Європа зруйнувала себе пацифізмом, поки РФ озброювалася. Нове інтерв'ю Дениса Капустіна, командира РДК

Кажемо відверто, ми вже підготували чорно-білі обкладинки для цього випуску з текстом «Останнє інтервʼю Дениса Капустіна» і з сумом переживали втрату командира РДК. Ми не встигли його видати до Нового року, коли трапилася подія з інсценуванням смерті White Rex. Проте як же ми видихнули, коли Денис Капустін «воскрес», а ГУР обкрутили російські спецслужби навколо пальця!

• У розмові з командиром РДК ми говоримо про ціну миру з Росією, про Україну як «барʼєр від зла» для Європи, слабку російську опозицію та мову сили, яку тільки й розуміє Путін. Чи є правий радикалізм утопією для побудови нової держави? Де РДК бере новобранців? І взагалі до чого тут «білі ходаки» і «Гра престолів»?

Про мирний план Трампа та Путіна

Ірина Сампан: Хочеться розпочати з найбільш актуальних подій і обговорень, які відбуваються в українському суспільстві — це так званий мирний план Трампа-Путіна, мабуть. Як ви на нього дивитесь? Що ви читаєте поміж строк? Навіщо Путіну саме в такій редакції викладати цей план?

Денис Капустін: Для РФ дуже важливо показати чи продати якийсь результат поточної ситуації на фронті як «перемогу». Це все звісно дуже далеко від перемоги і в Росії ніхто не знає таких назв як — Бахмут, Авдіївка, Мар’їнка чи якихось ще менших населених пунктів.

Тому, поки похвалитися взяттям Харкова, Запоріжжя, Дніпра, Одеси, Миколаєва російська армія не може і все, що вони намагаються продати як «перемогу російської зброї над об’єднаним Заходом», це якісь зовсім маленькі населені пункти.

І зрозуміло, що таким чином це все може ще 4 роки продовжуватися. Ми бачимо швидкість, з якою просувається російська армія до штурму якихось великих міст, мегаполісів. За всю цю війну навіть не дійшло до цього. Тому, їм важливо хоча б на папері показати якісь «досягнення», якщо не російської армії, то хоча б російської дипломатії. І, безумовно, важливий пункт — зменшити численність української армії, щоб таким чином послабити її обороноздатність.

Статус російської мови і церкви — я вважаю, що це чисто популістські кроки. Зрозуміло, чому російська мова згадана, бо це ж офіційно нібито одна з «причин» початку цієї війни. Хоча ми знаємо, що найбільше всього російськомовного населення України знищила російська армія. Тому, усе це, звісно нескінченне лицемірство, яким продовжують оперувати і російська армія, і російська дипломатія, і вся російська політика.

Усі ці пункти про вступ в НАТО — я давно говорив, я впевнений, що Україна ніколи не буде ні частиною НАТО, ні частиною Євросоюзу. Тому, забороняти це робити, мені здається, це теж такий популістський крок, щоб продати російському населенню ідею перемоги в цій російсько-українській війні.

Україна ніколи не стане частиною НАТО чи ЄС: чому?

Ірина Сампан: А чому не стане частиною НАТО чи ЄС? Україні це не потрібно чи тому, що нас ніколи не візьмуть туди?

Денис Капустін: Я переконаний, що для всього західного світу Україна корисна саме як бар’єр, певна буферна зона між непередбачуваними дикими територіями і європейським світом.

Усі ми прекрасно знаємо, що за більшим рахунком до початку цієї війни середньостатистичний європеєць сприймав все, що східніше кордону Польщі, як одну велику пострадянську Росію. І Казахстан, і Білорусь, і Україна, все це для звичайного американця чи жителя Великої Британії одна якась велика незнайома Східна Європа. Тому, ніколи, я вважаю, ці східноєвропейські території не стануть частиною ось цієї такої спільно європейської ойкумени, якщо так її називати, тому що, все ж, є певна різниця культурна, цивілізаційна. Я впевнений, що західний світ сприймає усі ці території як якийсь такий бар’єр між Європою і Азією.

