«Повернення»: як в Карпатах реабілітують членів сімей бійців АТО?

У студії «Громадського радіо» — учасник Іловайського котла, заступник начальника Військово-медичної академії і військовий лікар з позивним «Айболит» Всеволод Стеблюк, а також психолог центру «Повернення» Катерина Проноза.

Ірина Сампан: Про яких правоохоронців ми говоримо?

Всеволод Стеблюк: Я б не говорив тільки про правоохоронців. У нас були штатні працівники міліції, були добровольці з Майдану, з нами були підрозділи батальйонів «Донбас» і «Дніпро», були Збройні сили України. Сьогодні ми не розділяємо тих, з ким працюємо, тому що є проблема повернення з війни, а це не тільки проблема родин загиблих.

Ірина Сампан: Коли ви зрозуміли, що хочете займатися реабілітацією бійців?

Всеволод Стеблюк: Я відчув, що не дивлячись на соціальний стан, посттравматичний стресовий розлад все одно тебе настигає. Це відображається передусім на найближчому оточенні. Руйнуються родини і відносини в робочих колективах. Це дуже складна проблема реабілітації військовослужбовця, що повернувся з війни.

Ірина Сампан: Розкажіть про кампанію по реабілітації.

Всеволод Стеблюк: Ми разом з нашими меценатами з Америки започаткували програму реабілітації родин учасників АТО. Реабілітація відбувається в Карпатах, на висоті 1300 метрів. Там є спортбаза «Заросляк». Там немає телефонного зв’язку, інтернету, телебачення, але є можливість побути в родинному колі. Катерина, як фаховий психолог, була ініціатором розробки програми психологічної реабілітації.

Катерина Проноза: Прийом родин ведеться фахівцями Психологічної Кризової Служби, прийом постраждалих від психологічної травми ведеться травмотерапевтами центру травмотерапії «Повернення». Це також проектна діяльність (Мальтійський орден, Міністерство закордонних справ Німеччини), яка здійснюється за попередньою згодою та при наявності показань до подальшого супроводу. Таким чином, супровід родин здійснюється у декілька етапів: спочатку це виїзд до Карпат, потім супровід фахівцями по прибуттю в разі необхідності.

Психологічна реабілітація не може бути однокомпонентною. Бажано, щоб психологічний супровід відбувався паралельно з іншими факторами, які сприятимуть оптимальному протіканню цього процесу. База дійсно знаходиться дуже далеко від звичних нам комунікацій, які є відволікаючим фактором. Психологічний компонент реабілітації складається з декількох етапів. На жаль, у нас немає стільки часу, скільки б ми хотіли приділити родині для повного завершення процесу. Останнього разу бійці поїхали туди на 5 днів. Що ми можемо зробити за цей час? Спершу — формулювання запиту. Якщо у родини немає такого запиту, наша задача — допомогти сформулювати власний запит. Також це може бути первинний скринінг з елементами арт-терапії.

Ірина Сампан: Наскільки важко сформулювати запит?

Катерина Проноза: Коли людина каже: «Мені погано», постає питання, чому погано, що саме болить.

Анастасія Багаліка: У всіх в контексті цієї травми є різні потреби. Наприклад, комусь треба просто поговорити, а комусь треба людина, яка посидить певний час з дитиною.

Катерина Проноза: Якщо ми говоримо про родини загиблих, то цей супровід має відбуватися дещо інакше. Є декілька етапів горювання. Якщо не відбуваються укладення, то все протікає досить адекватно. Якщо ми говоримо про військовослужбовця, який повернувся, або про військовослужбовця, якого було поранено, або про військовослужбовця, якого було комісовано, це зовсім різні категорії, які потребують різного підходу. Іноді треба розділяти родину і супроводжувати бійця окремо. Це необхідно, наприклад, якщо у військовослужбовця є ознаки посттравматичного стресового розладу.

Ірина Сампан: Ми дуже багато говоримо про реабілітацію бійців, але менше уваги чомусь приділяємо сім’ям бійців і сім’ям загиблих воїнів.

Катерина Проноза: Родинам зараз приділяється дуже багато уваги, адже реінтеграція у мирне суспільство — це головна проблема.

Анастасія Багаліка: Якими є проблеми цих родин?

Катерина Проноза: Проблема алкоголізму є найпоширенішою. Зараз окремо виділяють проблему насильства, але до нас з цим звертаються дуже мало родин. Агресія є одним з проявів невідреагованого болю.

Ірина Сампан: Як можна потрапити на реабілітацію?

Всеволод Стеблюк: Ми намагаємо охопити якнайбільшу частину людей, але все впирається у фінансування. Я хочу подякувати Міністерству молоді і спорту за надану можливість проводити реабілітацію на спортбазі «Заросляк» за мінімальними цінами. На сьогодні кандидатів відбирають наші партнери з організації «United Help Ukraine». Частина кандидатів — люди, що проходили лікування у США. Я намагаюсь включити у список тих, хто потрапить на реабілітацію, військовослужбовців, які зараз перебувають на службі. Також ми завжди беремо одну родину загиблого бійця і хлопців, які отримали травми.

Катерина Проноза: На реабілітації люди обмінюються досвідом подолання таких проблем.

Ірина Сампан: Ми вже впоралися з психологічними травмами, які отримали в 2014 році?

Катерина Проноза: Наприкінці року в мене були родини загиблих у 2014 році. Тобто вони досі цього не прийняли. Часто вони думають, що поховали не того. Хоча у наш центр звертаються люди з більш свіжими наслідками. Це залежить від того, чи була у людини можливість звернутися до фахівця.

Анастасія Багаліка: Здавалося, що суспільство до цього звикло і адаптувалося. Але реакція на вчорашні події в Авдіївці доводить, що це зовсім не так. Це свідчить про те, що травма нікуди не зникла?

Всеволод Стеблюк: Ця травма нікуди не зникла. Психотравма проходить декілька етапів — бойовий стрес і його віддалені наслідки. Ми перебуваємо у стані хронічного бойового стресу. Ті люди, які пережили події 2014 року, продовжують жити цією війною. Ті люди, які були активними в 2014 році, зараз теж ведуть активну діяльність. Так само інертна частина суспільства нікуди не зникла. Комусь байдуже, когось це навіть дратує.

Ірина Сампан: Коли потрібно звертатися за допомогою? Ви сказали, що деякі сім’ї звернулися до вас на третій рік війни.

Всеволод Стеблюк: Вони не звернулися до нас. Їх привезли на захід, де ми познайомились. Після цього ми почали здійснювати їх супровід. Звичайно, є культура звернення до фахівця. Порівняно з 2014 роком вона виросла майже до європейських стандартів. Сама допомога надається за стандартами країн, які мали подібний досвід і успішно його інтегрували.

Є кризова допомога, є перша психологічна допомога. Це та допомога, яка надавалася на Майдані чи надається в зоні АТО. Потім все залежить від того, що відбувається з людиною. Якщо йдеться про фахову допомогу, то вона може надаватися через півроку-рік.