Премія Павла Шеремета — перша позитивна новина, що Мухтарли отримав у тюрмі, — дружина журналіста

Минулого тижня вдруге вручали журналістську премію імені Павла Шеремета. Рік тому її отримав кримський журналіст Микола Семена, а цього — азербайджанський журналіст Афган Мухтарли. Він не зміг це зробити сам, бо у травні його викрали в Тбілісі і перевезли до Азербайджану, де він перебуває у в’язниці. Тому замість нього премію Форуму громадянського суспільства Східного партнерства ЄС отримала його дружина, теж журналістка Лейла Мустафаєва.

Кирило Лукеренко: Що ви відчували сьогодні (26 жовтня – прим. ред.) під час церемонії вручення нагороди Павла Шеремета?

Лейла Мустафаєва: У мене були дуже складні почуття. Знаєте, коли я говорю про цю історію, я не відчуваю стресу чи тривоги. Але коли про неї говорять інші люди, я починаю згадувати той час знову, нібито я переживаю той період знову і знову. Коли на екрані показали це коротке відео (з поясненнями історії Афгана Мухтарли — прим. ред.), я просто не могла контролювати себе. Це було дуже важко. Але, стосовно цієї церемонії нагороди, це була дуже позитивна новина. Перша позитивна новина, яку Афган отримав у тюрмі. Він сказав: «Про мене не забули». Це була фраза, яку він вжив, коли я йому сказала про те, що ця організація нагородила тебе за твою професійну діяльність і активізм.

Кирило Лукеренко: Які останні новини ви отримали від вашого чоловіка з в’язниці? Як його самопочуття?

Лейла Мустафаєва: На жаль, напряму від нього я не можу отримувати ніяких новин, розвитку подій. Це тому, що наші розмови прослуховуються. Ми намагались тримати зв’язок і говорити на більш серйозні теми через його юристів. Адвокати є контактними особами для зв’язку між нами. Він може мені телефонувати, але ми говоримо про всілякі другорядні речі, оскільки телефон прослуховують.

Але останні новини такі, що його адвокати мали серйозні проблеми. Протягом останніх двох тижнів над двома юристами, Нейматом Керимли і Ельчином Садиковим, було вчинене насилля в центрі примусового тримання в Баку, де перебуває Афган.

Коли вони виходили після зустрічі з Афганом, усі їхні блокноти, усі документи, які підписав Афган, були конфісковані працівниками центру примусового тримання, працівниками пенітенціарної служби.

Це означає, що було порушено правило конфіденційності між адвокатом і підзахисним. Це означає, що вони навіть не можуть спланувати тактику захисту, як діяти. Усі їхні записи конфісковано, прочитано. Ви можете собі уявити — працівники центру примусового тримання відправляють ці записи в прокуратуру, і все тут одразу ясно. Це означає, що він позбавлений навіть права на захист. Така от остання ситуація.

Стосовно його здоров’я, ви знаєте, що він страждає на діабет, і у нього (проблеми — прим. ред.) з тиском. Це якимось чином намагаються вирішити з допомогою медикаментів. Але (що турбує мене значно більше) його пульс більший ніж 100, і я трохи турбуюсь через його здоров’я.

Кирило Лукеренко: Як ви дізналися, що Афган Мухтарли був арештований у Тбілісі 29 травня 2017 року? Чи ви можете пригадати цей день і цю ситуацію?

Лейла Мустафаєва: Це був жахливий день. Я дізналася про це через один день, із Баку. В той час я давала свої свідчення у поліцейському відділку. І несподівано мені передзвонив грузинський журналіст, і сказав, що азербайджанські журналісти пишуть у соціальній мережі Фейсбук, що Афган у Баку. Я була просто в шоці: бо як він там міг би бути, коли його паспорт був у мене?

Чесно кажучи, до того моменту, я думала, що його вбили. Бо не було жодних новин. Ми навіть не могли подумати про цю версію, що його заарештувала грузинська поліція. Бо ми до того моменту уже звернулись до поліції і поліція повідомила нам, що ніякої інформації про його арешт немає.