Ось навіть сама ця філософія зараз нової європейської безпеки, концепт нової європейської безпеки, про який ви, напевно, чули «стіна дронів».

«Стіна дронів» — це те, що хоче побудувати Євросоюз, відгородитися від божевільної, непередбачуваної Росії. Це, в принципі, дуже такий типовий для західної цивілізації підхід. Якщо ми з вами звернемося до яскравого прикладу — «Гри престолів» — усі, хто знайомий з книгами, серіалом знають, що повинна була бути побудована, і була, насправді, побудована велика стіна, яка захищала світи Вестероса і Півночі від диких земель, від білих ходаків, від цих, значить, зомбі-чудовиськ. Це, в принципі, дуже типово для європейського розуміння.

Увесь час повинні бути бар’єри, які будуть відрізняти західний, зрозумілий світ від світу зовнішнього. І, звісно, в цьому випадку Україна — Вінтерфелл.

Це чудовий приклад того, як країна вже четвертий рік стоїть на смерть, протистоїть цим усім ордам путінської так званої армії. І ми бачимо продовження цієї філософії навіть в цій ідеї «стіни дронів».

Тобто, на дальніх підступах, щоб, не дай Бог, ворог не проник безпосередньо на територію Європи. А Україна — це, все ж, такий зовнішній форпост, який має зустріти ворога. І краще його посилити, як зовнішнього гравця, ніж мати Україну вже безпосереднього членом Альянсу. Тоді, насправді, потрібно буде мати справу з ворогом вже на своїй території. А це, здається, якийсь певно дуже складний психологічний аспект для європейців.

Тобто певний такий ізоляціонізм — підтримувати союзника, який став на смерть, десь там у тебе перед твоїм порогом — це одна історія, а вже битися на своїй території — це зовсім інше положення речей. Тому я впевнений, що для західного світу Україна назавжди буде зовнішнім бар’єром, буферною територією, захистом ЄС, але ніяк не його частиною.

Роль РДК у захисті Покровська та Мирнограда

Ірина Сампан: Ви сказали, що Путіну потрібні перемоги, це очевидно. І, ймовірно, тією перемогою, яку можна продати, і Заходу також, це Покровськ, Мирноград і подальші агломерації на Донеччині.

«Російський добровольчий корпус» брав також участь у відбитті наступу на Покровськ. Розкажіть, будь ласка, якою була там саме ваша участь? І наскільки у нас є шанси втримати Покровськ?

Денис Капустін: Я не хотів би давати великих військових прогнозів.

Ірина Сампан: Тому що вони всі негативні?

Денис Капустін: Просто звідти, де я знаходжусь, я не бачу спільної картини. Через те, що ти сильно концентруєшся на якомусь напрямку в тій частині фронту, на якому безпосередньо твої підлеглі воюють, ти можеш випустити спільну картину.

Не так давно наші друзі з Нацгвардії повідомили, що території, де безпосередньо загинули весною наші бійці, так званий «Свинцевий ліс», що тепер ця територія відвойована і там вже знову українські військові укріпляються. Про цей успіх, наприклад, я не знав, поки ми про це випадково в розмові не поговорили. Це вважається локальним тактичним успіхом, але це, все ж, відчутний кусок української території, за ним є населені пункти, які знову під українським контролем, хоча, наприклад, про це, можливо, в новинах ніхто не говорить.

Ситуація в Покровську, в чому проблема? Проблема в тому, що, якщо до цього всі міста подібного розміру дійсно російською армією стиралися в пил, якщо візьмемо ту ж Авдіївку, Часів Яр або якісь інші населені пункти — там дійсно немає не те що одного вікна, просто немає ні одного цілого будинку, і чіплятися за якісь руїни, воно вже навіть з військової, з тактичної точки зору просто не має сенсу. Проблема Покровська в тому, що він відносно цілий, і там, в принципі, зараз і ведуться міські бої. Задача «Російського добровольчого корпусу» була стабілізувати лінію, тому що там, через те, що російська армія зараз використовує нову тактику, вона не рухається фронтом, а просто буквально там дві-три людини буквально просочуються через лінію фронту.

