергій Рябенко: Ні. В законі прописаний період для громадських слухань без винятку для непідконтрольних територій.

При чому тут не йде мова про великі суми. Стара документація залишається чинною, зміни стосуватимуться лише нових документів.

Олег Білецький: Який принцип домінував: надання нових назв чи відновлення історичних?

Сергій Рябенко: 50 на 50. Іноді громада пропонувала свою назву, іноді — наполягала на історичній, як у випадку Артемівська — Бахмута.

У випадку Криму ми переважно повертали назви, що були до 40-х років. І якщо був консенсус між Інститутом національної пам’яті, Комітетом ВР, НАН, громадськістю і Меджлісом, то відновлювали історичну назву.

Була унікальна ситуація по Красноперекопську — там історичної назви не було. Прийшли до компромісу: місто назвали кримсько-татарським топонімом, а район отримав українську назву Перекопськ.

В кожному населеному пункті є люди, що знаються на історії. Якщо місцева влада поставилась до декомунізації відповідально, то залучала їх до пояснення ситуації громаді.