І тому я почала схилятися до думки, що, можливо, його вбили, а тіло кудись викинули. Я готувала себе до цієї думки, що хтось у будь-який момент може увійти в двері і сказати мені про це.

Я очікувала таких новин. І тут несподівано о 5-й годині я чую, що його привезли в Баку. Ви можете собі уявити, я відчула навіть полегшення, бо він живий!

І я почала думати: так, він був викрадений, його вивезли в Азербайджан. Але без сприяння служб безпеки це неможливо! Без паспорта, без слухання в суді, без рішення суду просто вивезли в Азербайджан.

Я зрозуміла, що це була співпраця служб безпеки, а також домовленість між урядами двох країн.

Кирило Лукеренко: Як ви думаєте, які конкретно служби безпеки Грузії стоять за цією справою?

Лейла Мустафаєва: Це грузинська поліція, міністерство внутрішніх справ Грузії, міністерство безпеки Грузії. І прем’єр-міністр Георгій Квірікашвілі теж знав про це. Вони дали згоду на це викрадення.

Кирило Лукеренко: Яка ваша думка, чи це було наслідком запиту Азербайджану через Інтерпол, чи це окрема справа?

Лейла Мустафаєва: Ні, це окремий випадок, і це стало результатом прямого запиту від азербайджанського уряду до уряду грузинського. Тут не було ніяких юридичних процедур, на відміну від попередніх випадків.

Отже, ми знаємо, що вони схопили його в місті і доставили в Азербайджан. Як мішок. Так що там не було ніяких юридичних процедур.

Кирило Лукеренко: Яка ваша думка, чому грузинська влада вирішила так зробити?

Лейла Мустафаєва: Тому що Афган бут проблемою і для грузинської влади. Він критикував обидва уряди. З Азербайджаном усе ясно, якого роду режим керує країною. Але стосовно Грузії — Грузія мала цілком відмінний імідж на Південному Кавказі, якщо порівнювати з Азербайджаном і Вірменією.

І перед парламентськими виборами (у жовтні 2016 року — прим. ред.) щось змінилося у Грузії. Й ми до цього були причетні. Активісти і журналісти, які жили в Грузії, почали отримувати відмови у наданні дозволу на проживання в країні. І особисто я сама отримала таку відмову. Грузинська влада офіційно повідомила мені, що я як журналістка залучена до небезпечної діяльності і надання мені дозволу на проживання суперечить інтересам держави Грузії.

Отже він почав критикувати такі рішення. Він казав, що партія «Грузинська мрія» торгується з Азербайджаном довкола прав людини і демократії, найвищих цінностей, які ми приймаємо. І він дуже критично ставився до парламентських виборів у Грузії, які були дійсно сфальсифіковані: партію «Грузинська мрія» було оголошено переможницею, вона отримала більшість міст у парламенті.

Отже Афган для грузинської влади був головним болем. Він також розслідував бізнес родини Алієвих у Грузії. І азербайджанська влада, а саме президентська родина, тиснули на грузинський уряд: як ви дозволяєте цим людям бути у вас, журналістам, ви надаєте їм можливість вести розслідування нашого бізнесу. Саме тому грузинський уряд погодився доправити Афгана в Азербайджан.

Кирило Лукеренко: Як ви думаєте, чи грузинський уряд просто переймався фактом його розслідувань, чи Афган Мухтарли уже оприлюднив деякі факти, які їм не подобались, бо, можливо, свідчили про співпрацю між родиною Алієва і якихось впливових у Грузії людей?

Лейла Мустафаєва: Ні, розслідування переважно стосувалися членів родини Алієвих, доньок Алієва. Вони мають інтерес в готельному бізнесі, перевезенні вантажів, а також вони мають капітал у грузинському банківському секторі. І, звичайно, це корупційні гроші, гроші членів родини президента, що саме говорить про те, як вони заробили ці гроші. Це були гроші з кишеней азербайджанських громадян, які вони інвестували в Грузію. І, звичайно, оприлюднення цих фактів також означає, що Грузія дозволяє інвестувати в країну будь-які брудні гроші. І це було не на користь Грузії. І плюс ці фальсифікації на виборах. І він пояснював, що Грузію тягнуть назад, і вони порушують усі права людини.