Взагалі, у сучасній війні таке розуміння, як лінія фронту починає зникати, адже зважаючи на те, що такий розвиток отримали технології дронів, то з’являються як зараз прийнято казати сіра зона, або кілзона, таке місце між бойовими порядками двох армій, в яке легко залітають будь-які дрони.

І, в принципі, лінія фронту, логістика, все це дуже сильно змістилося. Якщо раніше, навіть на момент початку цієї війни, я, особисто, прекрасно пам’ятаю, коли ти міг на позицію заїхати на пікапі, вискочити, стрибнути в окоп і далі сидіти, чекати противника, то зараз ти цю дистанцію повинен проходити пішки, тому що будь-який рух автотранспорту одразу приманює дрони, його знищують задовго до підходу до лінії фронту. Тому дуже багато згорівших машин, дуже багато розтягнутих ліній логістики, дуже складно постачати хлопців, які знаходяться на лінії фронту.

У нас основне постачання йде по повітрю, ми користуємося великими бомберами, щоб доставляти корисний вантаж на лінію фронту або туди, де наші хлопці закріпилися.

Під Покровським наша задача була — стабілізація лінії, допомога тим бригадам ЗСУ, які там тримають оборону, укріпити їх, десь навіть надихнути. З цією задачею, я вважаю, що бійці РДК впоралися, пішли у співпрацю з місцевими бригадами, посилили їх, укріпили їх, в ряді позицій змогли стабілізувати лінію фронту.

Чим загрожує втрата Покровська?

Ірина Сампан: Як ви думаєте, чим загрожує втрата Покровська, Мирнограда, і взагалі цієї агломерації та підступ ворога до Краматорська, Добропілля і вище?

Денис Капустін: Втрата будь-якого населеного пункту має два визначення.

Визначення чисто психологічне, коли це сприймається як поразка, локальна нехай, але, все ж, над цим населеним пунктом більше не майоріє прапор України, а висить прапор ворога. Звісно, з психологічної точки зору це неприємно, це об’єктивна втрата.

З точки зору військової, стратегічної, благо Покровськ це не якийсь там вузловий мегаполіс. Зрозуміло, що це ще одна точка на карті, яка буде знаходитися під окупацією ворога. Ще раз кажу, погано те, що він, на відміну від інших міст Донецької області, не був зруйнований. Він, по-суті, може вже стати точкою накопичення для подальшого просування ворожих сил до Словʼянсько-Краматорської агломерації. Як ось такий перевалочний пункт, ціле місто на зиму стає, звісно, чудовим місцем для накопичення сил, плацдармом для подальшого просування.

Чи можливе повторення масштабних операцій РДК на території Росії?

Ірина Сампан: А як ви думаєте, можливі у 2025-му, вже 2026-му році, ось такі операції на кшталт Брянської, Бєлгородської області, як ви робили у 2023-му, 2024-му? Я кажу не про такі якісь контрдиверсійні дії, а от такого масштабу, як були. Чисто теоретично.

Денис Капустін: Ну, звісно, можливі. Головне, щоб в цьому був сенс тактичний, стратегічний і, безумовно, політичний теж.

Ірина Сампан: Я про те, що засоби спостереження зараз трішки кращі, ніж у 2023-2024-му навіть році.

Денис Капустін: Так, безумовно те, що вони тепер до такого роду операцій більше підготовлені. Так, це, звісно, ускладнює нашу роботу. І, в принципі, дуже сильно змінилася війна через те, що в небі тепер рояться десятки дронів постійно.

Тому, з цієї точки зору, звісно, якісь непомітні пересування, навіть в глибині кілометрів 10 від лінії фронту — це тепер стає чимось дуже-дуже складним.

Повністю розмову дивіться на Youtube-каналі подкасту «На лінії вогню»