Отже Афган виглядав у Грузії також як правозахисник. І грузинській владі це теж не подобалось. І вони знали, що чим довше Афган там живе, тим більше проблем матиме їхній уряд. Це ще один привід для його викрадення.

Кирило Лукеренко: Якщо ви дозволите, тепер трохи більше про особисті відчуття. Як звучав його голос по телефону? Як він оцінює цю ситуацію? Про що ви говорите?

Лейла Мустафаєва: Ну, він намагається переконати мене, що все окей. Я переконана, він просто хоче мене заспокоїти, бо як може бути все окей, коли він у тюрмі, позбавлений усього, включно з елементарним правом на захист. Я знаю, що у нього проблеми зі здоров’ям. Я знаю, що це може спричинити ускладнення і погані наслідки. Наприклад, такий прискорений пульс є ненормальним. Нормальний пульс має бут в районі 70-80, і у нього пульс більший, ніж сто ударів на хвилину.

Я значно більше зараз турбуюсь про його здоров’я, про те, щоб він залишився живим, ніж про його арешт.

Кирило Лукеренко: Де ви тепер мешкаєте (очевидно, що ви не можете більше бути в Грузії)?

Лейла Мустафаєва: Так, я переїхала до Німеччини через проблеми з безпекою. Коли я жила в Грузії, особливо по тому, як у серпні міністр внутрішніх справ Раміль Усубов відвідав Грузію, стеження стало дуже інтенсивним. І ті люди, які ходили за нами, вони наближались до моєї доньки ближче, ніж на 100 метрів. Вони ходити по вулиці за нами. Плюс помітила, що один з хлопців, котрі стежили за Афганом, був серед цих людей.

Після цього ми подали запит до прокуратури, однак, на жаль, прокуратура досі не може ідентифікувати цих людей. І це означає, що вони покривають цих хлопців, яких підтримує азербайджанський уряд.

І я вирішила виїхати з Грузії. Оскільки я журналістка, я подалася на медіапрограму, яка триває шість місяців, і я отримала стипендію, що покриває це навчання. Так я переїхала до Німеччини.

Кирило Лукеренко: Як ваша донька сприймає цю ситуацію?

Лейла Мустафаєва: Їй чотири роки, але я гадаю, що вона все розуміє. Ми обидві удаємо одна для одної, що ми не розуміємо. Вона розуміє і може говорити грузинською мовою, оскільки ходила в грузинський дитсадок. І вона побачила по телевізору, що Афган був викрадений в Грузії. Коли я повернулася додому наступного дня, вона прибігла до мене в тривозі: мама, вони викрали тата і надягли мішок йому на голову. І я намагалася їй казати, що вони пожартували. Вона сказала, що коли підбігла до телевізора, там показували, що його тримали шестеро поліцейських. Я тоді сказала їй, що вони жартують.

На щастя, у нас є одне фото, де Афган вдягнений у форму поліцейського. Він надягнув її колись, щоби пожартувати, нібито він поліцейський. Я показала їй цю фотографію і сказала, що поліція з ним жартувала, а тепер він сам у поліцейській формі.

Отже, я якось намагалася з цим впоратись, але вона була в сильному стресі. Особливо в перший місяць після викрадення, поки він не міг нам зателефонувати. І я відчувала, що дитина психологічно пригнічена, бо вона малювала портрети людей, і на цих малюнках були потворні обличчя. І я бачила, що ця ситуація на неї вплинула.

Вона відчула полегшення, коли почула по телефону голос батька. Тоді вона трохи заспокоїлась.

Кирило Лукеренко: Що кажуть юристи про перспективи процесу? Скільки часу це може забрати і яким буде можливий результат?

Лейла Мустафаєва: Юрист Ельчин Садиков сьогодні говорив зі мною. Він сказав, що перша частина прокурорського слідства уже має завершитись. Стосовно результату, знаєте, з тими статтями, за якими відкрили провадження, на нього чекають принаймні сім років ув’язнення. Принаймні обвинувачення запросить сім років, такі наші очікування.

Кирило Лукеренко: Як довго триватиме сам процес? Що ви думаєте, і що кажуть юристи?

Лейла Мустафаєва: Ви знаєте, це залежить від обставин. Не знаю, чи вам відомо, чи ні, але кримінальна справа, яку проти нього відкрили, була об’єднана з кримінальною справою проти (телеканалу — прим. ред.)] Meydan TV. Це може тривати шість місяців, можливо навіть більше, один рік. Ми просто не можемо сказати, скільки це буде тривати, три-чотири місяці чи один рік.

Кирило Лукеренко: Я не знав, що ці дві справи розслідуються одночасно. Що це за справа Meydan TV? Тут випадок, коли одна особа перетинає кордон з готівкою, як вважає азербайджанська влада. Але як це стосується Meydan TV?

Лейла Мустафаєва: Азербайджанська влада каже, що Meydan TV не зареєстрований у Азербайджані, і тому вони ведуть свою діяльність нелегально. І я підозрюю, що вони об’єднали ці дві справи, бо Афганові поклали гроші в кишеню на азербайджанському боці, коли він був затриманий. І я думаю, що вони хочу якось так це сформулювати, що він нібито перевозив гроші для Meydan TV. Я більше не бачу між цими двома справами жодних зв’язків. Тільки цей.

Кирило Лукеренко: Чи ви відчуваєте, що члени громадянського суспільства у Західній Європі намагаються здійснити тиск на азербайджанську владу, і чи ви відчуваєте, що це може пом’якшити ситуацію?

Лейла Мустафаєва: Знаєте, від самого початку реакція західних медіа і різних західних медійних громадських організацій була справді адекватною. І переговори, і заяви досі тривають. Я сподіваюся, що цю ситуацію можна змінити, і він міг би бути випущений на волю перед президентськими виборами.

Розумієте, ми багато бачили протягом цих років. Люди — активісти, журналісти, блогери — потрапляють під арешт. Отже, протягом кількох років, коли в Азербайджані відбувається якась важлива подія, наприклад вибори, між західними інституціями і азербайджанським урядом розпочинаються переговори.

Й інколи виглядає так, ніби це оборудка, що вони торгуються. І це триває роками. Але я би хотіла, щоби західні інституції це припинили. Чим більше вони торгуються, тим сильнішою себе відчуває азербайджанська влада, і вони залишаються при владі.

Ви знаєте, вони ставляться до цих заарештованих людей, як до товару. Перед виборами вони заарештовують багато-багато людей, і пізніше вони мають великий багаж для торгівлі із Заходом.

Так, їх звільняють, це позитивний крок, але цей процес ніколи не припиняється. В цьому негатив. Цих звільняють, але це означає, що інших людей будуть арештовувати. Я би хотіла, щоби цей процес було зупинено. І тут лише одне вирішення цієї проблеми — санкції проти режиму Алієва, проти їхнього бізнесу. Вони дуже чутливі стосовно бізнесу, зовсім не так, як у випадку з людьми у в’язниці. Але європейські країни, Європейський Союз мають посилити свої вимоги до цього уряду. У іншому випадку вирішити ці проблеми неможливо, тому що вони — недемократичний уряд. Алієв та інші офіційні особи кажуть, що демократія є їхньою внутрішньою справою. Але це не може бути внутрішньою справою! Грузія каже, що вона — молода демократія. Але у демократії немає віку, вона або є, або її нема! Між цим є чітка лінія!

Ви знаєте, вони грають. Грають і грають. А європейська сторона надає цьому ваги. Я хочу, щоби це припинилося, і азербайджанська сторона відчула, що її владі дійсно є загроза.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.